Марія Убрамик

ЩЕ ТІЛЬКИ СІЧЕНЬ...

Ще  тільки  січень  -  полудень  зими.
Та  вже  Різдво  відгомоніло  колядою.
Ще  тільки  січень  -  полудень  зими
Та  серце  вже  наповнене  весною.

Ще  тільки  січень, сплять  у  сні  гаї,
Та  небо  все  частіше  голубіє.
Ще  тільки  січень...так  далеко  до  весни.
Та  серце  сповнене  надії.

Ще  тільки  січень  -  полудень  зими.
Та  все  вже  бачить  сни  весняні.
Ще  тільки  січень  -  полудень  зими.
Та  вже  в  повітрі  іскорки  кохання.


Анна Кириленко

***
Падаю  на  землю  кожною  сніжинкою,
Загортаю  січень  в  теплий  білий  шарф.
I  проходжу  поряд  не  твоєю  жінкою,
Знов  у  когось  фініш,  а  у  когось  старт.

На  Різдво  ялинками  виростають  вулиці,
На  Різдво  солодощі  притупляють  біль.
У  малих  канікули.  Всi  бажання  збудуться
(Рокiв  до  дванадцяти  Дiд  Мороз  живий).

Рокiв  до  дванадцяти  не  буває  складнощів,
(Прийнято  вважати,  що  вони  смішні).
...Зупинюсь  на  третьому...Подумки  "от  кави  б  ще..."
I  зустріне  радістю  січень  у  вiкнi.

 Олекса Терен

ЗАПАДЕНСЬКИЙ  РІК
(Повний  діалект  окремо  взятого  села)

Починаєсє  в  нас  рік
Від  Різдва  звичайно
Тож  почєти  його  траба
Не  просто,  -  а  файно.
До  Різдва  в  нас  сє  готуют
Ще  з  літа,  завчєсу,
Підгодовуют  пацє,
Щодо  чемергесу,
То  вже  гонєт  не  багато,-
Так  трошка,  -  для  себе,
 Пару    ж  ящиків  горівки
Мусит  бути  в  тебе.
Засолюют  вогирки,
Мочут  помідори,
Квасєт  бочками  капусту,  -
Й  то  всьо  до  комори.
Закривают  кабачки,
Роблєт  мармуляду
Розмаїті  ті  припаси
Ховают  за  ляду.
Бо  то  не  на  будний  день,
То  всьо  лиш  на  свєта,
Щоби  був  багатий  стіл,
Щоб  були  котлєта,
М’єса  щоб    було  багато
Зрази    там,  -  рулєти,
Шинка,  сало  і  ковбаси
Вуджєнка,  крокети.
Яке  свєто  без  гижок?
Гижки  мусєт  бути,
Ну  і  голубців  цеберко
Траба  крутанути.
Тісто  з  юшков,-  се  свєте,
Із  начинков  качка,
А  ще  з  ребрами  капуста
Воселедців  пачка,
Риба  жарена,  салати,
Канапки  добав 
І  то  всьо  на  другий  день   
Крім  дванадцять  страв.
І  готуют  жіночки  се
Дітей  відганєют,
Яких  від  тих  запахІв
Аж  шляхи  трафлєют.
Півроку  тєжка  робота,
Аби  стів  накрити,
Аби  ніхто  із  сусідів
Не  смів  говорити,
Що  у  тебе  на  столі 
Було  мало  страв
Й  ніхто  в  тебе  на  забаві
Під  твій  стіл  не  впав.
Страв  на  столі  в  три  повЕрхи
Мишчина  на  мисці
В  кльоші  ружного  сухого
Стоїт,    як  на  вишці.
Хлопи  сє  понапивают,
Газдині  кричут:
“  А  би  тебе  шлях  вже  трафив!”
Й  по  крижох  товчут.
“ Абис  грани  вже  напивсє,
Ти  свиньо  паршива!,
Ти,  скотино!.."  (О  йо-йой
Не  слухай  дитино).
І  такого  славослів’я
Йде  на  хлопів  злива.
І  так  у  нас  цілий  січень
Бо  є  три  празнИки
І  від  них  в  бідних  хлопів,
Аж  рожеві  пики.
А  що ? ,  -  жінка  готувала,
То  тра  скоштувати,
Щоби  сє  не  змарнувало
Траба  споживати.
Як  відбудут  вже  Різдво
Всьо  поприбирают
То  всі  дружно,  як  один,
Вже  Паску  чекают.
І  знов  жіночки  готуют
Майже  тото  саме,
Що  ми  тілько  прочитали
Троха  вище  з  вами.
Та  ріжут  більше  пацєт,
Би  були  ковбаси
І  поповнюют  звичайно
Горівки  припаси.
Яке  свєто  без  горівки,
А  є,  -  то  тра  пити,
Аби  мали  жіночки
На  кого  кричєти.
Тепло  стане,  -  на  городі
Накопают  хріну,
Куплет  перцю,  помідорів
Зроблєт  лігуміну,
Цвіклів  зроблєт  з  буречком,
Накрасєт  яєц,
Зарубают  когута
Зварут  холодец.
Після  посту  розговіют,
А  то  три  дні  свєт,
І  не  мало  за  ті  дни
 З’їдєт  в  нас  пацєт.
Після  Паски  йдут  городи,  -
Садєт  бараболі,
Кукурудзу,  бураки,
Дині  і  фасолі,
Помідори,  вогирки,
Кабачки,  капусту
Від  шкідників  захищєют,-
А  нема    вже  дусту.
Лиш  вилізли  бараболі,
Їх  вже  тра  кропити,
З’їдєт    жУки  на  корню,
Що  будеш  робити?
Травень,  червень    -  сапанє,
Война  з  бурєном
Хочеш  сапай,  хоч  кропи
Каждий  агроном.
Снуют  люди  по  городах
Під  прємим  вуглом
ЗагорЕний  мают  твар,
Вокур  над  селом.
Бараболі  підгорнули,
ЖУки  покропили,

Після  того  до  збиранє
Набирают  сили.
По  Зелених  свєтах,  - 
Івана  Купала,
А  так  зразу  Петра  й  Павла
Й  жнив  пора  настала.
Викосєт  озимину
І  ярі  культури
Натєгают  зерна  міхів
І  жили,  як    шнури.
Після  Спаса,  Матка  Божа,-
Починай  копати,
Барабольки  із  землиці
Траба  вибирати.
Весь  вересень  у  роботі,
Акі  у  смолі,
На  руках  шкіри  немає,
Єдні  мозолі.
До  Покрови  всьо  зібрали,
Збіжє  у  коморі
Ще  городи  тра  зворати,
Що  там  скажут  зорі?
На  майбутній  урожай
Чи  будемо  з  хлібом?
Чи  побити,  чи  лишити?
Що  робити  з  дрібом?
Введениє,  Миколая
Знов  Різдво  настало
І  давай  знову  по  кругу
Би  здоров’є  стало!

Що  там  довго  говорити,  -
Свєта,  -  то  є  свєта,
Має  бути  стів  накритий
Й  горівка  налєта!


                              Леся Геник
 
ЛИШИЛОСЯ ПІВСЛОВА...

Лишилося  півслова  до  розлуки…
І  вже  принишкли  спогадів  громи…
Твоїх  світів  судилось  не  збагнути
Під  дзвін  коліс  скелетної  зими…

І  вже  за  мить  із  ратуші  зірвуться
Під  ноги  зголоднілі  горобці…
Та  що  словам…  Хіба-що  розіпнуться…
Чи  впасти  на  коліна  під  «ІНЦІ?»…

Такі  холодні,  не?займа?ні  руки…
Запхати  до  кишень  усіх  надій!
Лишилося  півслова  до  розлуки,
І  ти  ковзнеш  зимою…  вже  не  мій…


                      Олександр Ковальчук

ЗИМОВА ХМАРИНКА
(дитячий)

В  небі  бачив  я  хмаринку
Зовні  схожу  на  перинку.
З  неї  сипалося  пір’я  –
Стало  білим  все  подвір’я.


                  Аліна Олійник

ЗИМНИЙ СІЧЕНЬ

В  країні  вимерзлих    ілюзій
Почнеться  вкотре  зимний  січень,
Зустрінемось  як  давні  друзі
У  просторі  німих  освідчень.

Я  віднайду  твої  цитати,
Щоб  розламати    кригу  прози,
А  січень  буде  дні  гортати
І  вірити  в  чужі    прогнози…

Тетяна Луківська

ЗАСИПАЄ ЗИМА

Засипає зима
Сивиною  засипане  небо,
В  прохолоді  принишкла  земля.
Озивається  думка  до  тебе,
Наче  гомін  гірський,  іздаля.
Через  відстані,  терни  й  розлуку,
Через  зраду  й  образу  душі.
Засипає  зима  мою  муку.
Чистим  снігом  лягає  в  вірші.


Євген Юхниця

РІЗДВО
Налаштовуючий нарис

Правилась м’яка різдвяна служба
Й хтось з очей примітних спостеріг:
З люду відрізнялася сутужа
Ле?гка літня постать серед всіх.

Наче, замурована у скелю,
З поглядом проникливим, стійким,
Не?зворушни?м, мов чернецька кел’я,
З виразом загостреним, блідим.

Спів злітав до третьої октави
Чистих хорових журни?х висот,
Стриманий, величний і хупа?вий
Га?рмоні?йних лагідних щедрот.

Загасає свіченька в підсвіччях.
Це - людина в зладі голосам,
Стерпла, з невідомим потойбіччям
В людній церкві стала сам на сам.

Прим.авт. хупа?вий – красивий, тендітний, ніжний


* * *
Завмирає  час  –  в  полишеній  хатині,
Де    на  тому  ж  місці  -  сум  висить  на  стінах.
А  за  стінами,  парканом,  за  кордонами  -
Зміни  вже  не  забарились:  й  телефонами,
І  будівлями  каркасними  канадськими,
І  автівками   ручної  збірки,  барськими.
Та  і  ме?шканцями,  встромленими  в  шарфики,
 З  ароматом  кави  темної  «арабіки».

Час,  це  -  зовсім  не  постійна  одиниця:
Є  часи  швидких  «Бугатті»  й  час  візниці,
Час  -  підводи,  «жжухних    роликів»,  ...  столиці!
Час  сповільнився  в...покинутій  каплиці.


ВСЮ ЛІКАРНЮ ЗАВАЛИЛИ...

Втрапив  якось  у  лікарню
Пан  заможний,  не  скандальний.
Лікар  хворому,  одразу:
«Ой,  нема  в  нас  ліків,  бази,
У  лікарні  -  мокро,  «тьма»
Нічогісенько  нема!..
Ні  пробірок,  ні  пляшок,
Ось,  зоставсь  один  «горшок»,
Ані  ковдри,  ані  ліжка,
На  20-й поверх  –  пішки...
Тож,    будь  ласочка,  й  ...мерсі  - 
Все,  що  маєте  несіть!»

Вранці  –  перекритий  рух.
Чути!  Скрежіт!  «Бух»    і  «Бух»!
Три  десятки  тяжковозів
Розвантажують  щось,  троси...
Всю  лікарню  завалили,
Відра,  склянки,  ліжка,  пи?лки.
Лікар:  «Що  це,  десь  війна?»,
Хворий  наш:  «Де  прохідна?
Ви  прохали  вчора,  -  сяє,  -
Нести  Вам  -  усе,  що  маю!! -
Ліки,  шти?ркалки,  запа?рки.
Я  й  приніс.  Свій  супермаркет...»

   Анна Бойко,
                                               м. Яремча

ПОРТВЕЙН

Ти не дивися шо я падаю униз
Там унизу не так уже й погано
Там завше холодом наш літній бриз
Остуджує і гоїть старі рани

Навічно там, у сигаретному диму
Ховається вологий наш світанок
І я по спогадах, по камяному дну
Ще раз пораню ноги… на останок


                              Наталія Крісман,
                                                       м. Львів

РОЗТИНАЮЧА СЛОВОМ ПІТЬМУ

Ти мене пам'ятай!
Відгоріла я зорями сивими,
Що летять ген за край
У колючих обіймах століть.
Допиває ріка
Із небес, виростаючи хвилями,
Та у долі руках
Переродиться скоро у лід.

Я піду у туман
І для тебе залишуся віршами,
Там, де смутку нема,
Лиш мелодії янгольських сфер.
На скрижалях душі
Ми історію нашу запишемо.
Йдуть холодні дощі,
Затягаючи нас в круговерть.

Ти підеш по слідах,
Які мною для тебе залишено,
Хоч весняна вода
Їх сховає у сірий намул...

Проростаю в слова,
Дослухаюся в голос Всевишнього.
Я віднині нова -
Розтинаюча Словом пітьму!


                       Белей Галина,
                                             м. Калуш

СЬОМЕ НЕБО

А хочеш – я візьму тебе з собою
на сьоме небо? - маю два квитки…
Полинемо з нестримною жагою
за небокрай, у зоряні казки.
Розкаже нам про день яскраве сонце,
про дивну нічку - місяць осяйний…
А зранку, крізь відчинене віконце,
нас приласкає промінь чарівний.


                            Руслана Манько,
                                                     м. Дрогобич

ВІДКРИЙТЕ ВІКОНЦЕ

Відкрийте віконце на запах смереки,
На соняха сонце, на клекіт лелеки,
На видих повітря, що рухає води,
Відкрийте віконце на гордість свободи.

Розкрилюйте крила мети та ідеї,
Що втілюють силу країни моєї.
І радість  здобутків,  і вдячність родині
Вплетіть у вінок молодій Україні.


            Герасимова Альона,
                                м. Хмельницький

***
Не ніч писала нам листи,
Що долітали не     до нас,

Не день казав мені «прости»,
За те, що змарнувала час.

Не ти приходив в мої сни,
Не ти водив мене в кіно,
Але приходили листи,
Пусті  мов випите вино.

Не та  дорога нас вела,
Не ті рядки складали вірш,
Колись я рідною була,
А зараз просто  я колишня...


                        Олена Сослюк,
                                          м. Запоріжжя

Я ТОБІ

Я тобі не віддам свою біль і свою нерішучість
І тому я пішла, нічОго не сказавши тобі.
Просто інший ніхто, мене солодко так ще не мучив,
Просто інший ніхто, так бездумно мене не любив…

Жаль, не стало мені ні хоробрості, ні, навіть, волі …
Я би вбила тебе й по пакетах розклала малих,
Бо я мала причину у кожному твоЄму слові,
І я бачила виклик у очах блакитних твоїх.

А я просто пішла і не знала, що буде ще гірше…
Ти, блукаючи світом,  усюди шукаєш мене.
Тільки я, вже ніколи тебе не кохатиму більше,
Може твОє кохання, так само, із часом мине…

Я тобі не віддам свою ніжність і свої страждання,
Бо я знаю, тобі вже ніколи не жити без них.
І, прохаю, залиш всі безглузді свої сподівання,
Ти мав мою любов, зберегти її тільки не зміг.