Чому державі Україні не потрібен власний дешевий газ?

— Ми робимо конкретну пропозицію Президентові та Прем’єр-міністрові: з метою збереження підприємства та відновлення його стабільної роботи просимо передати дочірнє підприємство НАК «Надра України» «Полтаванафтогазгеологія» в оперативне управ-ління обласній державній адміністрації, — цю заяву минулого четверга зробив голова Полтавської облдержадміністрації Валерій Асадчев.
Губернатор скликав спеціальну прес-конференцію в агенції «Новини України», щоб повідомити: він надіслав два листи на ім’я Президента та керівника уряду з пропозицією щодо порятунку найбільшого державного нафтогеологорозвідувального підпри-ємства. А заодно й відреагував на наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 601 від 12 листопада цього року про ліквідацію державного підприємства «Полтаванафтогазгеологія»—у зв’язку з «неприбутковою діяльністю і відсутністю перспектив розвитку».
Як могло за неповні два роки стати неприбутковим і непер-спективним державне підприємство із 73-річною історією, найпотужніше у галузі геологорозвідки СРСР, спеціалісти котрого відкрили 90% усіх нафтогазових родовищ України та 70% родовищ Союзу?! До речі, більшість родовищ вуглеводнів у Сибіру відкрили саме українці, більше того, — фахівці «Полтаванафтогазгеології»! У Якутії, до речі, навіть є містечко з назвою Полтава, де живуть нафтовики та геологи.
Проблема набуває особливої гостроти у світлі останніх газових перемовин двох прем’єрів. Адже український газ нині коштує 190 гривень за тисячу кубометрів, російський — 450—530 доларів! Зважаючи на те, що в Україні розвідані лише 40% родовищ, наша нафтогазова галузь цілком може конкурувати з російською. Принаймні, на власному ринку. А купуючи блакитне паливо для України за астрономічними цінами, наш уряд фактично інвестує кошти українців у розвиток російської економіки і нафтога-зодобувної галузі. 
Як держава доводила до банкрутства державне підприємство
ДП «Полтаванафтогазгеологія» свідомо довели до банкрутства — у цьому переконаний і голова Полтавської області Валерій Асадчев, і генеральний директор підприємства Геннадій Сікалов, і працівники ДП «Полтаванафтогазгеологія», котрі напередодні заяви губернатора разом зі своїм керівником влаштували ще одну прес-конференцію. Вони зауважують: навіть у кризові 90-ті підприєм-ство працювало, розвідувало та освоювало нові родовища.
— Підприємство отримувало прибутки від спільної діяльності на цьому та інших родовищах, — розповідає генеральний директор ДП «Полтавнафтогазгеологія» Геннадій Сікалов. — 20—30% — відсотки мізерні, проте ці кошти давали можливість виплачувати зарплату, вкладати гроші у подальший розвиток підприємства.
Геологи переконані, що їхні проблеми почалися після 2000 року, коли за наказом Президента було створено Національну акціонерну компанію «Надра України». До її складу увійшли один науководослідний інститут та 13 геологорозвідувальних підпри-ємств з усім своїм майном. НАК «Надра України» за задумом творців мала б сприяти ефективній діяльності української нафтогео-логорозвідки та залучати у галузь потужні інвестиційні проекти.
— Однак, починаючи з листопада 2006 року, за два роки «Полтаванафтогазгеологію» було виведено зі спільної діяльності, — зауважує Геннадій Сікалов. — Ті відсотки, що їх отримувало підприємство, на себе переписала НАК «Надра України», а нас таким чином поставила на межу знищення. Втрата доходів від спільної діяльності у сфері реалізації газу протягом двох останніх років лише на Сахалінському родовищі становила 241 мільйон 957 тисяч гривень, від газоконденсату — 150 мільйонів. Усього ж за два роки підприємство втратило на відібраних родовищах 600 мільйонів гривень.
З 2004 року компанія «Полтаванафтогазгеологія» втратила 8 спеціальних дозволів на нею ж розвідані родовища нафти й газу. І всі ці ліцензії державного підприємства було передано комерційним структурам. Відбирали ліцензії за шахрайською схемою, — переко-нує Геннадій Сікалов. Як це робили, наводить на прикладі знаме-нитого Сахалінського нафтогазоконденсатного родовища, котре полтавські геологи відкрили у Харківській області. Його поклади оцінюють від 1 до 4 мільярдів доларів США! За майже двадця-тилітню історію геологорозвідувальних робіт на цьому родовищі держава витратила 1,5 мільярда гривень, пробуривши 20 сверд-ловин, глибиною більше 5 тисяч метрів кожна. Ще 1 мільярд витра-тили 5 компаній-інвесторів, зокрема й «Укрнафта» та українсько-польське товариство «Девон», котрі працювали на родовищі разом із ДП «Полтаванафтогазгеологія» за договорами спільної діяльності.
— ДП «Полтавнафтогазгеологія» отримала всі необхідні погод-ження від місцевих органів влади. Зокрема, Харківської облради, Держгірпромнагляду, Екологічної інспекції, — зауважує Геннадій Анатолійович. — Підприємство сплатило 1 мільйон 180 тисяч гривень за продовження терміну дії Сахалінського спецдоз-волу у 2007 році. ДП «Полтавнафтогазгеологія» виписала доручення на головного геолога. Геолог їде до Києва— і в неї забирають це дору-чення. І спецдозвіл переписується на НАК «Надра України». Потім НАК, сплачуючи 2 мільйони гривень з бюджету на захист запасів, дає можливість скористатися цими грошима й інформацією щодо родовища, яка належала ДП «Полтавнафтогазгеологія» (відповідну документацію НАК у нас вилучила), компанії «Укрнафтобуріння», щоб захистити запаси за кошти бюджету і стати одним з основних претендентів на право власності на Сахалінське родовище.
— Попрацювавши над документами, ми виявили цікавий факт: компанія, учасник спільної діяльності на Сахалінському родовищі, має нерозподіленого газу в обсязі 49 мільйонів кубометрів, який належить ДП «Полтавнафтогазгеологія». Якщо ми 49 мільйонів метрів кубічних газу перерахуємо у кошти, то отримаємо близько 100 мільйонів гривень. Саме це і є ціна ліквідації ДП «Полтава-нафтогазгеологія», — додав гендиректор підприємства.
Полтавські труби продавали прямо в свердловинах
До речі, ще 23 березня цього року перший заступник голови правління НАК «Надра України» Ігор Квятковський написав листа на ім’я Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко. Він прохав втрутитися у ситуацію навколо ДП «Полтаванафтогазгеологія», у котрої відбирали ліцензію на Сахалінське родовище.
«Першочерговим завданням стала ліквідація суб’єкта ліцензії — ДП «Полтаванафтогазгеологія». Під приводом ліквідації існуючої заборгованості почалося цинічне руйнування виробничої бази цього підприємства, — пише Ігор Квятковський. — 15 вересня 2008 року на аукціоні у Полтаві були продані всі труби, зацементовані у 24 діючі нафтогазові свердловини. Навіть попереднє керівництво НАКу не доходило до такого цинічного та масштабного розкрадан-ня виробничих потужностей дочірніх підприємств. Такими зазда-легідь спланованими діями обійшли заборону відчуження сверд-ловин, що належать НАКу, намагаючись продати за 90—100 тисяч гривень труби кожної свердловини! За сьогоднішніми цінами вартість однієї свердловини у Дніпровсько-Донецькому регіоні становить майже 100 мільйонів гривень.
Паралельно з цим комісія НАКу зі списання майна приймає рішення щодо списання 11 діючих верстатів, що знаходяться на балансі ДП «Полтаванафтогазгеологія». Кожний з них — це завершений діючий буровий комплекс, здатний забезпечити буріння свердловин на глибину до 5 тисяч метрів. Обладнання 11 бурових комплексів, вартістю майже 100 мільйонів гривень, розбивається на 650 позицій, списується та перетворюється на металобрухт за ціною 3 мільйони гривень!
Довівши НАК та його дочірні підприємства до межі банкрут-ства,  було оформлено договір №28/09 від 13 лютого 2009 року та відповідний акт прийому-передачі пакету матеріалів «Детальна геологоекономічна оцінка Сахалінського родовища» від 11.03.09 фірмі ЗАТ «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння». Внаслідок цієї оборудки, фірма, яка жодної гривні не вклала у геологороз-віду-вальні роботи Сахалінського родовища, а це близько 2,5 мільярда гривень, менш ніж за 2 мільйони набуває безперечного права на отримання ліцензії на промислову розробку 15 мільярдів кубометрів газу!
Абсолютно переконаний, що ліцензія на промислову розробку Сахалінського газового родовища повинна належати державній компанії.
Прошу Вас, шановна Юліє Володимирівно, вжити невідкла-дних заходів по припиненню подальшого знищення НАК „Надра України”, притягненню злочинців до відповідальності, збереженню геологорозвідувальних потужностей держави, захисту державних інтересів у галузі використання надр та видобутку вуглеводнів зокрема, збереженню міжнародного іміджу України».
Порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих?
Проте полтавські геологи захисту зі столичних владних кабі-нетів так і не отримали. Скоріше навпаки — за останній час підприємство пережило кілька перевірок та обшуків, керівництву й працівникам ДП «Полтаванафтогазгеологія» погрожують. На запити у Генеральну Прокуратуру полтавське підприємство отримує відповіді з прокуратури… Закарпатської області. Прокурор Закар-патської області надсилає відповіді на кшталт: у зв’язку з тим, що підприємство не знаходиться на території Закарпатської області, він не може реагувати на звернення. Такі ж відповіді отримували з Iвано-Франківської та Миколаївської областей.
— У нас майже 200 судових позовів, — говорить Геннадій Сікалов. — Юридична служба підприємства працює над повер-ненням спеціальних дозволів, над поверненням майна. Мабуть, саме ліквідація підприємства є дуже зручною, бо лише по спец-дозволах у нас знаходяться 6 справ у судах. І цього року ми вже виграли Верховний Суд у компанії «Укрнафтобуріння», яка претендувала на Сахалінське родовище. Ми переконані, що головна причина ліквідації — жадібність, корупція і вибори.
Доведені до відчаю працівники ДП «Полтаванафтогазгеологія» минулого тижня оголосили голодування.
— Профспілка підприємства у січні 2009 року розпочала без-строковий страйк, а голодування стало справді останньою краплею нашого терпіння і майже криком про допомогу, — коментує голова теркому профспілки Володимир Руденко. — Проте фактично голодування триває вже протягом року. Через те, що не виплачу-ється заробітна плата, підприємство за цей час втратило кращих молодих фахівців. Їм потрібно годувати власні родини. Залишилися ті, кому нічого втрачати — пенсіонери чи спеціалісти передпенсій-ного віку, ті, хто живе у сільській місцевості або має дачні ділянки.
— Я працюю на підприємстві вже 36 років, — долучається до розмови провідний інженер з транспорту Микола Алікін. — Те, що відбувається зараз, дуже нагадує мені сталінські часи. Бо у лютому 2009 року перед Кабінетом Міністрів поставили питання про доцільність існування НАК «Надра України». Замість того, щоб розібратися у проблемі, знайшли крайнього — структуру, котра активно працювала й розвідувала надра — ДП «Полтаванафтога-згеологія». І вирішили діяти за методом сталінських часів — немає підприємства, немає й проблем.
Коментуючи наказ міністра Георгія Філіпчука щодо ліквідації підприємства, в якому йшлося про погодження з Центральним комітетом профспілки працівників геології, геодезії та картографії України, представники ДП «Полтаванафтогазгеологія», зауважили, що ЦК профспілки не мало права цього робити. Оскільки ще у 2008 році підприємство вийшло з ЦК профспілки, яка не викону-вала свого головного завдання — захищати інтереси підприємств галузі.
— А що нам було робити, коли приїздить столичний проф-спілковий лідер і на запитання про виплату зарплати, хвалить-ся тим, що у нього черевики коштують більше, ніж становить зарплата усього підприємства за місяць! — говорить Геннадій Сікалов. — Навіщо нам така профспілка? Тому ми створили на базі старої територіальної профспілкової організації власну профспілку пра-цівників геології, нас ніхто не просив провести консультації стосов-но ліквідації підприємства. Тому рішення НАКу та міністерства є незаконним.
Як не дивно, у боротьбі за державне підприємство полтавсь-ких розвідників надр підтримує не держава, а кардинально проти-лежні за поглядами політичні сили — об’єднання «Свобода» та Ком- партія України. звісно ж, губернатор Валерій Асадчев, який на сьогодні єдиний запропонував розумний вихід із ситуації, що склалася.
За півроку оперативного управління «Полтаванафтогазгеологія» стане прибутковим і перспективним підприємством
— Якщо хтось із вищого керівництва країни сьогодні заявить, що не знає про проблеми ДП «Полтаванафтогазгеологія», — це буде лукавством, — переконаний голова Полтавської області Валерій Асадчев. — Бо питання офіційно слухалося на Раді національної безпеки та оборони України, доповідав Генеральний Прокурор Олександр Медведько. Були неодноразові доручення Уряду, адже питання знаходиться у його прямій компетенції, доручення Прем’єр-міністру, прово-дилися численні наради у міністра охорони навколишнього середовища Георгія Філіпчука. Я вже не говорю про численні зустрічі із керівником НАК «Надра України» паном Пономаренком — у столиці й тут, за моєї участі та заступ-ника Сергія Ясинського. Так що те, що нині роблять із підпри-ємством — абсолютно свідомі й злочинні дії. Хіба може держава знищувати своє власне державне підприємство і в умовах кризи тисячі людей відправляти на вулицю?! Міністр пише про «неприбуткову діяльність та відсутність перспектив розвитку ДП «Полтаванафтогазгеологія» НАК «Надра України». Якщо це державне підприємство багато десятиліть до того було прибутко-вим, мало перспективу розвитку і таким стало при цьому міністрі, що він і підтверджує своїм власним підписом, після цього він мав би подати у відставку. Принаймні так було б у європейській країні.
Якщо держава не може керувати підприємством так, щоб воно було прибутковим, губернатор просить віддати його в оперативне управління Полтавській облдержадміністрації — теж державній структурі. Тим паче, що така практика була ще за часів президентства Леоніда Кучми. Валерій Асадчев запевняє, що за півроку ДП «Полтаванафтогазгеологія» знову стане перспективним та прибутковим.
Оперативне управління не передбачає зміну форми власності. Тобто підприємство залишиться у державній власності. Області перейдуть ті функції управління, котрі нині виконує НАК «Надра України». Адміністрація проведе незалежний аудит, підпише контракт із керівником і оперативно слідкуватиме за діяльністю підприємства. Жодних бюджетних надходжень ДП «Полтаванаф-тогазгеологія» не потребує, адже його штучно зробили збитковим. Губернатор переконаний, що підприємство зможе погасити забор-гованість по зарплаті, тільки-но поверне ліцензії й почне норма-льно працювати.
— Ліцензії ми повертатимемо через суди. Бо сьогодні мініс-                                                           терство і НАК не відстоюють у судах інтереси державного                                                                                                                                       підприємства, — прокоментував Валерій Михайлович. — Ми ж інтереси української держави, які стосуються життєдіяльності цього підприємства, захищатимемо — у судах, прокуратурі. Робитимемо це наполегливо і чітко. Якщо ж відповідь на нашу пропозицію буде «ні», наша позиція залишиться незмінною. А сьогодні облдер-жадміністрація підтримує усі дії колективу. І вважаємо, що акції протесту, до яких удався колектив, абсолютно адекватні непра-вовим діям держави. Будемо робити усе, що можемо. Найближчим часом спробую переговорити з Президентом. Днями у Полтаві був Юрій Костенко — просили підняти це питання у Верховній Раді.

Україна — держава справді «афігенна», бо тут навіть галузь, котра у решті країн дає колосальні прибутки у державний бюджет, стає банкрутом, «неприбутковою та без перспектив розвитку». Варто було б усе-таки нашим можновладцям повчитися у Європи, до якої ті так прагнуть вступити, як не прогинатися під чужі інте-реси, не стояти на колінах із простягнутою рукою, а захищати власні інтереси. Наприклад, у тієї ж Норвегії — одного з потужних європейських експортерів нафти та газу. Тут розробкою родовищ займається Державна компанія «Статойл» спільно з іноземними і приватними норвезькими нафтовими фірмами. Проте згідно із Законом про нафтову діяльність, поклади нафти й газу в Норвегії — державна власність, норвезькі газонафтові ресурси «належать норвезькому народу і мають бути використані на благо нинішнього та прийдешнього поколінь». І дотримання цього принципу держава контролює дуже жорстко. У королівстві створено чітку систему державного контролю та регулювання нафтової галузі, на чолі котрої стоїть парламент (стортінг). Контроль  також здійснюють Міністерство нафти та енергетики, норвезький нафтовий дирек-торат та Державна виробнича компанія «Статойл».
Добувають газ та нафту на основі ліцензій, які видаються за результатами конкурсу, що проводиться раз на два роки. Причому держава має право призначати оператора робіт на кожному родовищі, формувати консорціуми і розподіляти в них частки компаній, які прагнуть займатися освоєнням родовищ. Держава не допускає концентрації прав на видобуток в одних руках, особливо, коли йдеться про іноземні компанії — щоб не створювати монополістів.
Оскільки поклади нафти та газу належать державі, то й прибутки від їх добування повинні йти не в кишені компаніям, а працювати на благо всієї країни, — переконані норвежці. Тому в Норвегії дуже жорстка система оподаткування. Зокрема, газонафтові компанії платять, окрім загального податку на прибуток у розмірі 28%, ще й додатковий податок на нафтодобування — 50%. А ще нафтовикам доводиться сплачувати так зване регіональне мито та мито на вуглекислий газ. Так що державі нафтогазовидобувні компанії сплачують майже 80% від прибутків, отриманих на державних родовищах. До того ж Норвегія стала першою країною у світі, котра примусила міжнародні нафтопереробні компанії платити податки за максимальною ставкою. Проте податкова система у країні доволі гнучка, тож ті компанії, котрі охоче вкладають кошти з прибутків у освоєння континентального шельфу Норвегії, мають право на податкову знижку.
Незважаючи на те, що держава забирає 80% прибутку від видобутку вуглеводнів, отримує сплату за ренту родовищ, норве-зька нафтогазова галузь залишається дуже привабливою для іноземних інвесторів. Вони борються на конкурсах за право роз-робляти норвезькі надра, незважаючи на необхідність дотри-муватися жорстких правил гри, встановлених державою. Певно, своєрідною страховкою для компаній є той факт, що з середини 80-х років саме норвезька держава бере на себе основний фінан-совий тягар при проведенні розвідки майбутніх нафтогазових родо-вищ І в геологорозвідку Норвегія вже вклала понад 10 мільярдів доларів США.

Скільки коштує українцям український газ і на скільки його вистачить?
Українська держава ж намагається знищити власну геолого-розвідку в особі ДП «Полтаванатогазгеологія» Івласне майбутнє.
— На сьогодні в області працюють 23 підприємства, що займаються видобутком вуглеводнів. 19 з них — недержавної форми власності, — констатує факт начальник Головного управлін-ня промисловості та розвитку інфраструктури облдержадміністрації Тарас Ткаченко. — І на сьогодні ми маємо незначний приріст видобутку природного газу і катастрофічне падіння видобутку нафти й газового конденсату. За прогнозами фахівців, наступного року видобуток природного газу відчутно скоротиться. В Україні за 2008 рік відбулося загальне падіння видобутку газу на 1 мільярд гривень, ми на наступний рік плануємо таке саме падіння тільки на території Полтавської області. Причина — компанії сьогодні ведуть видобуток вуглеводнів на родовищах, розвіданих у 60—70 роках минулого століття. Ресурсна база виснажилася, а нові родовища не розвідуються. Більше 40 мільйонів тонн умовного палива — це негативне сальдо між видобутком та розвідкою за 10 останніх років. Це колосальна цифра, так що можна говорити про те, що з таким підходом енергетична безпека та енергетична незалежність країни ставляться під велику загрозу.
Найбільше державне підприємство ДК «Укргазвидобування», філія якого — газопромислове управління «Полтавагазвидобуван-ня» — працює на території області, торік видобуло 5,2 мільярда кубів газу. А на наступний, за прогнозами, — 4,5 мільярда кубометрів.
Власне, в Україні теж виписані непогані закони, що регулюють стосунки у нафтогазовій сфері. Згідно із законодавством, геологічне підприємство повинне розвідати за державні кошти родовище, потім держава виставляє на аукціон ліцензії на його розробку, — пояснює Тарас Ткаченко. І у її вартість включає суму, витрачену на розвідку, складову на розвиток родовища у майбут-ньому — і нижче цієї ціни не може реалізувати ліцензію.
— У нас діє абсолютно протилежна схема: у держави забирають найбільш перспективні й прибуткові родовища і віддають їх приватним компаніям, — додає Тарас Ткаченко. — Наведу два приклади: сім ліцензій для «Полтавагазвидобування» погоджені у 2008 році обласною радою і направлені у Мінприроди та
4 по ВАТ «Укрнафта» НГДУ «Полтаванафтогаз» й досі не погоджені. Це при тому, що підприємства вклали десятки мільйонів гривень у розвідку і мають абсолютно логічне й законне право отримати ліцензії на розробку цих родовищ. Міністерство охорони природи спеціально це питання затягує…
У Законі про Державний бюджет записано, що газ місцевого видобутку, який добувається державними компаніями, має використовуватися лише для потреб населення. Тобто державні компанії, які видобувають газ, дають можливість утримувати ціновий люфт по вартості природного газу для населення нижче, ніж практично на сьогоднішній день Україна купує цей газ у Росії. Ми ж доходимо до абсурду: у державної компанії газ закуповується по ціні 190 гривень за тисячу кубометрів, а в Росії — по 450 доларів. I при цьому кошти не інвестуються у вітчизняну компанію, руйну-ється вся геологорозвідка, котра могла допомогти збільшити видобуток власного природного газу. А за даними експертів, якщо Україна збільшить видобуток власного газу до 30 мільярдів кубів на рік, за рахунок енергозберігаючих технологій зменшить використання природного газу (у 2005 році ми споживали 70 мільярдів кубів, у 2008-му — 68), то у 2030 році, а може й раніше, вийдемо на 40 мільярдів кубів у рік. Це дасть можливість українцям бути повністю незалежними від інших постачальників блакитного палива. Але для цього потрібно вже сьогодні вкладати кошти у геологію, а не руйнувати її.
— Україна здатна забезпечити себе сама вуглеводнями на 100% ще на 50, а то й 100 найближчих років, — переконаний заступник голови Полтавської облдержадміністрації Сергій Ясинський. — І це навіть за умови зростання кількості населення та розвитку промисловості. При цьому вже зараз можна знайти два шляхи подолання газового дефіциту в Україні. Перший — продавати український газ і населенню, і державним промисловим підпри-ємствам за собівартістю (приватні підприємства будуть платити, звичайно, більше). Це дозволить створити «українське економічне диво», той самий «прорив», адже рівень життя країни відчутно поліпшиться. За умови дешевого газу наші підприємства зможуть знизити собівартість своєї продукції, збільшити її ліквідність та конкурентоспроможність. Другий шлях — продавати газ за собі-вартістю для населення та соціальної сфери, для решти — за ринковою ціною. Причому українською ринковою ціною — без надбавок за транзит, які ми зараз сплачуємо, купуючи російське блакитне паливо. Здешевлення буде приблизно на рівні 50 доларів за тисячу кубічних метрів.