Оцінка депутатському корпусу

Нема давно недемократів,
Та із загалу, в той же час,
Шляхетні групи депутатів
Найпрогресивніші у нас.

Поперевозили баули
В елітне київське житло,
Людей на радощах...забули,
Бо закрутило, понесло

Життя тіла недоторкані.
Ввійшли під купол, як на бал,
Фракційні змінюють компанії,
Тверд?ий збивають капітал.

Свої-ж колишні обіцянки,
Свій передвиборчий екстаз,
Мабуть, якимсь похмільним ранком
Злили спросоння в унітаз.

Не ображайтесь, я вас пр?ошу,
Хіба я зайвого загнув?
Ви - на коні, народ - в калоші
На вухах сушить локшину.


Перший стрибок

Мені б купити літака!..
У небі ріднім я розкутий,
Та щоб стрибати з парашутом,
То не доходила рука.
Оце аж після сорока
Зробив собі велике свято,
Бо готувався я завзято
До першого свого стрибка.

І роки два в одних думках
Здавався я на Божу ласку,
Та розчековував запаску
І бачив небо в куполах.

Ось і діждався дня того,
Коли літак ревів на зльоті,
Та щастя рвалося із плоті,
Випереджаючи його.

Інструктор прокричав: "Пішов!"
А я, щоб сумнів вже не мучив,
Зробив останній крок рішуче
І, наче з потяга зійшов.

І разом цілий світ замовк:
У тих миттєвостях недовгих
Вмістились ті два роки повних,
Що я вимріював стрибок.

За три секунди я не чув
Ні звук, ні голос, тільки мозок
Пройняв усього як морозом:
"Чи не задовго я лечу?"

Мене не в казці - наяву
Якась невидимая сила
Підхоплює на теплі крила
І вже не падаю - пливу.

Хвилини дві, і я лежу,
Все спрацювало так, як треба.
З тобою не прощаюсь, небо,
А "до побачення!" кажу.


Вірш на "п"

Пісні проспівали поскубані півні,
Приліг під порогом покусаний пес,
Полізли по пню печериці поживні:
Провіщують, певно, приємний процес.

Прокинься, побачиш подачку природи,
Північний періщив примхливий потік.
Парад парасольок підняв по погоді
Порепаний пень. Подивись,працівник!

Повітрям п'янким перехоплює подих,
Південним поривом пантрає поля,
Прелюдія поклику правил природних
Покою птахів повсякчас позбавля.


Спогади про часи невігластва

Буває, дівчина кирпата
Із невеличкого села
Листа "щасливому солдату"
В якусь частину відсила.

Наївна молода "незнайка"
Не відає, що десь вночі
Їй писарчук складає байку
Під регіт ротних хохмачів.

Так само щире Боже Слово
На сміх, не знаючи, беруть,
Небесне зводять до земного,
Низьке шанують, стережуть.

Любови слів не хочуть знати,
За злісні вчинки жаль не йме.
І я "щасливим" був "солдатом"-
Не розумів колись Тебе.

І навіть не хотів читати
Твоє письмо - листа до нас,
З дітей Твоїх посмів сміятись,
Ганьбив Тебе тривалий час.

Скасуй невігластва "заслуги",
Прости незнання помилки.
Тепер пишу Тобі, як Другу
Листа із легкої руки.


Автору печальних рядків

Довершеним захоплююсь куплетом:
Лиш кілька слів - і солоно в очах.
З талановитим і сумним поетом
Бажаю спілкуватись у віршах.

Печаль нікого в світі не обходить,
Але і радість теж не омина.
Митець на всякий час слова знаходить,
Є пісня і весела, є й сумна.

Хіба біда якась триває вічно?
Чи настрою змінитись не пора?
Чому ж твої вірші меланхолічні?
У кожному із року в рік жура.

А спробуй-но хоч раз пожартувати,
Своє вразливе серце уздоров.
Ти зможеш так чудово написати,
Що кожен розсміється - будь здоров!
Лунатимуть в піснях твої куплети,
Та імідж твій зазнає певних змін.
До вишуканих радісних поетів
Долучиться, принаймні, ще один.


Я налаштований почути

Чи досягну вершин таких,
Щоби дослухавшись, почути
Слова, що світ перевернути
Могли б у виразах простих?

Під впливом Божим потечуть
Рядки невимушених речень.
Корисні будуть і доречні
Для всіх вони. Та як почуть?

Чому щодня із уст людських
Лунають скрізь слова безпутні?
В них істина і сенс відсутні,
Та ми повторюємо їх.

То як дістатися мети -
Начутись ангельської мови?
І долучити до розмови
Усіх, хто хоче простоти.

Лагідний віршик
Присвячено синочку Ярославу
і донечці Руслані

Хто так радісно вміє мене зустрічать?
Тільки двоє у світі знайдуться.
Ключ лише поверну - за дверима вищать
І назустріч щасливі несуться.
Дві маленькі душі - найдорожчий наш скарб,
Що зростає у вроді і силі.
Згадка рідних імен, як солодкий нектар
Живить кожну клітиночку тіла.

Забарився у справах удруге підряд,
Прокапарив до пізньої ночі.
Цілий день так хотів до своїх янголят,
А у соннеє царство уск?очив.

На столі, як і вчора, безладдя чудн?е,
На пол?иці нечитані книжки.
Кошенята мої, не діждавши мене,
Зігрівають улюблені ліжка.

Знову я не почув чарівн?их голосів.
В цім вину свою визнати мушу:
Відкладаємо все до найкращих часів,
А виходить, виснажуєм душі.

Натомившись за день, дітки солодко сплять
У покої своїм напівтемнім.
Болем стишеним збиті колінки горять.
Я втішаюсь видовищем щемним.