Або чи буде легше у Новому 2011 році?

Нещодавно на лента.ру прочитав повідомлення, що авторитетний американський тижневик The Economist вчергове поставив Росію у список країн «гібридного режиму» демократії http://www.lenta.ru/news/2010/12/29/democracy/ . Всього The Economist визначає чотири типи систем: повна демократія, обмежена демократія, «гибридний режим», «авторитарний режим». Із 165 держав Росія посідає «почесне» 107 місце між Киргизією та Непалом. Для того щоб у списку стати «авторитарним режимом» Росії досить опуститися лише на 5 позицій у списку.

А що це означає для нас, українців Росії? Виявляється, цілком конкретні справи. Давайте згадаємо минулий рік. У лютому у Єкатеринбурзі було побито заступника голови міської Української національно-культурної автономії професора медицини Миколу Кернесюка. Злочинців досі не знайдено, та мабуть ніхто й не шукав.

У листопаді Верховний суд Росії юридично ліквідував авторитетну українську організацію «Федеральна Національно-культурна автономія українців Росії». Всі звинувачення, висунуті мінюстом, були або надумані, або не настільки серйозні щоб вдаватися до ліквідації цієї поважної громадської організації. Та й чи в усьому сам уряд виконав Закон «Про національно-культурну автономію в РФ»? Чи може керівників ФНКА запросили у неіснуюче у Росії міністерство національностей і спитали яка допомога потрібна ФНКА у проведенні чергового з’їзду? Адже уряд зобов’язаний допомагати автономіям у їх роботі. Ні, ніхто в уряді не простягнув Автономії руку помочі. Натомість – юридична ліквідація через мінюст і Верховний суд.

У грудні у Бібліотеці української літератури правоохоронці провели два труси. При першому трусі було вилучено для «експертизи» 50 одиниць зберігання (книги та газети), при другому трусі правоохоронці вдалися до прямої провокації – спочатку пібкинули в бібліотеку пакунок з літературою, потім його «вилучили» як «доказ» і склали відповідний протокол. Вам це не нагадує часи сталінські чи брежневські, коли держава могла знищити будь-яку людину (я не кажу про громадську організацію чи національно-культурну установу, оскільки таких в радянські часи в природі не існувало), не особливо вдаючись в деталі правосуддя? Пригадуєте сталінське: «Есть человек – есть проблема. Нет человека – нет проблемы». Чи не так планувалося і з БУЛ? Лише завдяки сміливості і рішучості директора БУЛ Наталі Шаріної, яка помітила провокацію, виставила правоохоронців із БУЛ і негайно звернулася до преси, а також при активній підтримці Посольства України, БУЛ тимчасово вдалося захистити. Але чим скінчиться нинішня кампанія проти БУЛ ще невідомо.

Нині надходять наполегливі чутки що влада планує юри-дичну ліквідацію Об’єднання українців Росії (ОУР) за тією ж схемою, за якою була ліквідована ФНКА (ніби і дата судових слухань вже призначена на 31 січня). Після всіх останніх подій минулого року хто й буде сумніватися що це правда (хоча від керівництва ОУР жодної офіційної інформації для преси не надійшло - ні по ліквідації ФНКА, ні по спробі ліквідації ОУР).

Отже, «гібридний режим» у 2010 році цілком наочно проявив себе українській громаді. Ми його відчули на своїй шкурі. Це той самий режим, що крізь пальці дивиться на побиття активістів, ліквідує організації і підкидає дезу в єдину у Росії українську бібліотеку. Цей же режим прописався у Севастополі на додаткових 25 років, що створить Україні труднощі із входженням до європейських структур.

А в Білорусі цей же «гібридний режим» привітав із перемо-гою бацьку Лукашенка, який відзначився на президентських виборах побиттям та арештом всіх кандидатів у президенти. Не обійшлося без арешту і громадян як України, так і Росії. Як кажуть «від нашого гібридного столика – вашому гібридному столику!» Або «рыбак рыбака видит издалека». Висунемо попутне гасло: «Гібридні системи усіх країн єднайтеся!»

Звичайно, свято місце пусто не буває  (повертаючись до ліквідованої ФНКА). Вже є повідомлення що Україна президента Віктора Януковича зацікавлена у тому щоб на місце ліквідованої ФНКА з’явилася нова організація, в якій чільне місце посядуть представники земляцтв України. Відзначу, що на нашому сайті «Кобза – українці Росії» ми завжди були відкриті до публікацій про земляцтва, але в дійсності рідко виходило зробити хоч одну публікацію на місяць, оскільки мало відомо про їхню громадську роботу. Ніби займаються бізнесом, але це ж не громадська робота. Ніби проводять з’їзди, але не видно ні резолюцій, ні заяв. Інформаційно ці організації є досить закритими, теж саме здається і з членством. Виглядає скоріше як клуб для бізнесменів (а можливо просто український національий рух Росії і земляц-тва занадто розділені і мало поінформовані про роботу один одного?). Так от, по існуючій інформації, ніби в майбутній ФНКА земляцтва відіграватимуть помітну роль, а серед діячів там можуть з’явитися (цитую посла України Володимира Єльченка) "дуже серйозні люди - Кобзон, Лановий, за якими стоять і фінансові можливості, і зв'язки" (кінець цитати). Отже в перс-пективі нами керуватиме (або помітно впливатиме) не хто-небудь а сам радянський співак Кобзон! Ось це, що й казати, «заманлива» перспектива! Можна прямо сказати - прямий і наявний вияв  «гібридної системи», оскільки Кобзон, по-перше, найбільш запам’ятався як ідеологічний рупор колишньої радянської системи, по-друге, багато років був нев’їздним до США через зв’язки із організованою злочинністю (по заявам преси і самого посольства США), по-третє, не є взагалі українцем по національності, і в-четверте, особисто мені мало відомо про його громадську українську роботу (принаймні в українському середовищі точно). Тобто це керівник на три пункти гірший ніж колишній керівник ОУР сенатор Василь Дума, який нічого нашому руху не дав. Чим же добрий цей потенційний лідер з точки зору посольства? Та лише тим, що завжди був другом усякої влади. У радянські часи – другом і рупором брежневського режиму, при капіталізмі Єльцина – став великим бізнесменом, дружив із кримінальними авторитетами, при мері Юрії Лужкові (відомому відвертим анти-українством) – другом Лужкова. Тобто Кобзон – це лояльна людина влади, яка міняла свої погляди як флюгер Кремля і завжли заможно жила при всіх режимах. А тепер пригадаємо, а що ж Кобзон зробив для українців Росії? Може хоч раз відвідав наші збори? Ні. Чи може профінансував якийсь захід? Теж ні. Може виступив із благодійним концертом для діаспори? Теж ні. Ось і вирішуйте самі яку людину сватають нам у лідери.

І все-таки, виникає питання - чому при тому, що Росія вже багато років кваліфікувалася в категорії країн «гібридного режиму», все ж таки ФНКАУР проіснувала цілих 12 років, а БУЛ взагалі існує більше 20 років, чому саме в 2010 році почалися гоніння на обидві структури? Відповідь проста: у цьому році наша рідна Україна також небезпечно наблизилася до групи країн «гібридного режиму». Саме відсутність дипломатичної та політичної підтримки з боку материкової України і дало владі Росії сигнал – тепер зручний час для погрому українських громадських організацій.

Слова мудрості наприкінці? Не чекайте нічого доброго від Нового 2011 року. Все лише погіршится.

Нотатки небайдужого     

24 листопада надійшла приголомшуюча новина із Верхов-ного суду Росії – судовим рішенням було юридично ліквідовано Федеральну національно-культурну автономію «Українці Росії» (ФНКА «УР»). Автономію було зареєстровано у 1997 році, вона була однією із перших зареєстрованих ФНКА у Росії і пред-ставляла найбільшу національну діаспору Росії (3 млн. чоловік). Нагадаю що закон визначав НКА як екстериторіальну одиницю і визначав відповідальність держави перед Національно-культурними автономіями у формі фінансової і іншої допомоги. У свою чергу національно-культурні автономії обмежувалися в праві політичної діяльності (вибори, політична агітація, і т.і.). Закон визначав відносини між Автономією як вулицю із двох-стороннім рухом: держава - автономіям, автономії - державі.

Коротка історія ФНКА «Українці Росії»

Українці багато попрацювали навіть на етапі підготовки закону «Про Національно-культурну автономію в РФ», прий-нявши участь в підготовці законопроекту, а пізніше у відбиванні числених правок, внесених депутатами Держ. Думи, які мали на меті вихолостити зміст цього важливого закону. Пригадую у 1996 році (а в той час я ще мешкав у Москві) ту велику роботу, яку зробив покійний Олександр Руденко-Десняк в підготовці законопроекту. Влітку 1996 року пригадую я відвідав Мініс-терство національностей за його дорученням щоб отримати останню версію законопроекту для розгляду в ОУР. Ми, українці, були двигуном що знизу підштовхував появу закону про регуля-цію юридичних відносин між державою і діаспорами. Ми завжди були законослухняними і активними громадянами, що вірили у можливіть цих позитивних відносин. (В той час у Росії ще існувало й Міністерство національностей, якого останні років вісім вже не існує).

Як складалися відносини у федерального центру із ФНКА тема для окремої статті, вірніше дослідження. Скільки грошей виділялося Федеральній НКА «Українці Росії», яка організаційна чи юридична допомога надавалася? Довго намагався розібра-тися у цьому питанні, як редактор сайту писав і до керівників ФНКА, і шукав інформацію в Інтернеті. Загально можна зробити висновок, що до жовтня 2001 року існувало Міністерство національностей, яке тримало контакт із Автономіями і воно ж розглядало заявки Автономій на гранти. Щось перепадало і «Українцям Росії»: Руденко-Десняк міг видати окреме число журналу «Український вибір», якісь суми виділялися на черговий Конгрес українців Росії. Можна припустити що в той час федеральний уряд виділяв за рік можливо 5-10 тис. ам. дол. на діяльність ФНКА. Оскільки Руднко-Десняк ніколи не звітував за фінанси, навряд чи хтось, окрім Юрія Кононенка і Валерія Семе-ненка, міг би назвати більш точну цифру. Але гадаю порядок приблизно вірний. І це на трьох-мільйонну громаду (!), яка не мала у своєму розпорядженні жодної інфраструктури: ні шкіл, ні підручників, ні газет, ні приміщень для роботи. В жовтні 2001 року Міністерство національностей було скасоване і громади фактично втратили зв’язок із офіційними органами. Одночасно у пресі посилився ідеологічний тиск на українську діаспору, який явно виходив за рамки політичної коректності, але ніколи жодна анти-українська стаття, опублікована у Росії, не стала предметом позову до суду з боку держави. Останнє показово. Адже «Закон про ФНКА» мав би гарантувати юридичний захист Автономій проти шовіністичного тиску, але українці ніколи не дочекалися на простягнуту руку держави. Так на момент 2004 року склада-лася  ситуація, яку можна назвати «тиша перед бурею»: держава сама по собі, ФНКА «Українці Росії» сама по собі, тобто закон про ФНКА працював можливо років 5-6 від сили і то в пів-сили. А далі настав 2004 рік – рік Померанчевої революці...

Як пригадують читачі офіційна Росія не стояла осторонь президентських виборів в Україні. Росія мала свого офіційного кандидата, якого пропихала усіма засобами, включаючи пропозицію відкрити 600 (шістьсот!) виборних дільниць на своїй території, які б обслуговувалися членами виборчкому Росії. Аналітики оцінювали таку дію у можливий мільйон вкинутих голосів за проросійського кандидата. Українська громада Росії не сиділа склавши руки. Були листи протесту, були прес-конференції у Москві, виступи на «Радіо Свобода», на третій тур було надслано 50 спостерігачів від ОУР, які пройшли у Москві відповідний трейнінг. Зрозуміло що спостерігачі від ОУР їхали моніторити східні регіони України, в той час як спостерігачі Держ. Думи їхали у західні ройони. Спостерігач Руслан Нестеренко із Москви навіть написав в ОУР звіт про порушення, які він помітив у Донецькій області. Робота із спостерігачами в Україну прово-дилася від імені ОУР, а не ФНКА. Але оскільки актив в обох організаціях це практично люди одного кола, а іноді та ж сама людина очолює як регіональну НКА, так і регіональне відділення ОУР, тому для влади різниці не було – українці проявили нелояльність і на їх організації чекала розплата.

З 2005 року починається прямий пресинг проти українських організацій.

19 липня 2006 року у Тулі було жорстоко побито члена Ревізійної комісії ФНКА «Українці Росії» Наталю Ковальову. Напад (а фактично замах на вбивство) вчинили два молодики, які били по голові беззахисної жінки металевими прутами. Її життя врятувала 7-ми годинна нейрохірургічна операція, її здоров’ю було нанесено непоправної шкоди. 24 грудня того ж року у Тулі було убито її чоловіка – Голову обласної української організації «Батьківська стріха» Володимира Сенишина. Його було убито двома невідомими молодиками, які били по його голові бейсбольними бітами. Обидві справи досі не розкриті, більш того, давно закриті міліцією. Що не може сприйматися інакше як сигнал влади українским активістам – сидіть тихо, інакше подібне буде і з вами. За загальними розмовами мені відомо що керівництво ФНКА викликають для проробок в ФСБ (більше деталей я не можу отримати по телефону із зрозумілих причин). Але прямий тиск спецслужб на наш рух завжди був, навіть у Єльцинські часи, а з 2006 року він ще більше посилився. Для мене це факт.

У 2007 році стався погром кадрів в Українській бібліотеці у Москві (БУЛ). 8 працівників бібліотеки били звільнені, або змушені піти з роботи. Змінився характер заходів БУЛ, почав вимиватися фонд книг з історії України. Бібліотека під улюлю-кання преси (де особливо відзначилися нові «працівники» бібліотеки Сокуров та Безпалько) на очах перетворилася із української на малоросійську. Навіть лист Президента України Віктора Ющенка до його російського колеги нічого не вдіяв – БУЛ було розгромлено. Цікаво що при погромі бібліотеки не обійшлося і без пікетів радикальної молодіжної шовіністичної групи «Наші», які крім плакатів приміняли й хімічні балончики, зміст яких розбризкали  на двері бібліотеки, про що гордо повідомили на своєму сайті. Реакції влади жодної.

У 2008 році московською муніціпальною владою (голова уряду небезвідомий Юрій Лужков) було закрито Український освітній центр у Москві, що діяв при школі № 124. Центр виконував функції недільної школи для дітей. Центр закрили, приміщення відібрали, причому все було зроблено у грубій принизливій формі.  Так було закрито єдину (!) українську недільну школу у Москві. У Москві за офіційною статистикою мешкає коло 200 тис. українців.

В травні 2009 року офіційні власті заборонили в’їзд на територію Росії заступнику голови ОУР Юрію Кононенку, який мав українське громадянство. До Юрія Кононенка члени руху можуть ставитися по-різному, але це факт, що саме він був засновником БУЛ і правою рукою Олександра Руденка-Десняка. Він же очолював Інформаційну службу ОУР. Штучний відрив такого міцного і наполегливого апаратного працівника як Юрій Григорович Кононенко сильно вдарив по кадровому потенціалу як ФНКА, так і ОУР. На проведенні чергового Конгресу українців Росії було поставлено знак питання...

У лютому 2010 р у Єкатеринбурзі було сильно побито засту-пника голови обласної місцевої організації Свєрдловської області професора медецини Миколу Кернисюка (71 рік), який і досі відчуває важкі наслідки нападу для його здоров’я. Справа не розслідувана. Ще один  попереджувальний сигнал влади діаспорі.

У 2009 році дійшла черга і до ФНКА «Українці Росії». Тверський суд міста Москви виніс рішення про призупинення діяльності ФНКА на основі наступних звинувачень: вчасно не проведений черговий з’їзд, організація україністичної конференції у Москві, виступ Валерія Семененка на «Радіо Свобода», відзначення річниці Голодомору, проведення у Москві науково-практичної конференції «Україністика Росії». Це всі звинувачення, на основі яких пізніше було пізніше ліквідо-вано ФНКА! Ціквао, а чи ще багато організацій Росії було закрито за невчасне проведення з’їздів чи виступ на «Радіо Свобода»? Цікаво, а чи державні органи зустрілися із лідерами ФНКА і запропонували фінансову допомогу для проведення з’їзду (адже згідно закону були забов’язані надавати матеріальну підтримку). Зрозуміло – ні. Держава з цього моменту розмов-ляла мовою судових позовів, а керівників ФНКА тягали для проробок в ФСБ. Ось так «працював» «Закон про ФНКА» для української громади.

Крім юридичного аспекту існував і емоційний тон позову у Тверской суд. Судова справа була ініційована «зтурбованим» листом (а простіше кажучи публічним доносом) жителя Москви Ніколая Журавльова (див. Додаток). Цей лист є самою пошлою формою публічного доносу – стилю, який зародився у сталінські часи. За такими доносами свого часу нищилися як громадяни, так і цілі верстви населення Радянського Союзу. Навіть і термін для доносщиків з’явився – павлік морозов. Так ось, від 2009 року влада Росії з’ясовує відносини із українською громадою не в рамках «Закону про ФНКА», а за доносами павліків морозових. Тепер кожний доносчик має право закрити українську органі-зацію, що й робиться судами. Тепер не голови організацій вирі-шують, не міністерство національностей, а «стурбовані грома-дяни», які майже напевне не відвідали жодного засідання чи заходу української організації, а вихідні факти для своїх доносів отримують мабуть прямо із ФСБ. Чи є ще в світі подібна юридична система?

За рік справа із Тверського суду поступово перкочувала до Верховного суду Росії, який і виніс рішення від 24 листопаду 2010 про юридичну ліквідацію ФНКА. Я вважаю це рішення історич-ним. Це залишиться в історії як Валуєвський указ, чи як грудневе рішення від 1932 року за підписами Молотова-Бубнова про закриття ураїнських шкіл та бібліотек на території РФ (Кубань, Середня Волга, Далекий Схід). Ім’я Путіна буде для українців стояти в одному переліку гнобителів і душителів свобод: предсєдатєль Ленін, командуючий Троцький, секретар Сталін, міністр Каганович.

Чим є російська влада сьогодні і що від неї чекати?

Я не ваажаю Росію демократичною країною – країною правлять спец-служби. При президенті Борисі Єльцині елементи демократії існували: не чіпали пресу, яка опинилася під контро-лем олігархів, більш-менш вільно обирали губернаторів, вільно реєстрували національні організації, були біль-менш нормальні відносини у Москви із Києвом. При Володимирі Путіні відносини помітно погіршились, а після 2004 року стали зовсім негатив-ними – Україна перетворилася на першого ворога Росії. Що не сподобалося російській владі? По-перше, сама ідея права вибору виборців, що для Російської еліти є абсолютно неприй-нятним. По-друге, свобода опозиції, яка в Україні була вільно представлена не лише у парламенті, але на якийсь час навіть отримала посаду прем’єр-міністра. Не сподобалися й права національних меншин, конфесійні свободи і право вільно трактувати власну історію (чого російські громадяни також не мають). Одним словом між Росією і Україною тимчасово(?) намітилася таж різниця в політичній системі що була століттями між Литвою і Московським царством. Це в Кремлі відразу помітили і занепокоїлися: «Литва іде!» (кремлівські політологи озвучили як: «НАТО іде!»).

З приводу діаспор у Кремля ясної політики якийсь час не було. Міністерство національностей розігнали десь у 2001 році і за громадами слідкували лише через канали ФСБ. На Кавказі ж почалася кривава баня, яка продовжується й понині. Але і для нашої громади почалися тривожні сигнали.   

19 листопада 2002 році було убито керівника громади міста Тейково, Володимирської області, підприємця Володимира Побурінного. У квітні 2004 року у Владивостоці було убито керівника українського хору «Горлиця», члена релігійної двад-цятки парафії УПЦ КП лікаря Володимира Криля. Обидві справи нині закриті, убивць не знайдено. На листи протесту із СКУ жод-ної відповіді із Кремля. Погодьтеся, показово.

Потім в ОУР з’явилася незвична птиця – на лідерство після відходу на пенсію Руденка-Десняка почав претендувати не хто-небудь а сенатор Росії Василь Дума. До цього політики Росії обходили ФНКА-ОУР десятою дорогою. Гра Думи з ОУР тривала коло двох років, після чого з’ясувалося що цим двом силам не по дорозі. Дума не захистив ні Ковальову із Сенишиним, ні БУЛ. З «Кобзою» взагалі відносини склалися комічно. Спочатку була матеріальна підтримка в розмірі 1000 ам. дол., після чого надійшов категоричний емейл «приїхати у Москву на перего-вори для передачі сайту у його (Думи) власність». Так і прог-лядався за цим листом новоруський купець, упевний в тому що увесь український громадський рух можна купити ну так тисяч за п’ятьдесят американських доларів (разом із усіма їх дисиден-тами, «принципами» і сайтами). Не вийшло. Але сама спроба влади приватизувати ФНКА-ОУР проглядалася досить очевидно. Зазначимо що і Юрій Кононенко і Валерій Семенеко з сенатором Думою загравали приблизно до моменту погрому БУЛ. Після цього зняли його на засіданні Ради ОУР. Отже десь на момент 2008 року у влади вичерпався терпець дивитися на «вільних хохлів», влада також зрозуміла що очолити нас підставними «бобіками» теж не вдасться. Після чого почався погром і суди.

В минулому році Росію відвідав Комісар ОБСЄ у справах національних меншин Кнут Воллебек з метою перевірити стан забезпечення національно-культурних потреб української меншини у Росії. Комісар відвідав кілька регіонів Росії. У листопаді цього роцу в Гаазі планувалося представлення доповіді і рекомендацій Комісара Кнута Воллебека представ-никам урядів Росії та України. Ці слухання не відбулися. Чому? Російська влада відмовилася приймати в них участь, і слухання перенесли на невідомий термін. Ось так проти української діаспори працює російська дипломатія.

Які дії влади можна передбачити після закриття ФНКА «Українці Росії»? Це залежить від політичних апетитів Воло-димира Путіна. Зареєструвати нову Федеральну Автономію, яка очолить усі існуючі українські НКА регіонального рівня (а ці НКА не підпадають під згадуване рішення Верховного суду) владі не вдасться. Але якщо нахабства вистачить можна надіслати у Москву і підставних «керівників» НКА, створити нову ФНКА і поставити на чолі підставного «бобіка», підконтрольного органам. Не візьмуся робити прогноз дій Кремля. Можливо якийсь час влада почне громити регіональні НКА, і лише потім візьметься за створення федеральної структури. Час покаже.

Цілком можливий тиск влади і на Об’єднання українців Росії - ОУР. ОУР також вже більше року вийшов за статутні рамки із проведенням чергового з’їзду. Досить дочекатися пари доносів від павліків морозових і через рік після цього рішення Верхов-ного суду. Варіант дуже вирогідний щоб говорити про це як про вирогідність. Фактично це вже реальність...

Хто і як керує ОУР та ФНКА? Питання до лідерів

Виникають питання: чому і з’їзди ОУР і ФНКА не були проведені вчасно, що доло владі зачепку для закриття однієї організації і ставить під загрозу іншу? Чому в ОУР не діє Інформаційна служба? Чому керівництво ОУР не спілкується із регіонами в формі листів, звітів, заповнених тематичних форм? Чому немає річних звітів за фінанси? Чи є звіт про те скільки фінансів було виділено урядом для ФНКА кожного року? Адже якщо ця цифра близька до нуля, це важливий політичний аргумент для протестів діаспори, а також аргумент у Верховному суді. Чому не проводяться щорічні Ради обох організацій? Де наша робота із пресою? Чому навколо обох організацій панує мовчанка? Чому ОУР навіть не надіслав прес-реліз про закриття ФНКА? (Я особисто отримав інформацію із російської преси. А де ж реакція керівництва діаспори?) 7 листопада у Москві пройшло судове засідання з приводу закриття ФНКА. Валерій Семененко у цей час перебував в Україні. А чому не в залі суду, захищаючи організацію від ліквідації? Чому Валерій Фокович Семененко з серпня місяця не знайшов часу відповісти на запитання сайту «Кобза» (див. Додаток)? Інтерв’ю ще й досі актуальне, і наші читачі очікують на нього.

Підсумуємо: 80% вини за закриття ФНКА лежить на прем’єрі Володимирі Путіні, але 20% все ж лягяє на плечі двох керівників: Валерія Семененка та Юрія Кононенка, які в якийсь момент знизили роботу, не провели з’їзд в назначений час і дали владі юридичний аргумент для закриття Автономії. Якщо в діях керівництва ОУР терміново не відбудеться позитивних змін, якщо ОУР не буде мобілізовано на проведення чергового з’їзду, в цьому випадку на ОУР з великою вирогідністю чекає доля ФНКА.

Чи почують керівники, відповідальні за орг. сектор, Валерій Семененко та Юрій Кононенко ці питання? Чи буде й ініціатива знизу, з регіонів, для проведення з’їзду ОУР і «перезапуску» організації?

Позиція офіційної України

З приводу закриття ФНКА «Українці Росії» не було жодної реакції з боку офіційної України. І це в той час як уряд прем’єра Миколи Азарова безкоштовно (!) передає промосковській УПЦ МП приміщення музеїв на території Києво-Печерської Лаври. Ганьба Президенту Віктору Януковичу і заступнику голови Адміністрації президента Ганні Герман за їхню націонал-зрадницьку політику!

Позиція СКУ 

Світовий Конгрес Українців виступив з офіційним протестом з приводу ліквідації ФНКА. Комісія Людських та Громадянських Прав також готує лист протесту з цього приводу.

Позиція сайту «Кобза – українці Росії»

Протягом останніх 12-ти місяців ми не писали про ситуацію з ФНКА і судами із тієї причини, що була чітка вказівка керівництва Автономії не піднімати цю справу інформаційно (з надією що влада змилостивиться і не ліквідує ФНКА). Редакція дисципліновано слідувала цій директиві. Як показав час влада Автономію не пощадила. Нині на новому етапі редакція планує відкрито писати про ситуацію в ОУР, вести публічну дискусію, публікувати різні точки зору. Ми готові надати ОУР технічні засоби для проведення електронних засідань (якщо буде відпо-відне прохання керівництва ОУР, також необхідно з’ясувати конкретні технічні вимоги). Крім того, ми плануємо провести бліц-інтерв’ю із членами ОУР про ситуацію в русі після закриття ФНКА. Як редакція ми стоїмо на демократичних позиціях, бажаємо активно допомогати, хоч в редакції представлені дві ідеології. Тому майже напевно на сайті з’явиться дві версії як закриття ФНКА, так і два аналізи події, підписані конкретними іменами. Це теж демократія.

Новини від наших друзів вірменів

Нещодавно прочитав на лента.ру повідомлення про четвертий з’їзд «Союзу вірменів Росії»(САР), що відбувся у Москві 17 листопада. Ось короткі факти: вірменська діаспора у Росії складає коло 2-х мільйонів чоловік, організацію заре-єстровано 10 років тому, вона має 240 відділень у 67 суб’єктах РФ (це співставимо із українськими організаціями Росії). Далі цікаве: з’їзд відвідав Президент Вірменії Серж Саргсян, а ювілейний концерт відбувся у Державному Кремлівському палаці (ні перше ні друге українцям і не снилося).

Питання: чому вірмени змогли, а українці ні? Чому нащадки Русі не можуть навчати у Росії своїх дітей рідної мови? Чому нас ліквідуєть, а їх приймають у Кремлі? Простої відповіді немає, але порівняння корисне.

Що робити ОУРівцям на нанішньому етапі? 

1) Треба «перезавантажити» себе. Зняти втому, зневіру, перекладання ініціативи на керівників. Пригадуєте атмосферу І Конгресу українців Росії? Треба повернутися в неї і вірити що наш рух такий же молодий як 17 років тому, що ми можемо!

2) Провести публічну дискусію стану нашого руху. Чому закрили ФНКА? Чому не було проведено вчасно з’їзд? Хто потенційний лідер в ОУР?

3) Провести електронне засідання голів регіональних організацій ОУР, на якому прийняти рішення про черговий з’їзд ОУР.

4) Терміново провести черговий з’їзд ОУР щоб не дати владі закрити й ОУР на основі порушення Статуту.

5) Не давати приводів владі закрити регіональні відділення НКА. У випадку проведення владою фальшивого установчого з’їзду ФНКА усіма юридичними силами протидіяти цьому. (Згідно «Закону про НКА» в регіоні може бути лише одна НКА регіонального рівня. Якщо тримати регіони у руках владі буде неможливо зареєструвати приблизно 45 регіональних НКА, оскільки у Росії не залишилося такого числа регіонів без зареєстрованих українських організацій). Тобто з фіктивною ФНКА у Кремля будуть явні юридичні проблеми.

6) Треба вчитися на старих помилках. Як довго ми вірили в те що лідер може бути лише із Москви і працювати на Арбаті. Як довго ми дозволяли лідерам порушувати статути, вважаючи що це не така важлива справа. Нарешті, як погано працювали горизонтальні зв’язки в ОУР (ми були інформаційно розпо-рошені, кожен не бачив далі свого регіону. Не велися загально-російські дискусії по основним питанням, не було обміну досвідом. Саме тому людина такого невисокого морального рівня як Руденко-Десняк міг протриматися в ОУР аж три терміни). Треба, використовуючи Інтернет, вести зустрічі і дискусії, навіть електронні засідання. Я цілком уявляю собі Раду ОУР, на якій присутні половина керівників, а інша половина виступає на Раді через Інтернет і голосує електронно по піднятим питанням. Це б полегшило фінансові умови проведення наших засідань і забезпечило б їх регулярність.

7) Дискусія про те хто буде наступним лідером ОУР відкрита вже сьогодні. Із попереднього керівництва з моєї точки зору ніхто не може претендувати на лідерство (в кращому випадку лише на зам. головування або завідувати комісіями).

8) Не треба нічого боятися. Закриття ФНКА є лише прохідним етапом у нашому житті. Ми, українці Росії, завжди були лояльними професійними громадянами, ми не створювали проблем ні уряду країни, ні органам безпеки. Ми лише бажаємо навчати наших дітей українській мові, зберігати свою культуру. Наш внесок у культуру Росії розпочався за часів Київської Русі, продовжився у XVII столітті, й триває понині. Ми заснували Москву, реформували мову Московії, її православний обряд. Через включення міст України у Росію вона на короткий час довідалася про Магдебургське право. Ми дали Росії її нинішню назву – від Русі, батьківщини наших предків. Ми дали Росії Миколу Гоголя, академіків Вернадського і Корольова, диси-дентів Анатолія Марченка та Ларису Богораз. Лише п’ять років тому Померанчева революція вказала, в тому числі і російському народу, що народ має право вільно обирати лідера своєї нації. Саме нинішня Україна задала високі стандарти як віротерпи-мості, так і прав національних меншин.  Нам немає чого боятися меншовартості чи налигача.  Нехай бояться ті, що не розуміють нашу душу, хто тримається за вищу владу, порушуючи закони власної країни.

На завершення

Згадаємо про павліків морозових, які відразу після публікації почнуть пискляво кричати про «закордонних агентів, що мутять воду в ОУР і дають вказівки із Канади».

Представлю себе: учасник І Конгресу українців Росії (1993 рік). У 1996 році емігрував до Канади. Приблизно до 2002 року виконував обов’язки представника ОУР при СКУ. У 2002 році був знятий тодішнім Головою ОУР Олександром Руденко-Десняком із цієї посади. Жодних посад в ОУР з тих пір не займаю. Сайт «Кобза» був і є незалежним сайтом діаспори, не пов’язаним з ОУР.

Данна стаття є приватним поглядом небайдужого громадя-нина Росії на справи демократії моєї країни.

А от і не підкопаєтеся, павліки морозови, шарікови

та швондери!

Про деякі насущні проблеми Об’єднання українців Росії

Останнім часом, у зв’язку із оприлюдненням інформації про судовий позов Мін’юсту про ліквідацію ОУР, в організації почалися роздуми і бродіння - що зробити щоб врятувати ОУР від ліквідації? Прозвучала оригінальна думка: співголови ОУР Василь Бабенко та Валерій Семененко мають піти у відставку, і таким чином можливо вдасться задобрити владу кадровою «жертвою». А далі – новий З’їзд і прийняття нової стратегії організації в нових умовах. Головне, мовляв, відбити суд, а решта – деталі.

Хочу висловитися з приводу такої пропозиції.

По-перше, до Василя Бабенка у влади формальних претензій немає. Принаймні в дискусіях у пресі його ім’я ніде не фігурує.

По-друге, а де гарантії, що влада погодиться на подібний розмін фігурами і зніме судовий позов (перше судове засідання вже 31 січня)? Хтось вже виходив на владу і зондував таку пропозицію? І хто ж цей «герой»?

По-третє, ОУР вже на два роки спізнилося із проведенням чергового З’їзду. Якщо ми не змогли при двох співголовах провести З’їзд, то хто ж буде працювати над  його проведенням після відставки керівництва? А немає З’їзду – нова судова справа з ліквідацією за порушення Статуту. Це ми вже проходили.

В-четверте, розглянемо моральну сторону справи. Організація знаходиться під судом. Іде кампанія в пресі, як на підтримку ОУР, так і проти нас. На наш захист виступають Світовий Конгрес Українців, Посольство України, парламентські партії в Україні. Підключається ОБСЄ. Всі доводять що ОУР - організація авторитетна і має право на існування. І в цей критичний момент два керівника організації ідуть у відставку, нагадуючи  пацюків що лишають тонучий корабель. Питання: хто буде захищати таку організацію, що фактично самоліквідовується перед загрозою? Який сигнал це надішле нашим партнерам і симпатикам? Однозначно – сигнал деморалізації. Це – кінець кампанії на нашу підтримку. А як відреагують рядові члени ОУР? Однозначно – мовляв, начальство домовилося, а ми залишилися без організації і тепер муситимо в регіонах пояснювати чому ми були членами «забороненого» ОУР.

З моєї точки зору, ОУР може врятувати лише чітке і ясне слово керівництва України. В Україні діють тисячі російських бібліотек, тисячі російських шкіл, тисячі храмів промосковського УПЦ МП, коло ста монастирів і дві Лаври. Якщо керівництво України заявить про адекватну реакцію в гуманітарній сфері у відповідь на ліквідацію ОУР, це слово в Москві почують (при тому що наш ОУР ніяким чином не загрожуює безпеці Російської держави). Лише в слові України наш захист від свавілля влади і судів, які за загальним прогнозом з федерального рівня можуть перейти і на регіональний. «Против лома нет приема» - як влучно каже російська приказка. Тому будь-які компромісні рухи з нашого боку виглядатимуть лише як визнання нашої вини. А вини цієї немає. Ми – законослухняні громадяни Росії, ми віддано, на громадських засадах, займалися розвитком україн-ської культури у Росії і більше нічим іншим.

Тому я висловлююся проти відставки співголів ОУР, і виступаю за термінове проведення чергового З’їзду ОУР, на якому ми і спитаємо наших керівників чому ж вчасно не було проведено З’їзд.

Давайте в час труднощів будемо разом, будемо триматися за руки. Якщо нас юридично ліквідують, це означатиме що Росія сама сказала «ні» своєму власному розвитку як країни багатьох культур. А це вже більше ніж просто ОУР.