Дачні ночі

Вдень зозуля щастя напророчить,

З місяцем спілкуюся вночі.

Дачні ночі, теплі літні ночі,

Виникайте в пам’яті мерщій.

Ніччю лічу зорі, мружу очі,

Як сполохне зірка угорі.

Дачні ночі, теплі літні ночі.

Пісенне натхнення до зорі..

Місяць, як гітара, сяйне в очі,

То гітара місяцем сяйне. –

Літні ночі, риболовні ночі,

Ви й узимку вабите мене.

Шлях поетів

Наново розважувала долю -

Лиходійка, злюка, згусток болю.

Занепала - пісні не складу,

Над дзвінким минулим сльози ллю.

Снить гітара в темному куточку.

Мрійниця, поставила б охоче

В кут мене колінами на сіль

За оцю вготовану їй біль.

Якщо тихо-мирно жити захотів -

Відцурайся безбоязних дум і слів,

Хочеш слави, за обов’язок візьми,

Посуватися німим межі людьми.

-Я люблю тебе! – кричу тобі з хреста,

Розіп’ята, навісна, але свята,

Я очікую одного каяття,

Що без мене не знайдеш собі життя.

Сива жінка

Сива жінка, зовсім сива,

Пестить хлопця сива дива,

Щастя жадає і вдачі,

До грудей припавши, плаче,

Хто ти, лицарю шляхетний,

Старомодний, гідно впертий,

Сивини не помічаєш,

Жінку квітами вквітчаєш.

І сумна вона, й шкідлива,

Сива жінка,сива дива,

Вабить хлопця за собою

До кохання й до двобою.

Тихі вулиці

Тихі вулиці старого міста

Кольорові доми, як моніста.

І сміюся я з вами, і плачу,

Бешкетую і мрію про вдачу.

На віконницях старі мережива,

Сонце в склі променіє пожежею,

Голова йде обертом від споминів,

Візерунків дитинства і променів..

Луни йдуть від співанки станичників,

Любо хлопчику дівчинку зичити,

Йде з букетом бузку на побачення,

Біля приплаву зустріч назначена.

Над водою кружляючи з вереском

Чайки марять забутими веснами,

Над рікою закутою в береги,

Облітають старі обереги.

Чи було там весілля, чи снилося,

Може в квітах дівча забарилося,

Як співали станичники слухало,

То ж піснями серденько забухало.

Крем’яшки

У дитинство як у казку входжу,

Узбережжям йду за крем’яшками,

У воді холодній віднаходжу

Ніжними дитячими руками.

Ластяться до ніг маленькі хвилі,

Граються пеленами спіднички,

У піняві білій наче в милі,

Мої ноги, руки, навіть личко.

Я пальцями крем’яшки лелію,

А вони в пальцях у мене сяють,

Сяють наче зірки, наче мріють,

Що нічне багаття роздмухають.

Кремінці, крем’яшки, як намиста

Ви в очах сяйнули промінцями,

Подорожні ясного дитинства,

Прохолодні наче руки мами.

Скільки років впірнуло у лету,

Дівчинка ота давно вже бабця.

Сяють крем’яшки, як амулети,

Що аж очі старечі сльозяться.

Вже онуки ходять узбережжям,

Кремінці-ліхтарики знаходять,

По очах їх сонячні мережі,

Сяють на зразок моєї вроди.

Сяють у пальцях маленькі сонця,

Пісеньку народжують у хлопця.

Кремінців веселих назбирає,

Пісеньку нехитру заспіває.

Кремінці, кремінці,

Злато-сонця промінці,,

Так ви сяєте в руці,

Аж мережі на лиці...