У Наталі Олександрівни Костюк – ювілей! Вони поет, прозаїк, перекладач російською мовою україномовних поетів і прозаїків. Член спілки письменників Росії. Багато і плідно працює з молодими авторами.

Гурт письменників, об’єднаних часописом «Далекосхідна хвиля», урочисто і щиро вітає Ювілярку з надбанням золотої мужності. Натхнення тобі, Наталко, незламної відваги у творчих пошуках.

Місяць в повні

***

Місяць в повні – час вовка настав,

Вовкулаків та гарпій нічних.

Обдарований хлопець пропав,

У скривавленій зам’яті зник.

Місяць в повні – жорстокість в серцях.

Юний хлопчик, дитина з лиця,

В чому він перед вами повинен,

Не скорився під тягарем днини,

Зрозумівши, що влада оця,

Що ошкірила ікла, не згине?

Місяць в повні – затьмарила кров,

Дім родини, синовню любов.

***

Ходять люди недолюди,

Хижо ухкають вночі.

Неповинного загудять,

Ти людина, ти мовчи!

Я німію, полотнію,

Б’юсь на смерть, не на життя.

В дикім герці сатанію,

Пещу ікла до пуття.

Що зі мною? Де родина?

Все сплуталось на Русі,

Ніч і днина, ніч і днина,

Ніч і… Боже упаси.

***

Знов заколот,

Переворот.

У кожного свій тям.

Та понівечений

Народ,

Крокує за життям.

Під гаслами

Як на двобій

Юрбимося усі.

Нема поваги до гробів

Сьогодні на Русі.

***

Світ збожеволів, все

Змішалось, потовклось,

Пророк горілку ссе,

Зло з добрістю злилось.

Торбина і костур,

Диявол і Господь

Зверзли свою ходу

В державний хоровод.

В навіженій ході

Кудою далі йти

Не втямити мені

І правди не знайти.

***

Лихо-лишенько,

Сіромашне!

Не такі вже ми

Й бідолашні..

Нам по чарочці

Щоб зігрітися,

За одним столом

Опинитися.

Ми горілочкою

Та під тальяночку

Пом’янемо всіх

По порядочку –

Почнемо в серцях

Баляндрасити,

Як тебе, Росія цяця,

Перекрасити.

***

«О хо-хо… -

Бабуся простогнала

Посадовив в пічку казанця,

- До картоплі б ще шматочок сала,

Цибулину, моркву, та винця.

Доброю була б ота домішка! -

До цеглини руку прилучив,

Мрійною осяяла усмішкою

Полум’я, що билося в печі.

- Очманіла мрійниця та й годі,

Живемо ми впроголодь усі…

Боже мій, та що ж оце сьогодні

Діється на праведній Русі!

***

Дива ждуть під Новий рік

Річка, гори, білий сніг…

Лише злидарі від Бога,

Не очікують нічого.

Кожен з них подумки їсть

Біль гірку свою та злість.

***

Я щоночі бачу сон

Безпорадність батька, стогін,

Очі матері вологі,

Затухаючий вогонь.

До Рейхстагу він дійшов,

Гідно йшов до перемоги,

А тепер не має змоги

Вберегти дружину, що

Влаштувати у дорогу -

Хустку, мило… люди добрі,

Ви за що її? За що?

Вісім років промайне.

Років ненависті й злості

Батька…

Мати, вже дорослу

Як вернеться, обійме…

Але сниться без кінця -

Ніч, арешт, та скрип крильця.

***

Десь поділись болі, сльози,

Дзвін таємних ланцюгів,

Горезвісні нам пригрози,

Тінь придуманих богів,

Десь танцює шаленіло…

А у нас у зручну мить

Марить літо переливне,

Зірку кошиком схопить.

Зарегоче, як дитина,

В річку радісно пірне.

Над ланами луни линуть,

Зачаровують мене.

Повернення

Від шляху напрямки до гаю,

А далі степом вздовж ріки,

Де, як взірці життя, конають

В багні останні лозняки.

Межи корівників загиблих,

Поміж загачених джерел,

Руїнами нової днини,

З побуту викиданих сел.

В сльозові очі: що за втеча?

Де зрили золотом хліба,

Така страшенна порожнеча,

Така невситима зима.

***

Де мужики, з пустотним зором

Застигли, наче кам’яні,

Далося їм жіноче горе,

Блукають полем неозорим,

Де вистигають бур’яни.

Куди ви?

По містам і селам

Вовчиця-доля виє від нудьги,

Де теслі, тинькарі? Де ті оселі,

Де пеклися жінки про пироги?

Будівники, куди ви відбули!

Чи довго ще жінкам ночами вити,

Не вагітніти, хлібів не пекти,

Поміж собою побутом нудити:

Ну що ж ви, мужики?!

Та де ж ви, мужики…