Аварія на Чорнобильській АЕС є найтяжчою за всю історію людства техногенною катастрофою, внаслідок якої було опромінено більше 145 тисяч кв. км території України, Білорусі та Російської Федерації, постраждало понад 5 мільйонів людей, забруднено радіоактивними нуклідами близько 5 тисяч населених пунктів зазначених країн, з них на території України - 2218 селищ та міст з населенням приблизно 2,4 млн. людей. 

В результаті вибуху ядерного реактора 4-го блоку Чорнобильської АЕС та руйнації його захисних оболонок стався потужний викид радіоактивних речовин у довкілля. Аварія на Чорнобильській АЕС суттєво змінила радіаційну обстановку на значних територіях в багатьох європейських країнах. Близько 200 різновидів радіоактивних ізотопів переміщувались на відстані у тисячі кілометрів від ЧАЕС і в травні 1986 року спостерігались в усіх країнах північної півкулі, на акваторіях Тихого, Атлантичного та Північного Льодовитого океанів.

Головними причинами Чорнобильської катастрофи були такі: 

1. Проведення недостатньо повно та правильно підготовленого електричного експерименту.

2. Низький рівень кваліфікації в галузі ядерної безпеки операторів, керівництва як станції, так і міністерства електрифікації в цілому.

3. Недостатній рівень безпеки графіт-уранового реактора РБМК-1000.

4. Помилки персоналу. 

Роботи з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 26.04.86 р. проводились під керівництвом урядової комісії СРСР, яка продовжувала свою діяльність до 1991 року. Урядова комісія прийняла рішення про створення 30-км зони відчуження навколо Чорнобильської АЕС. З 27 квітня 1986 року Уряд України провів евакуацію мешканців міст Прип’ять та Чорнобиль, районних центрів та сіл 30-км зони (близько 100 тисяч людей).

Приховування інформації про Чорнобильську катастрофу призвело до виникнення і розповсюдження неймовірних чуток щодо можливих наслідків аварії на ЧАЕС. Це, в свою чергу, обумовило виникнення дуже великого соціально-психологічного напруження серед населення і недовіри до офіційної інформації. 

Керівництво СРСР відмовилось від міжнародного співробітництва при проведенні робіт з ліквідації наслідків ядерної катастрофи. Тільки в 1989 році Уряд СРСР звернувся до МАГАТЕ з проханням дати експертну оцінку діям щодо ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. 

      Соціальні наслідки Чорнобильської катастрофи. 

Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” під соціальний захист держави взято безпосередніх учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також найбільш вразливі верстви населення – дітей, інвалідів та громадян, які проживають на забруднених радіонуклідами територіях.

Станом на квітень 2010 року статус постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи в Україні мають понад 2,3 млн. осіб, серед них - понад півмільйона - діти. За останні 12 років загальна чисельність постраждалих громадян зменшилася на 26 відсотків, при цьому чисельність осіб, віднесених до категорії 1, тобто інвалідів, збільшилася майже на 80 відсотків, більше половини з яких – безпосередні учасники ліквідації наслідків аварії. 

Спостерігається тенденція до стрімкого зростання чисельності інвалідів як за рахунок учасників ліквідації наслідків аварії, так і за рахунок потерпілих. Якщо в 1991 році таких інвалідів налічувалося близько 2 тисяч осіб, то нині – вже понад 110 тис. дорослих, а також 2,6 тис. потерпілих дітей-інвалідів.

Медико-демографічна ситуація на радіоактивно забруднених територіях продовжує формуватися в умовах триваючої в Україні демографічної кризи. З 1991 року смертність населення стала перевищувати народжуваність. У радіоактивно забруднених областях ці негативні зміни відбулися на рік раніше й більш виразно.

З 1994 р. став зменшуватися обсяг витрат на ліквідацію наслідків катастрофи, що негативно вплинуло на здійснення заходів протирадіаційного, соціального і медичного захисту постраждалих. За узагальненими даними Наукового центру радіаційної медицини МОЗ України, із числа постраждалих, які перебували під медичним наглядом у лікувально-профілактичних закладах системи МОЗ України, у 1987-2004 рр. померло 504117 осіб, із них 497348 дорослих та підлітків (у т. ч. 34499 ліквідаторів аварії) і 6769 дітей. 

Наразі поступово знижується смертність постраждалих дітей, що можна визнати одним із позитивних досягнень медичної науки й практики та здійснюваних у країні заходів протирадіаційного, соціального і медичного захисту потерпілих дітей. В той же час, зростає смертність осіб середнього і старшого віків. Це є тривожним симптомом, так як ними стали ті, що були опромінені у дитячому та підлітковому віці. Це покоління постійно опромінювалося до переходу у репродуктивний вік і стає батьками прийдешнього покоління.

Екологічні наслідки Чорнобильської катастрофи визначаються двома головними факторами - опроміненням природних об’єктів та їх радіоактивним забрудненням. Слід виділити два головних джерела опромінення: зовнішнє та внутрішнє.

Під час аварії зовнішнє опромінення сягало біологічно небезпечних рівнів практично тільки в межах 30-км зони, де спостерігався складний спектр біологічних ефектів різного рівня. Значна частина радіоактивного викиду із зруйнованого 4-го блоку осіла в ближній зоні. Сьогодні вона умовно визначена на місцевості межами зони відчуження (радіус 10 км та 30 км). У гострий період аварії рівні опромінення в зоні відчуження досягали сотень рентгенів за годину тільки по гамма-випромінюванню. Потужність дози бета-випромінювання була в 10-100 разів більша, що призвело до прояву гострих ефектів, аж до загибелі, у деяких найбільш чутливих до радіації рослин та організмів. 

За минулий після аварії час повністю розпались не тільки короткоживучі, а й середньоживучі радіонукліди. Потужність дози зовнішнього опромінення значно, на декілька порядків величин, зменшилася. В навколишньому середовищі залишилися практично тільки довго- та наддовгоживучі радіонукліди цезію, стронцію та трансуранових елементів.

Сільськогосподарські аспекти реабілітації радіоактивно забруднених територій і радіаційного захисту населення.

У випадку аварії на ЧАЕС реалізувався найбільш важкий сценарій за наслідками для сільського господарства України: забруднено більше 5 мільйонів гектарів земель, на яких вироблялася продукція і проживало близько 3 мільйонів людей. В перші роки після аварії практично припинено ведення вівчарства, хмелярства, льонарства в українському Поліссі, вилучено з землекористування територію зони відчуження. Вчені були залучені до планування і організації відповідних контрзаходів із значним запізненням, що істотно знизило ефективність заборонних та організаційних рішень першого періоду.

Зона відчуження і зона безумовного (обов’язкового) відселення. Радіологічний стан зони.

Законом України „Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” Зона відчуження визначена як територія, на якій в 1986 р. була проведена евакуація населення. Зазначена зона й відселена частина Зони безумовного (обов’язкового) відселення (ЗВіЗБ(О)В; далі - Зона) є територією, землі якої виведені з господарського використання, з особливою формою управління, що здійснює державний департамент „Адміністрація зони відчуження і зони безумовного (обов’язкового) відселення” МНС України. Територія ЗВіЗБ(О)В, що знаходиться під управлінням Адміністрації, становить приблизно 2600 кв. км.

Створення Чорнобильської зони відчуження було виправданим заходом не тільки у зв’язку з необхідністю евакуації населення з найбільш забрудненої території. Зона є найбільш забрудненим територіальним комплексом і найбільшим джерелом радіаційної небезпеки для навколишніх населених територій. 

Після аварії на ЧАЕС в Україні була сформована інфраструктура наукового супроводу робіт з моніторингу і сільськогосподарської реабілітації забруднених територій. 

В стислі строки в Україні була також створена наукова радіоекологічна школа, яка методично забезпечила моніторинг забруднених земель, своєчасну об’єктивну оцінку радіаційного стану, опрацювала та адаптувала до конкретних екологічних умов рекомендації по веденню сільського, лісового і водного господарства, обґрунтувала радіаційні нормативи та контрольні рівні забруднення ґрунту і води, а також сільськогосподарської та лісової продукції.

Міжнародні експерти зараз відзначають, що заходи, вжиті урядами постраждалих країн для подолання наслідків аварії, були в цілому своєчасними та адекватними. 

Чорнобильська катастрофа стала причиною серйозних збитків для економіки та соціальної сфери як у колишньому СРСР, так і за його межами. Аварія порушила нормальну життєдіяльність та виробництво у багатьох регіонах УРСР, БРСР та РРФСР, призвела до зниження виробництва електроенергії для потреб економіки, істотні збитки були завдані сільськогосподарським і промисловим об’єктам, постраждали лісові масиви та водне господарство (обмеженого використання 5120 км? сільгоспугідь, 4920 км? лісів).

У 1986 році було евакуйоване близько 116000 осіб, виникла проблема будівництва  додаткового житла для евакуйованих. У 1986-1987 роках для переселенців було побудовано приблизно 15000 квартир, гуртожитки для понад тисячі осіб, приблизно 800 закладів соціальної та культурної сфери. Замість відселеного міста Прип’ять для персоналу ЧАЕС побудовано місто Славутич.

   Оцінка збитків для економіки колишнього СРСР.

Для періоду 1986-1989 рр. загальна сума прямих збитків та витрат з усіх джерел фінансування становила близько 12,6 млрд. доларів США.

У 1990 році затрати з державного бюджету СРСР на фінансування заходів щодо ліквідації наслідків аварії становили 3324 млн. крб. Крім того, з республіканських бюджетів РРФСР, УРСР та БРСР було виділено близько 1 млрд. карбованців. У державному бюджеті СРСР на 1991 р. було заплановано на ці цілі 10300 млн. крб., однак у результаті розпаду СРСР фінансування здійснювалося лише частково із союзного бюджету, а у кінці року виключно з державних бюджетів трьох найбільш постраждалих країн, що утворилися в процесі розпаду СРСР.

Прямі збитки (втрата матеріально-майнових комплексів та окремих об’єктів економіки) лише у зоні відчуження на території України становили сумарно 1044 млн. крб. або 1385 млн. доларів США.

Прямі затрати України на пом’якшення наслідків Чорнобильської катастрофи за рахунок усіх джерел фінансування за період з 1986 по 1991 рік становили близько 6 млрд. доларів США. Протягом наступних п’ятнадцяти років затрати перевищили 10 млрд. доларів США і в окремі роки сягали рівня 8-10% держбюджету. Однак важко точно визначити розміри непрямих збитків внаслідок невикористання забруднених сільгоспугідь, водних і лісових ресурсів, а також скорочення виробництва електроенергії і, як наслідок, зменшення виробництва товарів, надання послуг. За розрахунками українських спеціалістів, сумарні економічні збитки для України до 2015 року становитимуть 179 млрд. дол. США.

Тягар наслідків Чорнобильської катастрофи послужив серйозним гальмуючим фактором економічного становлення нашої держави. Розміри соціально-економічних збитків, які зазнала Україна, значно перевищують реальні економічні можливості країни, у зв’язку з чим необхідна подальша допомога міжнародного співтовариства. Тягар витрат, пов’язаний з Чорнобильською катастрофою, ще впродовж багатьох років буде мати відчутний негативний вплив на економіку країни. 

Чорнобильська катастрофа засвідчила, що важкі ядерні аварії призводять до глобальних наслідків та впливають на життєві інтереси багатьох країн. Ресурси, необхідні для подолання наслідків техногенних катастроф такого масштабу, виходять далеко за межі економічних і технологічних можливостей окремої країни та потребують об’єднаних зусиль світової спільноти.

Проголошення України як незалежної держави призвело до позитивних змін у схемі міжнародного співробітництва у справі пом’якшення наслідків Чорнобильської катастрофи.

У грудні 1995 р. в м. Оттава (Канада) було укладено Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України і урядами країн „Великої сімки” та Комісією Європейського Співтовариства щодо закриття Чорнобильської АЕС. 15 грудня 2000 року Україна виконала взяте зобов’язання і закрила Чорнобильську АЕС. Однак дотепер іноземними підрядниками не завершено жодного з міжнародних проектів зі спорудження об’єктів інфраструктури, необхідних для виконання робіт із закриття Чорнобильської АЕС, у той час як згідно з положеннями згаданого Меморандуму ці роботи мали завершитися за п’ять років. 

У квітні 2006 р. в Києві відбулася міжнародна наукова конференція „Двадцять років Чорнобильської катастрофи. Погляд у майбутнє”, яка  ще раз підтвердила необхідність нарощення спільних зусиль задля пом’якшення наслідків аварії, підвищення рівня ядерної і радіаційної безпеки та подальшого розвитку міжнародного співробітництва з чорнобильської проблематики. 

Питання, пов’язані зі зняттям Чорнобильської АЕС з експлуатації та перетворенням об’єкту „Укриття” на екологічно безпечну систему, зокрема успішна реалізація низки міжнародних проектів на ЧАЕС, обговорювалися учасниками парламентських слухань з нагоди 23-х роковин аварії на ЧАЕС, за підсумками яких Верховна Рада України прийняла постанову від 21 травня 2009 р.№ 1368-VI.

У 2009 р. Міжнародне агентство з атомної енергії започаткувало нові проекти технічної допомоги для України – UKR 3003 „Зняття з експлуатації блоків ЧАЕС та поводження з радіоактивними матеріалами на майданчику, включаючи об’єкт „Укриття”, та UKR 9027 „Комплексна оцінка безпеки радіоактивних відходів в Україні (класифікація, характеристика, оцінка впливу на навколишнє середовище”, бенефіціаром яких є Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи України. 

МЗС відповідно до Закону України „Про міжнародні договори України” сприяло підготовці до підписання Грантової угоди між Урядом України, державним спеціалізованим підприємством „Чорнобильська АЕС” і Європейським банком реконструкції та розвитку. Її підписання відбулося 16 лютого 2009 р. у Кабінеті Міністрів України. Згідно з положеннями Угоди, ЄБРР на безповоротній основі виділив Україні грант у розмірі 135 млн. євро для реалізації міжнародних проектів на Чорнобильській АЕС. 

У березні 2010 р. делегація України взяла участь у засіданні Асамблеї донорів Чорнобильського фонду „Укриття” (далі – ЧФУ) та засіданні Асамблеї вкладників Рахунку ядерної безпеки (далі – РЯБ) ЄБРР (м. Лондон, Велика Британія). В ході засідання Асамблеї донорів РЯБ основну увагу було приділено розгляду подальшої програми робіт по реалізації проекту, стан виконання робіт зі створення тимчасового сховища відпрацьованих ядерних відходів тощо. З боку української делегації було наголошено, що витрати на реалізацію проектів можливо скоротити, що полегшить отримання коштів від донорів. Під час засідання Асамблеї донорів ЧФУ було розглянуто План реалізації проекту „Укриття”, зокрема ситуацію зі зведенням нового безпечного конфайнменту. 

Створений в екстремальних після аварійних умовах об’єкт „Укриття” вже понад 20 років виконує свої захисні функції. Головною особливістю „Укриття” продовжує залишатися його потенційна небезпека, істотно більша, ніж це дозволяють норми та правила, що існують для об’єктів, які містять ядерно-небезпечні та радіоактивні матеріали.

В Україні і на міжнародному рівні було докладено безпрецедентних зусиль для вироблення комплексного підходу щодо вирішення проблеми реалізації Плану дій щодо об’єкта „Укриття” (Shelter Implementation Plan - SIP) з метою його перетворення на екологічно безпечну систему. 

Проведено дві донорські конференції по збору коштів для реалізації Плану. Початкова вартість проекту оцінювалась у 768 млн. дол. США, було зібрано біля 90%  цієї суми. Згідно з уточненою оцінкою міжнародних експертів реалізація цього проекту потребуватиме значно більших коштів (орієнтовно 1300-1400 млн. дол. США).У травні 2005 р. країни-донори проголосили нові внески на суму близько 185 млн. дол. США. Донором Чорнобильського фонду „Укриття” стала також Російська Федерація, яка проголосила внесок в сумі 10 млн. дол. США. Кошти донорів акумулюються на рахунку Чорнобильського фонду „Укриття” Європейського банку реконструкції та розвитку, який виконує функції розпорядника Фонду.   

У вересні 2007 року між ДСП „Чорнобильська атомна електростанція” і французьким концернм „Novarka” було укладено контракт на реалізацію проекту Нового безпечного конфайнменту, який має ізолювати об’єкт „Укриття”. Контракт на завершення будівництва Сховища відпрацьованого ядерного палива (СВЯП-2) для Чорнобильської АЕС підписано з американським концерном „Holteс International”. На жаль, доводиться констатувати, що реалізація проектів SIP здійснюється значно повільніше, ніж очікувалося.

Поточний стан проммайданчика ЧАЕС та перетворення об’єкта „Укриття” на екологічно безпечну систему.

На сьогоднішній день виконаний значний об'єм робіт з перегляду і розробки документації по зняттю з експлуатації. До основних переглянутих і розроблених документів належать:

- концепція зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС;

- регламенти експлуатації блоків 1,2,3 Чорнобильської АЕС на етапі припинення експлуатації;

- класифікатор систем і елементів, важливих для безпеки на етапі припинення експлуатації енергоблоків № 1,2,3;

- програма зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС;

- загальнодержавна програма зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС і перетворення об'єкту «Укриття» в екологічно безпечну систему;

- керівництво за якістю для етапу припинення експлуатації енергоблоків ЧАЕС;

- інтегрована програма поводження з радіоактивними відходами на етапі припинення експлуатації Чорнобильської АЕС і перетворення об'єкту «Укриття» в екологічно безпечну систему;

- стратегія поводження з довгоіснуючими і високоактивними твердими радіоактивними відходами на етапах припинення і зняття з експлуатації енергоблоків ЧАЕС і перетворення об'єкту «Укриття» в екологічно безпечну систему (фази 1,2);

- підсумковий звіт за наслідками Комплексного інженерно-радіаційного обстеження (КІРО) енергоблоків № 1,2,3;

- програма поводження з радіоактивними відходами на етапі остаточного закриття Чорнобильської АЕС;

- програма радіаційного захисту на етапі остаточного закриття енергоблоків Чорнобильської АЕС;

- програма забезпечення якості на етапі остаточного закриття енергоблоків Чорнобильської АЕС;

- Технічне завдання на розробку проекту зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС на етапі остаточного закриття і консервації.

Відповідно до меморандуму 1995 року для потреб зняття з експлуатації ЧАЕС в рамках міжнародної технічної допомоги ведеться будівництво об'єктів інфраструктури (СВЯП-2, ЗПРРВ, об'єкти по виробництву первинного упакування ТРВ і бетонних контейнерів).

Етап припинення експлуатації є останньою стадією експлуатації енергоблоків (підготовчий етап до зняття з експлуатації), під час якого буде здійснено вилучення ядерного палива з енергоблоків і переміщення його в сховище відпрацьованого ядерного палива, призначене для довгострокового зберігання. Термін завершення - не раніше 2013 року.

Відповідно до прийнятої в 2004 році Концепції зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС етапами зняття ЧАЕС з експлуатації є:

- остаточне закриття і консервація реакторних установок. На цьому етапі буде проведена консервація реакторів і найбільш радіаційно забрудненого устаткування (орієнтовно до 2022 року);

- витримка реакторних установок протягом періоду, під час якого повинне відбутися природне зниження радіоактивного випромінювання до прийнятного рівня (орієнтовно до 2045 року);

- демонтаж реакторних установок. На цьому етапі буде проведений демонтаж устаткування і очищення майданчика з метою максимального зняття обмежень і регуляторного контролю (орієнтовно до 2065 року).

Відповідно до вимог Загальних положень забезпечення безпеки при знятті з експлуатації атомних електростанцій і дослідницьких ядерних реакторів при знятті з експлуатації ЧАЕС повинні бути вирішені наступні завдання:

1. Забезпечення безпеки при знятті енергоблоків № 1,2,3 з експлуатації.

2. Захист персоналу, населення і навколишнього середовища від шкідливого впливу іонізуючих випромінювань і захист майбутніх поколінь.

3. Приведення енергоблоків № 1,2,3 в стан, що виключає можливість подальшого використання даних енергетичних установок в цілях, для яких вони були побудовані.

4. Виконання комплексу заходів для досягнення на території, яку займають енергоблоки № 1,2,3 і допоміжні споруди, умов, які максимально знижують обмеження на використання цієї території. Це передбачає поступове звільнення від джерел іонізуючого випромінювання, які підлягають контролю, а також відміну режиму обмежень і скорочення радіаційного контролю в зоні спостереження і санітарно-захисній зоні ЧАЕС.

У зв'язку з тим, що ЧАЕС знаходиться на території Зони відчуження, забрудненої радіоактивними речовинами в результаті аварії 1986 року, а енергоблок № 3 має загальні будівельні конструкції з об'єктом „Укриття”, повне зняття обмежень для майданчика ЧАЕС недосяжне в передбачуваному майбутньому.

Враховуючи відсутність перспектив споруди на майданчику нових енергетичних або інших господарських об'єктів, приводити територію Чорнобильської АЕС до стану „зеленої галявини” визнано недоцільним.

На цій підставі прийнята концепція зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС, де найбільш прийнятною кінцевою метою є стан, який можна умовно визначити як „бура пляма”. Основним критерієм вказаної кінцевої мети є досягнення рівнів обмеженого звільнення матеріалів від регулюючого контролю, прийнятих для даного об'єкту.

При цьому, враховуючи те, що Чорнобильська АЕС розміщена в 10-км зоні відчуження, забрудненій довгоіснуючими радіонуклідами, а також наявність великої кількості будівельних споруд на території Зони відчуження, вбачається недоцільним здійснювати повний демонтаж будівельних конструкцій в рамках зняття ЧАЕС з експлуатації. Таке завдання повинне бути вирішено в рамках реабілітації Зони відчуження.

Таким чином, кінцевим станом при знятті з експлуатації Чорнобильської АЕС є демонтаж устаткування, в якому немає потреби для діяльності ДСП ЧАЕС, і очищення/дезактивація будівельних конструкцій до рівнів обмеженого звільнення від регулюючого контролю.

Такі рівні встановлені спеціальними нормативними документами, затвердженими Міністерством охорони здоров'я України. Чисельні значення рівнів визначають кількість РАВ, які утворюватимуться при знятті з експлуатації ЧАЕС.

На завершення діяльності зі зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС і перетворення об'єкту „Укриття” в екологічно безпечну систему відповідно до прийнятої Програми зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС буде потрібно біля 70 років.

Планування і організація робіт на етапі припинення експлуатації ЧАЕС в даний час здійснюються відповідно до Комплексної програми зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС.

Відповідно до Закону України від 15 січня 2009 р. № 866-VI з 1 січня 2010 р. розпочалася реалізація Загальнодержавної програми зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС і перетворення об'єкту „Укриття” на екологічно безпечну систему” (ЗДПЗЕ). ЗДПЗЕ містить першочергові заходи, які необхідно здійснити впродовж 2010 – 2012 років на етапі припинення експлуатації Чорнобильської АЕС і перетворення об'єкту „Укриття” на екологічно безпечну систему. Основним джерелом фінансування ЗДПЗЕ є Держбюджет України.

В результаті виконання Програми в період до 2013 року передбачається:

- завершити експлуатацію енергоблоків Чорнобильської АЕС і отримати дозвіл на реалізацію етапу „остаточне закриття і консервація”;

- створити ефективну систему поводження з радіоактивними відходами Чорнобильської АЕС;

- завершити будівництво і введення в експлуатацію нового сховища відпрацьованого ядерного палива (СВЯП-2);

- завершити будівництво і введення в експлуатацію конфайнмента над об'єктом „Укриття”;

- удосконалити систему соціальних гарантій працівників Чорнобильської АЕС;

- забезпечити прозорість висвітлення для громадськості питань, пов'язаних з безпекою діяльності зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС і перетворення об'єкту „Укриття” на екологічно безпечну систему.

Етап припинення експлуатації опрацьований достатньо детально і оформлений у вигляді програм, затверджених в установленому порядку для кожного з енергоблоків. Щорічно розробляється зведений план-графік робіт, в якому відмічені необхідні для його виконання кошти, терміни і відповідальні особи.

Таким чином, програма робіт на найближчих 5 років відома. Вона дозволяє здійснювати комплексне річне планування діяльності і підвищувати екологічну безпеку на майданчику ЧАЕС.

Етап припинення експлуатації ЧАЕС, розпочатий 15 грудня 2000 р., завершується в 2013 році після видалення ядерного палива з блоків № 1,2,3.

Основними видами робіт, які ведуться в даний час на енергоблоках, є остаточна зупинка систем, устаткування і частковий демонтаж виведеного з експлуатації устаткування.

Завершені роботи з вивантаження ВЯП з активної зони реактора блоку №3. Ведуться роботи з приведення реакторної установки блоку №3 у стан „остаточно зупинена”. У 2008 р. завершені роботи з інженерного обстеження устаткування і приміщень. Обстежено більше 1000 приміщень і устаткування в них. Роботи з актуалізації даних (радіаційне обстеження) продовжуються.