ВСІМ! ВСІМ!  ВСІМ!

В понеділок 29 березня 2010 року об 18 год. у конференцзалі ГО "Разом" ( вул. Наливайка, 5) пройшла урочиста академія з вшанування ювілейної дати 75 років від дня народження української письменниці Галини Гордасевич. 30 березня  в приміщенні Львівської Обласної наукової бібліотеки (просп. Т.Шеченка, 13) - конференція "Творча спадщина Галини Гордасевич", приурочено до ювілею письменниці.

А хто просто най загляне на сайт http://together.lviv.ua/index.php?id=1060

"...І Бог тобі найкращу зірку покладе в долоні"

Нещодавно громадськість Львівщини вшанувала чергову річницю від дня смерті письменниці Галини Гордасевич, Так, у Аграрному університеті відбулась презентація книги-мартиролога "Нескорена Берегиня", над якою останні роки свого життя напружено працювала письменниця.

У Львівському обласному Будинку вчителя відбулась презентація книги перекладів світової лірики "Україна в світі" і, таким чином, хоч і з запізненням, але одна мрія письменниці здійснилась завдяки її синові Богданові. 

Заключним став вечір пам'яті у музеї Івана Франка, на який син письменниці приніс посмертні нагороди Галини Гордасевич: Почесну відзнаку-хрест "За заслуги в боротьбі за волю України" від Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих, і Нагрудну відзнаку-орден "За вірність" імені Василя Стуса - від Всеукраїнського товариства "Меморіал".

- Це справді найцінніші нагороди для матері, наголосив у своєму виступі Богдан Гордасевич. Він висловив щиру вдячність керівникам цих громадських організацій - Петру Франку і Євгену Гриніву за таке вшанування. 

Також Богдан Гордасевич прочитав присутнім декілька віршів Галини Гордасевич

 ДОЛЯ ПОЕТА

Минули дні поразок й перемог, 

Верхів'я щастя й урвища розпачні. 

За кожен день, який тобі дарує Бог. 

Будь вдячний.

Що влада? Натовпи німих нікчем! 

Що слава? Заздрість, схована під усміхом! 

Той, що укрився за твоїм плечем, 

Твоїм не порадіє успіхам.

Це все, відомо, суєта суєт.

Не називай цього ні горем, ні бідою.

Якщо не віршомаз ти, а поет, -

Їж черствий хліб і запивай водою.

І хай тебе штовхають у юрбі. 

Пускають плітки й дотепи солоні. -

Відкрий вночі вікно - і Бог тобі 

Найкращу зірку покладе в долоні.

МИ - Є!

Довго вони панували

Над краєм - холод і тьма.

Нам до тями вбивали,

Що нас як народу - нема.

Будемо разом виходити

З того гніту i тьми,

Собі i світу доводити,

Що є ми.

Серце у грудях б'є:

Ми - є!

Нам славна судилася доля.

Скоріше до праці ходiм

Збирати каміння з поля,

Зводити з нього дім.

Повісимо в нашому домі

Вишивані рушники,

Будемо в свiтi вiдомi

Мрiйники, трудiвники.

Дамо загребущому вiдсiч:

- Зась! Воно не твоє!

Ми - є!

У КАВ'ЯРНІ "ГРОНО ДІОНІСА"

Сиджу в кав'ярні маленькій, 

п'ю каву, 

чорнющу, як ніч, 

і гірку, як доля моя, 

і все чекаю ще 

на руку твою ласкаву, 

і вслухаюсь в глибини пам'яті, 

чи почую твоє ім'я? 

Та вже не надіюся,

що колись-то отримаю Нобеля,

хоч би й писала

до знемоги,

до самозабуття,

бо після голодоморів,

концтаборів

і Чорнобиля,

що напишеш,

щоб вразило більше,

ніж саме життя?

Я вже знаю,

що не об'їжджу всю Європу, 

а де вже, щоб побувати

на іншому материку,

а проте не наливайте

в чашку мою сиропу -

ні на що не проміняю

долю свою гірку.

Бо кожна моя сльоза

вже діамантом стала,

а кожен мій чорний день

в небі зорею сія.

Крутою дорогою йшла,

та дійшла таки - не пристала.

В маленькій порожній кав'ярні

п'ю чорну каву я.

                                      1999 р., м. Львів

ДІАЛОГ

- Чуєш, б'є дзвiн?

А по кому ж це вiн?

- Вiн б'є по наших прадiдах,

Людях мудрих i праведних,

Що життя совiстю мiрили,

І у Всевишнього вiрили.

І роботу всяку робили,

І землю рiдну любили.

- Чуєш, б'є дзвiн?

А по кому ж це вiн?

- Він б'є по наших дідах,

Що високий зводили дах,

Будували для внуків дім

У зеленім гаю молодім,

Та самі не жили в цьому домі,

І могили їх невідомі.

- Чуєш, б'є дзвін?

А по кому ж це він?

- Він б'є по наших батьках,

Що носили нас на руках,

Як уміли і як могли,

Від лихого нас берегли,

Як уміли, учили добру,

Й не сказали: 

- Колись я умру.

- Чуєш, б'є дзвін?

А по кому ж це він?

ЗАПОВІТ

Коли помру, - колись таки помру, -

Хоч вірю, що це станеться нескоро, -

То дайте спокій сивому Дніпру, 

Де кручіГалини Гордасевич і високі осокори. 

На Личаківський також не несіть:

Там надто пишно і, до того, тісно.

Ні-ні, не хочу! Навіть не просіть!

Сказала так - хай оуде нині й присно.

На цвинтарі малому схороніть, 

Де хрестики і написи наївні. 

Нікому йти туди не бороніть, 

Нехай то будуть кози або півні. 

Вони зчиняти бійки мастнйи, 

І я малою трохи їх боялась.

Ага, ще напис напишіть такий:

«Жила. Любила. Плакала. Сміялась.»

У Хабаровську вірші Галини Гордасевич були видані окремою книжкою в 2004 році. Друкувалися в двомовному альманаху «Екумена» українською мовою, а також російською в перекладах Олександра Лозикова. Добірка віршів у перекладах Наталії Костюк надрукована в збірці «Наша любов і святиня» у 2008 році.