З книги «Дзуіхіцу від Сакури», Токио

***

У славетному готелі "Фудзія"

Ми їли форель

І розмовляли про епоху Мейози.

***

На прозорій скляній тарелі лежить мох

А на ньому кущик полуниці прямо з корінням.

Як вишукано.

***

Йодзі Ямамото – співець чорного.

Ніндзя могли б

Замовляти у нього строї.

***

Хвилі Хокусай, море квітів, бамбук, тигри

І, звичайно, метелики...

***

„Ваша колекція така японська" –

Кажу я пані Ханае Морі

"Адже і я японка..." – відповідає вона.

Білі троянди на зеленому молові

композицію флорист присвятив мені

Таке точне попадання у ціль...

***

Люблю експериментувати...

До ніжного тофу добавляю яблучне пюре..

Смакота не має національності!

***

У Беппу нас частували по-царські –

Крем-суп з крабів у маленьких горщиках з гарбуза.

ІЦо не кажіть, а культ їжі – витончений процес.

***

У Кіотському ресторані Місогі-Гава

Нас частували французькими кайсекі.

Геніальна ідея і море поезії

***

Хор чотири тисячі чоловік

На виставі„Сплячого Короля" –

Це багато чи мало?

***

У спекотний літній день

Їсти кудзукірі і пити чай з льодом

Яка насолода!

***

Дзьозюцу – це справжня школа кохання.

Не оволодівши нею,

Не пізнаєш усіх радощів любові.

***

Мистецтво кохання,

Як інші мистецтва,

Вимагає Божого дару і праці, праці, праці.

***

Хто не спостерігав за танцями чапель

На хоккайдських снігах

Той навряд чи зрозуміє, що таке справжній балет.

***

З онсену рьокану бачу весняне Асіноко –

Пароплав, чайки, білу вершину Фудзі...

Яке блаженство.

***

Тепер я розумію

Чому гейші у Японії – це явище культури.

Адже вони володіють одним з мистецтв...

***

Чи дано людині пізнати істинну свободу?

Адже свобода – не знає страху,

А страх – не знає свободи.

***

Коли двадцять рок тому,

написала: „Предмет поезії – краса!",

Я не здогадувалась,

Що п'ять тисяч авторів „Маньйосю"

Думають так само.

***

Чим відрізняється наша поезія від японської?

Ми повсякчас не залишаємо надії

Навернуть читача на шлях істинний.

Вони ж просто бачать красу...

***

У Японії майже немає філософів-моралізаторів.

Чи не тому, що здавна

Тут ніхто не шукає істину у словах

***

Басьо сказав: „Той, хто не бачить

У всьому квітки – той дикун".

Моя юність, хіппі, Бітли...

Мабуть це один з істинних шляхів...

***

Йоко Оно повернулась в отчій дім..

Старенька, в чорному, прекрасна...

Жінкй-легенда поцілувала мене.

***

Запитую у майко

Хто її улюблений поет?

Життя – відповідає вона.

***

Майко танцюють зосереджено і серйозно.

Чому вони не посміхаються –

Дивуюсь я.

***

На сцені старі гейші у чорних строях –

Водночас і хор, і оркестр, і мудрість, і майстерність,

І якась заворожуюча таємниця.

***

Харукі Муракамі каже:

"Я ніколи нічого не хотів сказати..."

Як ,я його розумію.

***

Як наївно виглядають у Японії

Екзистенціальні пошуки істини і смислу життя.

Адже тут краса – і істина, і добро, і сенс буття,

Її не треба шукати. Вона завжди поруч.

***

Життя подібне до емакімоно –

Поволі розгортається перед тобою

І десь на самому кінці сувою

Вже давно поставлено останню крапку.

***

Сенсей вчить: думати серцем...

Почувати розумом...

Довіряти інтуїції.