Присвячую Ліні Костенко,

вірші котрої наведені в статті

ДЕРЕВ`ЯНІ ІСТОРІЇ

Що підштовхнуло мене до написання цих історій? Як не дивно – криза нашого суспільства, враховуючи і екологічні катастрофи (засухи на Донеччині, повені коло Карпат і т. п..) Але ж головне, безумовно, духовна криза. То при чому ж тут «дерев’яні» історії?

Признаюся, що я дуже люблю природу. Можливо це підштовхнуло мене, працюючи керівником на шахті № 43 у Торезі, ввести на підприємстві традицію: поступаюча на роботу людина повинна(?,при сьогоднішньому стані середовища – повинна!!!) посадити дерево. Як пам’ять, як слід, залишений новим працівником; деревом,як би символізуючим, що з прибуттям новачка у нашому колективі приростає щось гарне.

Спочатку до цього більшість відносилася з посмішкою. Але час поставив усе на свої місця. Росте біля входу в шахту яблуня і багато хто вкушає її плоди. Малеча з сусідніх посьолків частенько ходить на шахту з бідончиками, відерцями, щоб зібрати яблука, абрикоси, шовковицю, вишні, сливи. Молодь, повертаючись із армії, цікавиться: «А як там МОЄ дерево?». Дерева «в’язали» людей до шахти, точніше, у спільноту.

Згодом працівники з сусіднього села Ольховчик самі почали приносити до нас молоді деревця. Через рік-другий «дерев’яний» бум захопив людей. Пам`ятаю, як однієї весни селяни «видали на гора» коло двох десятків дорогих тоді саджанців грецького горіху. Пізніше люди почали приносити на шахту надлишок фруктів зі своїх садів. Ці гірки абрикос, слив, яблук на столі у робочий бані не тільки вітамінізували шахтарські тормозки, а і, що більш важливо!, благотворно впливали на настрій усієї зміни. Зауважте – завжди беручий пригощання, посміхався. Якось при нагоді я попросив колектив, стоячи привітати одного з дари приносячих. Невелике дійство, а вплив на всіх присутніх був приголомшливий. Людина від оплесків була шокована і майже вилетіла із зали. А далі, кажучи мовою шахтарів, був завал – завал фруктів. Подяка – це риса шляхетності.

Перед тим , як перейти до головного, потрібно додати про вплив периферійно-соціальних обставин. Шахта знаходиться досить віддалено від двох сусідніх міст – Тореза і Шахтарська. Міліція навіщала цю округу тільки у екстрених випадках. Мені, як керівникові, приходилося в цих умовах (особливо в темній період) приймати ряд, так би мовити, миротворчих, рівноважних дій, щоб тримати ситуацію під контролем.

Переконаний, що дерева суттєво «підняли» наш колектив.

Чи не перебільшую я?А ви прочитайте, будь ласка, далі про мої спостереження. Можливо щось вам сподобається та піде на користь.

ТРИ ДУМКИ

Ви коли-небудь стежили за саджаючими? Уявіть на хвилину: людина бере лопату, розмічає ямку, копає, відкидаючи камінці, присипає деревце, йде за водою, поливає і стає…іншою! У людей різні характери, бувають різні настрої, Але ніколи, підкреслюю, ніколи я не бачив завершиваючого посадку з поганим настроєм, злим. Завжди людина обтрушуючи долоні, посміхається, і від усього цього, якщо хочете, сходить якась благодать! Людина зростає духовно, заспокоюється, замислюється (для чого?, кому?, навіщо?...) і, врешті решт, стає КРАЩЄЮ.

Так що, головне при посадці дерев не очікування майбутніх яблучок, грушок, абрикос (що теж приємно), а ПЕРЕБУДОВА Людини.

Я вдячний долі за те, що при праці з людьми мені вдалося це побачити, залучити багатьох в цей процес, що сприяло встановленню доброго мікроклімату як на шахті, так і навкруги.

Можливо карних злочинців треба відправляти НЕ на ЛІСОПОВАЛ!, а НА ЛІСОПОСАДКУ?! Треба заставляти їх не рубити, не нищити, а відтворювати, преображати природу. Включаючи й людину! Вдруге вдячний Богові за цю думку.

Третя думка – про молодь!

Дерева саджати бажано з дитиною. Процес посадки, як я писав вище, перебудовує, прив’язує молодь до природи – матінки, батьківщини. У подальшому дитина вже не зламає дерево, це – найкраща охорона наших скверів, парків, лісів. У садку відбувається дивне дійство – своєрідна передача життєвої естафети від одного покоління до другого. Зафіксуйте фототехнікою цей важливий для молоді момент. Момент ставлення, самостверджування Людини, котра згодом з гордістю ствердить: «Це дерево посадив Я!» При фотографуванні (краще озвучений відео-сюжетик) показати руці, як відгук душі до деревця. Світлина буде нагадувати, що за паростком потрібно доглядати. Пізніше картка(або файл) буде зберігатися як документ. При посадці треба промовити мудру, як на мене, приказку: «Рости на радість нам і…людям!». Зверніть увагу на вирази: «нам», «людям» замість мені, одному. Щось схоже на біблейську молитву «Отче наш…»: ...Хліба нашого насущного дай нам...

І…порадуйтеся разом зі мною, шановні добродії, подарованій мені Богом (не інакше!)думки: Якщо людина не зламає дерева, то дуже велика вірогідність того, що вона не зламає людину!!!

Особисто я люблю придивлятися на людей, несучих саджанці. Вони вирізняються від базарної юрби. Перед ними, на мій погляд, треба знімати головного убору, уступати дорогу, вітати їх, звільняти місце у транспорті. Це йде Людина, перетворювач світу, виробник, творець. Людина з деревом випромінює озон! При нагоді перевірте мої спостерігання. Придивіться.

«ДЕРЕВ`ЯНА» ДОВІДКА

Я не буду розмірковувати про загальновідому примову: «Людина недаремно прожила життя, якщо вона посадила дерево…». Скажу про інше, декілька, можливо, незвичайний для декого висновок. Людина, посадивши дерево, отримує, як би своєрідну, «душевну довідку».

«Довідка» ця збережеться якраз біля серця, зігріваючи душу. Вона ніколи не загубиться, де б ви не були. Володар «дерев’яної довідки» вже не зламає дерева.

Це «посвідчення» дає дозвіл заходити людині в любий ліс планети. Без неї не можна туди входити. Це як сплачений вхідний квіток у ліс.

ВКЛОНІМОСЯ ЛІСУ

При наближені до лісу треба, на мій переконаний погляд, обізватися до нього, як, можливо, зверталися наші далекі пращури:

-Доброго дня, лісу. Здивований тобою, що ти так привітаєш мене, розіславши

переді мною килим з різнокольорових квітів. Яка краса! Так мене ніхто не зустрічає. Навіть якомусь королю чи президенту при зустрічі простилають тільки килимову доріжку. А тут – море квітів! (А взимку, коли я відвідував тебе, було білосніжне! простирадло – ковдра.) А сьогодні! Які барви! Яке це диво! З чорної землі пробивається тендітна краса: то бузкова, то жовта, то блакитна, то рожева. Та хіба знайдеш слова, щоб описати всі відтінки?

Перед тим , як зайти у той лісовий Храм, треба обов’язково, як на мене, запитати:

- Дозволь!, господарю (а як Ви думали?!), зайти у твої прохолоді простори та помилуватися твоїми пейзажами. Художник намалює за своє життя ну десь сотню, можливо, тисячу, не більше декількох, врешті-решт, тисяч картин. А тут їх…безліч! Тільки крути голівонькою та насолоджуйся.

- Дякую тобі, лісу, за те, що приготував для мене свіже повітря, настояне на травах, на розпукованих бруньках, на хвої, на…

- Вражений, що ти приурочив до мого прибуття пташиний концерт. А коли птахи відпочивають, з задоволенням послухаю шелест листя або навіть і тишу, котру…ніде не купиш.

Я вже не кажу про осінні лісові пригощання, коли нам приготують ягоди, фрукти, горіхи, гриби.

Ліс, дбаючи про наше здоров`я, готує і ліки: шипшину, глід, бузину, липу і…до самих віників чи то березових, чи то дубових.

А для малечі тут справжній зоопарк просто неба: птахи (солов`ї, синиці, сороки, ворони, дятли, фазани,трясогузки, зозулі, кібчики, шпаки), тварини(зайці, їжаки), безхребетні (черві, гусениці, слимаки), комахи (метелики, бабки, павуки, жуки, коники, мурахи, комарі) і навіть царівна – чарівне жабенятко.

Хто ще нас так зустрічає?! Щедро! Із року в рік! Усіх! Без різниці! Вибачаючи за кинуте на полянах сміття, недокурки, плювки!

Ну, скажуть деякі читачі, ідеалізує ліс. Запропонує ще й йому поклонитися.

А чому б і ні?!, прибираючи сміття, Якщо б такі послуги надавала людина, то за кожну із них ( не полініться, перерахуйте ще раз)треба було б не тільки вклонитися, а ще й витратити величезну купу грошей.

За такі лісові щедроти треба, як на мене, обов’язково платити. Розуміється, добром. Сплачувати практичними ділами. Наприклад, підіть у ліс та й посадіть там що-небудь корисне: корінець малини, гілочку смородинки або аґруси, горіх, жолудь, насіння яблука або груші.

Відчуйте міць втілення лісової енергії у пані Ліни:

Поклонюся знайомому дубу.

Розпитаю, як справи у сосен, і звірів, і птиць.

А коли я, беззбройна, їм(ворогам,авт.) вийду на зустріч,то вони позадкують, самі не знають, чому.

ЗВ`ЯЗОК СУТНЬОГО

У природи все взаємно пов’язано. Багато візьмеш – дорого і заплатиш. Наглядний приклад: повені у Закарпатті. Як гірник, вивчавший геологію, гідрогеологію, неодноразово бувавший у Карпатах, вважаю головною причиною катастрофи - порубку лісів. Немає дерев, їх кореневищ, хмизу, і ніщо не стримує талу воду. Від ерозії схилів Карпат добре бережуть граб, бук, дуб. Їхні корені, гілки, листя, міцніше ніж хвойні, утримують сніги, добре фільтрують вологу і, зверніть увагу, потихеньку!, без повені!!!, спускають воду донизу. Науковою мовою це означає ПЛАВНИЙ перехід в горах! потенційної енергії снігових масивів та талої води у кінетичну.

Шановна одним із Президентів пані Говерла піднесла йому своєрідний водяно-екологічно-юридічний шокодуш-урок. Екологічний – тому що нііззя! косити ліси у Карпатах, бо вони розділяють теплі атлантичні повітряні масиви від східних холодних, їх залисини впливають на обсяги води, вилитої чи на голови президентів, чи на закарпатців при повенях. Юридичний – тому, що після вирубки бука, як казав один відомий «еколог»: «…ніде буде повісити…», високопосадовця, винного у злочинах століття. Століття тому, що бук, родич дуба, унікальне дерево (вишиною до 40 м., діаметром до 2м., росте до 250-300 р., з цінною сировиною, утримує 6 тонн води!!!, точніше буквиця) починає родити, давати насіння аж!через 80 (вісімдесят!!!) років, тобто, майже століття.

І тільки при людях, мабуть,

Дерева дубіють від жаху,

Бо кращих із них поведуть

Ні за що, ні про що на плаху.

Після нищення, наприклад, добротного, гарного, як правило, простір заповнюється меньшовартим матеріалом. Це стосується і людей

Як ставляться до дерев інші? У німців одна з центральних вулиць Берліна зветься «Unter den Linden», що означає «Під липами». Нам би таку. Євреї, наприклад, відмічають свято дерев –Ту Бишват. Сьогодні в Ізраїлі до справи…дерев застосовують сучасні технології: нові плодові посадки фіксуються аеро, фотозйомкою; дати посадки, цвітіння, плодоношення реєструються в комп’ютерній мережі.

Що ж показала б сучасна фотозйомка «всесоюзної» (в минулому) кочегарки?

Розглянемо ситуацію в регіоні. Почнемо з води. Вода – планетарний дефіцит, пов’язана з рослинами. Донецький кряж знаходиться на вишині 200-250 м.(Дебальцево майже 400 м.) над рівнем моря. Переважаючі вітри – східні степові суховії. Дощові рідкісні вітри – південно-західні. Донеччина «зустрічає» їх залпами висхідних перегрітих повітряних потоків 5-ти кар’єрів, найбільшими з котрих є Докучаєвський, Комсомольський та Амвросіївські. Та волога, що пробилася, розігрівається над металургійними, коксохімзаводами, асфальто-даховими покриттями, териконами (м.Торез 4-ма збагачувальними фабриками обсипано породою з 3-х сторін). «Жару додає» сірка з цих об’єктів, котра при з`єднанні з вологою, утворюючи кислоту, підвищує температуру.

Відомо, що дощі випадають більше на 10-15 відсотків там, де є ліси, тобто, дерева.

Здавалося, що стан донецької екосистеми, врешті-решт!!! зобов’язує…

Декілька років тому у Донецького ботанічного саду відтяли карантину частину під…«малину». Косять дерева понад ставками на кордоні Ворошиловського та Куйбишевського районів «братки Дем`яна Бідного».

Незабезпеченість шахтарських міст паливом привела до вимушених порубок посадок. У змаганні Донбас-арени та парку програли дерева. У Велико-анадольському лісі чорні люди поступово,витісняючи місцевих аборигенів(бувших робітників лісгоспу), роблять свою чорну справу: найкрасивішу частину його «побрили» від підліска(без нього ліс засохне) для сумлінної краси «зони» відпочинку. Дебільно-децибельні «ораторії» нових зайд на кшталт «Не сипь мнє соль на…» розганяє санітарів лісу-птахів. Немає птахів – робить свою справу червоточина. Червоточина!!!

Садити треба, та саджати і саджати!

Для оптимізму приведу вислів із Святого Письма: «Єсть древу надія, - як і порубане буде, - його літорость відросте».

Мати Тереза казала: «Ми повинні розуміти: те що ми сіємо в цьому житті, буде проростати в вічності».

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ

Хочеться мені поділитися з читачами своїми порадами, як саджати, коли, де, які вибрати сорти, як збирати плоди і таке іньше. Певна річ, звичайні поради можна знайти у довідниках по садівництву. Мої ж – дещо іншого характеру.

Приводів для посадки безліч: життєві тички, пам’ять о родичах, подіях і навіть як…подарунок, коли ви йдете у гості. Дуже своєрідний подарунок!

Декілька років тому я посадив у сусідньому місті на садибі свояка яблуньку. Та й забув про це. Як же я обрадувався, коли після трьох років мені естафетою передали плоди першого врожаю. Пізніше родич розповів про те, як він оберігав ці яблука від підростаючих хлоп’ят. Таку радість не купиш. Вона зароблена. Ростуть мої дерева і в Карпатах, і в Рязані…Де я їх тільки не садив!

Як садовити, коли? Наведу пару своєрідних порад.

Один маловідомий мені росіянин «видав»: «Сабралсі памярать – а сєй…». Пророк Мухаммад казав: «Якщо з наступом часу цього(мається на увазі судний день) опиниться в руці кого-небудь з вас паросток і зможе він до наступу часу цього посадити його, нехай посадить (той паросток), і буде йому за це нагорода».

Тобто, відповідь тут одна. Поспішайте зробити добру справу. Не відкладайте на весну, саме сприятливий, але завантажений час. Покваптеся посадити. Життя іноді викидає такі колінця, що ой-йо-йо. Невідомо, що з нами буде найближчою порою. Чи знайдемо час на посадку, чи збережемо здоров’я? Особисто я садовив і в грудні і в теплому січні (в 84-85 роках). Головне, щоб залити саджанець та осадити землю біля корінців до морозу. Такі культури, як малина, смородина, аґрус приймуться у любий час, але весною вони рано просинаються, турбувати їх в цю пору небажано, та й грунт не дозволяє. Використовуйте краще пізні осінні деньки. Песимістам я завжди кажу так: «У саджаючого можливо щось прийметься, у того, хто не садовить, не прийметься нічого і ніколи!».

Де саджати? Розповім ще три «дерев’яні історії».

Пригадую, як мені на шахті підказали, що, є мов би, на нашому підприємстві ще одна чудернацька людина з «довідкою». Це був Леонід з Ольховчика. Він любив дерева, саджав їх, робив щеплення. І не тільки в садах, а і в…посадках. Йде, наприклад, і розкидає мимохідь вертолітики від клена. Так, у дивному світі ми живемо, коли сіяч вважається чудернацьким…Познайомився з ним. Як пам’ять о «чудернацькім» Леонідові росте у тещиній садибі в Сніжному подарований ним виноград.

Таким чином, з тієї пори не тільки я, але ж і уся наша родина захворіла тією «дивацькуватістю». Ми не викидаємо, наприклад, абрикосові кісточки, а розкидаємо їх у землю.

Якось видалася мені пара годин вільного часу перед третьою зміною і я пішов у посадку, що межує з Постніковською збагачувальною фабрикою, прихопивши абрикосові кісточки. Піднявшись по схилу на вершину, вирішив я скріпити зростаючий яр, посадив ті кісточки по краю кручі.

Зустрів тут грибника, подарував йому декілька знайдених грибів. Ми розійшлися. Я почав забивати ногою кинуті у землю кісточки та раптом відчув, що хтось дивиться мені у спину. Обернувшись, я побачив, що грибник дивиться на мене як на божевільного.

Сказати йому, що я не ідіот? Що нормальний? Деякий час ми дивилися один на одного і…думали. Про що думав він, написано було на його обличчі. Я ж думав про інше. Чому в наш вік екологічної катастрофи, коли на оголеній землі ростуть тільки терикони та шламові відстійники, коли не було збудовано за радянською владою ні жодного храму, людина, кидаюча кісточки абрикоси чи кленові вертолітики, здається усім божевільною, або, м`яко кажучи, «з примхами».

Так де ж таки саджати?

Якщо бажаєте придбати душевну радість – саджайте усюди!

Відпочиваєте у лісі – вткніть у землю горіх, жолудь, кісточки слив, абрикос, шипшину, грибницю…Рибачите – ткніть вербу в берега річки або ставка. Збираючи шипшину чи глід, жертвуйте природі, Богові приблизно десяту ягоду. Залишайте хоча б десяту травинку. Доречи, у Біблії згадується про належність Богові всякої десятини з сем’ян землі та з плодів дерев.

Шипшина важко віддає плоди.

Вона людей хапає за рукава.

Вона кричить: - Людино, підожди!

О, підожди, людино, будь ласкава.

Не всі, не всі, хоч ягідку облиш!

Одна пташина так мене просила!

Я ж тут для всіх, а не для тебе лиш.

І просто осінь щоб була красива.

Коли в мене запитують, як вірно збирати шипшину, я відповідаю: «Спочатку перші плоди розкидайте навколо, посадіть, а вже п о т і м…собі.»

Збираючим абрикоси, шовковицю, липовий цвіт вздовж доріг раджу враховувати, що на Донеччині переважають східні вітри і автотранспорт, відповідно, забруднює більше західні посадки. Згідно дослідженням Донецького ботанічного саду «подихи» автострад забруднюють середовище на відстані до 500 метрів.

Приклад для наслідування. Йоги пропонують при їжі дякувати людям, котрі її виростили. Перед тім, як зірвати плоди, потрібно подякувати людину, котра посадила дерево. Промовити, як пароль на дозвіл: «Дай, Боже, їй здоров’я.», якщо вона жива, або - «Царство їй небесне.», якщо її немає. Вам після цього буде приємніше, та й їжа краще засвоїться. Бажано не паскудити там, де їсте.

Які сорта дерев саджати? Якщо говорити о фруктових, то краще привести афоризм Козьми Пруткова:

- На питання: «Що корисніше, сонце чи місяць?» - відповідай місяць. Бо сонце світить вдень, коли й без того світло, а місяць – вночі». Іншими словами, влітку, коли все є: суниця, смородина, малина, аґрус, фрукти, виноград, овочі, баштанові і т. п. – можна обійтися без літніх яблук і груш. А ось взимку тільки пізні їх сорти можуть компенсувати відсутність вітамінів. Я переконався у перевагах посадки пізніх сортів.

Які дерева саджати: високорослі, карликові, півкарликові? Тут потрібно враховувати товщу родючого шару землі на вашій ділянці. Чим він менше, то і дереву бути відповідним. Але ж я особисто враховую чоловічий фактор господаря ділянки. Якщо він в роках, то йому небезпечно мати високорослі дерева. Краще мати справи з півкарликовими деревами. Вони скоріш плодоносять, їх легше обробляти. До того ж вони легше вписуються в наші шість соток.

Чому віддати перевагу - вітчизняним сортам чи закордонним? Наша життєва дійсність показує, кращою нашою продукцією є…поки що зброя (танки, ракети, автомати і т.п.), тобто засоби для нищення, вбивства людей. Нажаль, кращі для людини світові продукти мають «забугорні» назви: кальвіль, мельба, джонатан, бере, кюре й т.п.. Кращій вітчизняний сорт – ренет симиренко…

(Трохи історії. У цьому яблуці сконцентрована історія українства: «Король садівництва» Л.Симиренко,маючий на своїй садибі біля 3000 сортів культур, в т.ч.: 900 ! сортів яблук, 880 сортів груш, коло 300 сортів вишень та черешень, 350 сортів троянд, провівши за свій кошт титанічну роботу по садівництву для бувшої імперії, переслідувався , і, врешті-решт, був пограбований радянською владою та знищений у 1920 році. Після тортур замордовано у 30-х роках і його талановитого сина. Велика родина Симиренків – прикраса української нації. Замовчування сільсько-господарчою державою історії цього талановитого, міценатського роду визиває обурення.) Соромно,насолоджуючись плодами праці винахідника, не знати про дивовижний український рід!!!

Як посадити дерево, приблизно знають усі. Газетна стаття не дає можливості розповісти про деякі тонкощі: орієнтації саджанця, рівні кореневої шийки, напрямі корінців і т.п.. Я краще розповім ще одну «дерев’яну» історію.

Є така притча. Зустрілися дві людини та й подарували один одному по яблуку. У кожного, як було, так і залишилося по одному яблуку.

А от якби вони подарували один одному по ідеї, тоді у кожного залишилося б по дві ідеї – своя та чужа.Так ось, цю ідею подарував мені один дід у санаторії. А суть її в тому, що смородину, аґрус треба саджати не в звичайну ямку а, так би мовити, у двоповерхову. Ямка копається на штик глибше звичайної. На той же штик лопати вона й не досипається при посадці. Мінує рік-два, саджанець укорениться на дні (на 1-му поверсі) ямки. Пізніше вона засипається, зрівнюється. Що ж одержали? У саджанця поступово утворилися «двоповерхові» корені. Міцність кореневої системи добре позначиться на врожаї і при посухі, і при морозах.

Доречи, про міцну кореневу систему. Цю ідею мені подарував один селянин зі Степанівки Шахтарського р-ну. При посадці винограду потрібно не звичайний чубук, а, якщо є можливість, метрову або півтораметрову лозу, вимочити її, звити як жіночу косу-корону й посадити. Така «коса» володіє більшою життєстійкістю та дає міцну кореневу систему з багатьох очиць.

Здається, дійсно, прості ідеї, але більшість покупців саджанців про це не знають, не відають.

Я закликаю людей дарувати ідеї один одному. Одержав добро – передай його, поділися – щоб естафета добра поширювалася і захоплювала все більше людей та простору.

«ДУМИ МОЇ, ДУМИ МОЇ…»

Фізичні катастрофи – це наслідок духовного захворювання.

Ми одержали від своїх предків багатющу спадщину: духовну та фізичну, тобто, націю з високою фізіологічною та духовною потенцією, а також землю, воду, повітря, надра, флору, фауну) Що ж зараз маємо? Що передамо наступному поколінню? Якщо ми хочемо вижити (а не втікати чи з депресивніх районів, чи – за кордон, чи, навіть, - в небуття!) нам не обійтися без (в першу чергу історичного) аналізу занепаду: з якого часу почалася хвороба, хто і як її допустив, кому дістаються національні багатства держави, хто їх збереже, або відновить, чому нищаться, вирубуються найкращі аналітики-пророки і таке інше. Але це вже, майже, філософія і потребує високого рівня знань та й часу.

Розповім краще для поширення ще одну «дерев`яну» історію. Минає рік, як я виступав перед школярами школи № 8 з лісовою (?) тематикою. Подарував перед весняною подорож`ю в ліс кожному по шипшині для посадки.

Пропоную поширити теоретично та фізично єднання молоді з деревами. Час взяти за рахунок переходу на спеціалізацію і скорочення обсягу загально освітянських дисциплін. У лісі дитина вивчить і ботаніку, і біологію, і зоологію, і природознавство, і екологію, і мистецтво,в тому числі і вокал солов’їний. Бережіть, земляне, ліси.

Пропоную наші міста звільнити від суперечливих між людьми символів вбивства, зла (танків, гармат, літаків, а також ленінів, сталінів, царів, вбивць), а замість їх посадити ЛЮБИМИЙ УСІМА СИМВОЛ – ДЕРЕВО! До нього линуть всі, воно ОБ`ЄДНУЄ всіх – птахів, комах, тварин, в тому числі людей різних статей, націй, вірувань, партійних і без, молодих і старих, з вадами і з примхами, терористів і не…Воно, очищаючи повітря, має чистий дух. У дерева будуть співати птахи. Заспіваємо й ми, браття, у рідній сторонці. Впевнений в цьому!

На завершення приведу вислів, майже пісню мого побратима по духу з міста побратима Львова Миколи Петренка:

У світі немає нічого щедрішого, ніж дерева.

Тільки біля дерев, у лісі, ви можете відчувати, як

Світлішають ваші чуття, звільна відпливає туга,

Як ваша душа вивільнюється з-під влади суєти.

Служити деревам, служити лісу – доля для обраних небом.

Це – щастя!

м.Донецьк