учениця 8 класу Донецької загальноосвітньої школи № 117

БАТЬКІВЩИНА

Мене навчила звірів розуміти,

Зборовши через серце мовні грати.

Якщо то вовк – нашийник треба зняти,

А якщо пес – скоріш за все надіти.

Мене навчила горе розуміти,

Життю і щастю ціну визначати:

Якщо то друг – із поміччю летіти,

А опонент – не мстити , а прощати.

У тебе серце стало вчитись жити,

У тебе – захищати і кохати.

Як холодно – то диханням зігріти.

Як боляче – торканням тугу зняти.

ГІМН СВІТЛУ

Запалюйте світло,

Запалюйте, люди!

Хай чисте, як срібло,

Полине усюди!

У дверях, у вікнах

Старої споруди,

Коли хтось покличе –

Запалюйтесь, люди!

Хай кожен зробить віконце

І виростить кущ калини.

Хай кожен запалить сонце –

Для матері, для Батьківщини.

ЛІНІ КОСТЕНКО

Морозами бита, муштрована покиддю,

Виходила сива з тих академій.

На довгих столах вимирала покотом

Від різних редакторських епідемій.

                                                                Л. Костенко

Нести сонце. Усе без вагань

Взяти собі на плечі.

Силу зоряних коливань

Влити в слова і в речі.

Серед цегли, мурів і злив

Втримати в пальцях ніжних

Й винести крізь задуху років

Промінь ясний і свіжий.

Як ви робили! Відважне

Море так тільки співає.

Плавиться сонце справжнє

Й від заздрощів щирих вмирає.

Між тих, хто крізь темне віконце

Стати, як грім, високим

Бажав, бачу я ваше сонце –

Без краю палке і глибоке.