КОСМОС У ТВОРАХ ВАСИЛЯ ЄРОШЕНКА

У статті, яка пропонується до 120-річчя В.Єрошенка (1890–1952), вперше в Україні досліджено мотиви космосу, солярну та астральну символіку у творах незрячого письменника Срібної доби, який писав японською мовою та есперанто. Розглянуто особливості функціонування його символіки у зіставленні з японською філософською традицією та українським фольклором. Показано творчість В.Я.Єрошенка серед російських символістів (В.Соловйов, Ю.Балтрушайтіс, М.Гумільов тощо). Зроблено висновок про використання філософських систем Сходу і слов’янської фольклорної традиції, для зображення єдності Світобудови. Отже, поетика символізму покладена в основу творів Єрошенка.

Серед забутих і замовчуваних імен, що повертаються лиш зараз, велику цікавість викликають імена літераторів і філософів Срібної доби. До таких малознаних особистостей належить і Василь Якович Єрошенко (1890 – 1952) – незрячий письменник, тифлопедагог, мандрівник, музикант.

Він народився в слободі Обухівка Старооскольського повіту Курської губернії (нині Бєлгородська обл., Росія), осліп у чотири роки. Вчився в Москві, Лондоні й Токіо. Викладав у Бірмі, Таїланді, Індії, в Китаї, в Комуністичному університеті трудящих Сходу (Москва) та в першому дитбудинку для сліпих в Туркменії. В Японії у 20-і роки вийшли друком три збірки казок Єрошенка японською мовою. Його казки та п’єсу китайською переклав і видав Лу Сінь. Через переслідування прихильників мови міжнародного спілкування – есперанто, до яких належав і Єрошенко, в Радянському Союзі про нього довгий час не було відомо.

Донині його твори, видані у 20-х роках XX cт.1 малодоступні для дослідників. Російською мовою видані дві збірки казок Єрошенка у перекладах з японської, китайської та есперанто. і дві – українською, у перекладах з есперанто та російської (значною мірою через посередництво китайської). Усі його архіви 30-х – 50-х рр. В Радянському Союзі було знищено. Тому досі творчість Єрошенка практично позбавлена належної уваги літературознавців, хоч вона є яскравим виявом літератури Срібної доби з її схильністю до духовних пошуків, алегоричністю, захопленням культурами й духовністю Сходу та взаємопроникненням культур Сходу й Заходу. Лише 2002 року, до 50-річчя від дня смерті Василя Єрошенка, нами спільно з кафедрою літератури Коломенського державного педінституту була ініційована інтернет-конференція „Василь Єрошенко та його час”, у якій беруть участь дослідники творчості письменника з України, Росії, Японії, США. Зараз триває Друга міжнародна інтернет-конференція, присвячена його ювілею, яка запланована до 2011 р. 19 червня 2010 р. у Токіо відбувся вечір поезії, присвячений Єрошенку.

На творчість Єрошенка справила великий вплив ціла низка духовних систем та філософських ідей, кілька релігійних доктрин. Це буддизм і християнство, бахаїзм та синтоїзм, моральне вчення Л.Толстого та гомаранізм творця есперанто Л.Заменгофа. Ці взаємовпливи та взаємопроникнення фольклорної та літературної традицій, культур Сходу та Заходу надзвичайно своєрідні й співзвучні духовним пошукам найвизначніших представників Срібної доби як Росії, так і Японії. Варто зауважити, що російська література мала надзвичайно глибокий вплив на японську, тому на початку ХХ ст. самі японці зауважували про поразку Росії у війні, але перемогу в царині літератури.

Василь Єрошенко приїхав до Японії 1914 року, японською мовою почав писати у 1920 році. Він створював свої казки, записуючи їх фонетичним брайлівським шрифтом або надиктовуючи їх японцям. Надзвичайно важливо, що образ гармонійного одухотвореного Космосу з’являється у нього вже в перших рядках алегорії-притчі “Сторінка з мого шкільного життя”, написаної мовою есперанто 1921 р. в Шанхаї. Досі вона розглядалася винятково у біографічному ключі (Н.Андріанова, Е. Пашнєв, О.Харьковський та ін.), однак нами доведено, що події оповідання охоплюють близько 15 років реального часу, і тому воно не може тлумачитися як реальний спогад. Вводячи образ сліпого-оповдача, Єрошенко цитує рядки незрячого письменника-натураліста Хавкса (Clarence Hawkes, 1869 – 1954, США). Ось початок притчі Єрошенка: “Я сліпий. Осліп, коли мені минуло чотири роки. З слізьми й наріканнями залишив я царство чудових барв і яскравого сонячного світла. На добре чи на зле це – я ще не знаю. Ніч триває довго і триватиме, доки я дихатиму. Та чи не проклинаю я її? Ні, звісно, ні.

Знаний сліпий автор пан Хавкс в The Hitting of the Dark Trail писав: “Cонце опівдні показувало мені світ і всі його чудеса, але ніч показала мені всесвіт, незліченні зорі і безмежний простір, неосяжність і загадковість усього життя; досконалий день показав мені лише світ людей, а ніч показала мені Божий всесвіт. Хоч ніч принесла мені скорботу і дуже часто робила мене боязким, проте в ній я чув зорі, що співають хорал, і вчився пізнавати природу й крізь природу бачити Бога природи”. /.../ Чи можу я сказати те ж? /.../ У сум’ятті [гамірливих велетенських міст. – Ю.П.] ніч не дозволяла мені слухати хорали зірок, ніч не навчила мене крізь природу пізнавати Бога. Вона навчила мене зовсім іншого, та про це я зараз не говоритиму...” Майстерно вибудований сюжет алегорії тримається на внутрішньому протиставленні жорстокості й байдужості зрячих викладачів школи до незрячих дітей, на спростуванні звичної “очевидності” і опосередкованому показі (через сприйняття сліпими дітьми) прихованої Істини. І ключем до розуміння авторського задуму є саме наведені рядки Хавкса про Божествену гармонію світобудови. Кожен читач поза безпосередніми авторськими заувагами має сам зробити висновок про порушення моральних законів у цій школі і зрозуміти прихований зміст притчі. Оскільки Єрошенко сформувався як особистість і письменник в полі російскої культури до приїзду в Японію, цілком імовірно, що одним з поштовхів до її написання (і ключів до більш глибокого розуміння) є широко відомі рядки Вл. Соловйова, надзвичайно співзвучні з авторською ідеєю твору Єрошенка:

Милый друг, иль ты не видишь,

Что все видимое нами –

Только отблеск, только тени

От незримого очами?

Милый друг, иль ты не слышишь,

Что житейский шум трескучий –

Только отклик искаженный

Торжествующих созвучий?

Мотиви космосу, на перший погляд, є досить неспо-діваними у незрячого автора, однак займають надзвичайно вагоме місце у його творчості. Образи сонця, зірок, гармонії сфер набувають підкреслено символічного звучання та додаткової ідейно-емоційної наснаженості, переносячи змістовий центр твору (“Квітка Справедливості”, “На березі”, “Серце орла”, “Сон весняної ночі”, “Сторінка з мого шкільного життя”) з зовнішнього предметного світу до царини духовних пошуків, до внутрішнього неозорого космосу кожної істоти. До речі, для східної традиції спостереження не є шляхом до пізнання, і буддизм вважає зір, разом зі слухом, головною причиною помилок.

Наведу за машинописом цитату з досі неопублікованого перекладу С.Гутерманом російською з японської мови казки В.Я. Єрошенка „Сон весняної ночі”: «Светлячок еще раз оглянулся вокруг. Над ним было бескрайнее и бездонное небо, на котором сияла луна и мерцали звезды, а под ним то же небо, украшенное ясной луной и сверкающими звездами, отраженное в прозрачной озерной воде. И вверху и внизу – ничего кроме бескрайнего и бездонного неба». Тварини і рослини в Єрошенка перебувають в гармонії зі світобудовою, включені в єдність макрокосму і мікрокосму. Людина ж, чинячи на догоду своїм бажанням, руйнує цю природну гармонію (казки «Горе рибки», «Сон весняної ночі»). Треба зазначити, що цей фрагмент чудово ілюструє принцип подібності – «як угорі, так і внизу»: у повітряній стихії над озером літає світлячок, а серед зірок, що відбились у воді, плаває золота рибка. Взаємовідбиваючись, взаємопере-міщуючись так, що у свідомості читача виникає «ширяюча» серед зірок у космічно-безмежному просторі рибка та світлячок, який “плаває” у зоряній стихії повітря, ці герої Єрошенка є двома варіантами символічного уособлення людської душі, її половинками, що прагнуть до злиття. Вони покохали один одного і жертвують життям заради цієї любові. У християнській традиції, в якій виховувався Єрошенко, риба була символом і людської душі, і самого Христа-Спасителя, а апостолів-рибалок Христос називає «ловцями людей». Специфічним інваріантом цього ж символу в Єрошенка, знайомого з традиційною образною системою японської літератури, є світлячок. У Японії існує навіть свято милування польотом світлячків і сяйво світлячка – прямо співвідносне з «Cor Ardens» християнської традиції, полум'яним серцем, душею, яка випромінює світло. Отже, через поєднання християнської і східної традиції Єрошенко в художній формі створює ніби яскраву ілюстрацію до відомог вислову І.Канта: «Две вещи наполняют душу всегда новым и все более сильным удивлением и благоговением, чем чаще и продолжительнее мы размышляем о них, – это звездное небо надо мной и моральный закон во мне».

Тільки на перетині духовно-філософських пошуків Срібної доби та світогляду Сходу ми можемо зрозуміти символізм Єрошенка. Він наслідував традиції сліпих мандрівних оповідачів-навчателів, у яких всюди була єдина місія носіїв фольклорної спадщини і передачі духовного досвіду поколінь. У зв’язку з цим надзвичайно цікаво зазначити, що сучасні дослідники (В.Кузьменко) звертають увагу на українські витоки російського комізму, зокрема на величезний вплив зоряного неба на традиційну культуру українців, народнопісенну творчість та фольклор, а далі – на формування світогляду М.Бердяєва та В.Соловйова під впливом творів Г.Сковороди, „кордоцентризму” Памфіла Юркевича тощо. Можна припустити, що Єрошенко, який народився на Слобожанщині, де межують етнічні території росіян та українців, та був талановитим музикантом і виконавцем пісень, також знав найпопулярніші українські народні пісні, такі як „Ніч яка місячна...” та „Місяць на небі...”. Згадаймо:

Місяць на небі, зіроньки сяють –

Тихо по морю човен пливе.

В човні дівчина пісню співає...

Як і в Єрошенка, тут маємо симетричну по горизонталі цілісну модель єдиного світу, де зорі відбиваються у воді, а на межі двох стихій – небесної й земної, які взаємно перетікають одна в одну, не маючи чітко окреслених меж у сприйнятті глядача, перебуває людина – творець нової гармонії (пісні) і спостерігач краси Світобудови, як єднальна ланка поміж світами.

В українській літературі „Розстріляного Відродження” поч. ХХ століття, яке відповідає в часі Срібній добі російської літератури, цей народнопісенний образ використав і розгорнув у Євген Плужник. Принципова схема тут та сама: зоряне небо, яке безмежжям відбивається у воді, і переповнене Красою світу людське серце:

Ніч... а човен – як срібний птах!

(Що слова, коли серце повне!)

...Не спіши, не літи по сяйних світах,

Мій малий, ненадійний човне!

І над нами, й під нами горять світи...

І внизу, і вгорі глибини...

О, який же прекрасний ти,

Світе єдиний!

Твори Єрошенка були призначені для японського читача. Як зазначає Т.П. Григор’єва, ідея єдиного світу – одна з головних у філософії Далекого Сходу, насамперед Японії та Китаю: „Синтоизм, буддизм и даосизм объединяет идея о неразделимости абсолютного и эмпирического: земное само по себе божественно”. Дослідниця наводить рядки з „Сіци Чжуань”: „Глядя вверх, [совершенномудрые] наблюдали небесные письмена. Глядя вниз, изучали земную поверхность. Так узнавали причины скрытого и явного. Найдя начало, возвращались к концу. Потому знали толкования смерти и жизни”. Таке прочитання Світобудови будувалося на тому, що „все уже есть. Мир неделим в принципе. Все есть Одно, двуедина природа абсолюта. В этом самое существенное расхождение буддизма и даосизма с господствовавшим у многих народов представлением о единосущном начале”. Причому чи не найголовнішим для розуміння ідей та світогляду Єрошенка, є те, що “двуединая (или недуальная) модель мира предполагает неделимость физических и нравственных законов”. На цьому грунтуються усі казки Єрошенка, отже, ми повертаємося до глибинного змісту вже цитованої максіми Канта про одвічну співвіднесеність між собою зоряного неба над головою і морального закону в людині.

Зорі є носіями вічної мудрості, а зоряне шатро – вічною Книгою Буття й для російських символістів, і для Єрошенка. Порівняймо:

В. Соловйов:

Милый друг, не верю я нисколько

Ни словам твоим, ни чувствам, ни глазам,

И себе не верю, верю только

В высоте сияющим звездам.

Эти звезды мне стезею млечной

Насылают верные мечты

И растят в пустыне бесконечной

Для меня нездешние цветы…

Ю. Балтрушайтіс:

...Но благодатные созвездья

Прольют сквозь мрак свой свет на нас,

И близок, близок час возмездья

И щедрый воздаянья час…

Вот Он – грядет рассветный Витязь

В венце из радуг и зарниц...

М. Гумільов:

...Если хочешь ты яркие дали

Развернуть пред больными людьми

Дни безмолвной и жгучей печали

В свое мощное сердце возьми.

Жертвой будь голубой, предрассветной…

В темных безднах беззвучно сгори…

И ты будешь Звездою Обетной,

Возвещающей близость зари.

Недаремно одна з збірок Єрошенка названа “Передсвітанкова пісня”.великий Принц з його казки «Квітка справедливості» вирощує квітку, яка має принести щастя людям, пожертвувавши власним життям: «С детства, узнав, что рожден под счастливой звездой, принц стал задумываться о своём предназначении. В глубине души лелеял он мечту о великом подвиге, который прославит его имя. Едва лишь ночь зажигала в бескрайнем небе тысячи звезд, поднимался Великий Принц на самую высокую башню свого дворца и вопрошал далекие звезды о том, что его ожидает. Однажды он получил наконец ответ. В последний раз поведал Великий Принц свои горести звездам, в последний раз попросил у них помощи. А звезды в ту ночь сияли так ярко... Великий Принц вышел в поле, склонился к своему цветку и разорвал себе грудь. Жаркой струей хлынула алая кровь из его груди, окропила листья и стебли цветка Справедливости, оросила землю вокруг. А вскоре, словно кровь, заалело небо на востоке. Вставало солнце”.

Можна зробити висновок щодо належності творчості Єрошенка до російського символізму й космізму. Так, Г.С. Семенова визначальним для російського космізму як філософського напрямку насамперед називає нову якість ставлення до світу, «активну еволюцію», і визначає цей напрямок філософської думки як «активно-еволюційний». Величезний вплив на Єрошенка справила праця П.О.Кропоткіна «Взаємодопомога як фактор еволюції», і тема духовної сили при фізичній слабкості живої істоти стала магістральною для усієї творчості письменника.

Однак поняття еволюції в його європейському розумінні як односпрямованого розвитку, поступу, зовсім не типове для японської духовної традиції. В буддизмі відсутня ідея послідовного виникнення, коли щось передує чомусь, щось йде на зміну чомусь. „Согласно буддийской идее становления ничто не предшествует, ничто не последует: все выплывает на время из Небытия, как волна, чтобы, как волна, опять исчезнуть в океане Небытия”, – зазначає Т.Григор’єва.

Натомість у Єрошенка про спрямовувану духом живої істоти, свідому еволюцію мріють Орли в казці «Серце орла»: «Им хотелось долететь до вечно теплого и вечно светлого солнца. И они верили, что если тысячу лет, изо дня в день упражняться в полетах, то потомки их когда-нибудь долетят до солнца. … И поэтому крылья их становились крепче и выносливее, чем у предков». Про це ж прагнення до світла, що сильніше за жадобу життя, каже Молодий Кріт у п'єсі „Рожева хмарка”, наперед знаючи, що осліпне і загине на осонні: «Но если бы мы [кроти] на протяжении нескольких поколений жили там, на земле, то, наверно, наши дети и внуки тоже смогли бы жить в том прекрасном мире, залитом солнцем?

Я не хочу здесь больше оставаться. Либо я стану сильным и буду жить в прекрасном мире, где светит солнце, либо уйду навсегда в мрачное царство мертвых». Тут сама собою виникає змістова паралель до вірша Д.Мережковського «Діти ночі»:

Мы – над бездною ступени,

Дети мрака, солнца ждем,

Свет увидим и, как тени,

Мы в лучах его умрем.

Отже, В.Я. Єрошенко в ідейній спрямованості та образності своїх творів, неповторно використовуючи деякі ключові положення філософії Сходу і фольклорну традицію, надзвичайно близький до символіки та мотивів найви-датніших постатей російського символізму та космізму – своїх сучасників (Д. Мережковський, В.Соловйов, Ю.Балтру-шайтіс тощо). Однак досі його твори, написані есперанто та японською мовами, не розглядалися під кутом зору їх належності до літературних течій і напрямків межі століть. Надзвичайно цікаво дослідити на прикладі творів Єрошенка взаємовпливи та взаємозбагачення японської духовної та художньої традицій, творчості представників “Срібної доби”, звертаючи особливу увагу на мотиви космосу, солярні та астральні. Наше дослідження є першою такою спробою.

Юлія Патлань (Київ). Народилася і мешкає в м. Києві, закінчила з відзнакою Національний педагогічний університет України за фахом «українська мова та література». Працювала завідувачем галузевим архівом та літературним редактором у Міністерстві місцевої промисловості України. У 2004 – 2006 рр. – старший науковий співробітник Українського центру народної культури «Музей Івана Гончара». З 2006 р. – у відділі архівів УЦНК «МІГ». З 2008 р. і досі – завідувач сектором архівів видатних особистостей відділу архівів Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара».

З 1997 р. – дослідник життєвої та творчої спадщини Василя Єрошенка, перекладач його творів з есперанто та японської мови. Ініціатор створення та керівник (спільно з Сергієм Прохоровим, Коломна) міжнародної науково-дослідницької групи «Василь Єрошенко та його час», а також наукових конференції 2002–2003 та 2009–2011 рр, присвячених В.Єрошенку. Автор понад 40 публікацій про Єрошенка в українських та зарубіжних виданнях.

Наукові зацікавлення: етнологія, етнографія, фольклор, міфологія,традиційна народна культура, давнє фото; історія українських Слобідських земель (Курщина, Білгородчина); інтерлінгвістика, есперантологія, історія есперанто-руху, соціолінгвістика (умовні мови); українська та російська літератури Срібної доби; символізм; сходознавство; тіфлологія, тіфлопедагогіка; японсько-російські та російсько-японські стосунки к. XIX – поч. ХХ ст.; історія українців та росіян у країнах Далекого Сходу та Північно-Східної Азії: О.Гошкевич, М.Реріх, М. Судзіловський-Руссель, І.Сєришев, Г. Софоклов, Вл. Рогов, В.Бубнова, К. Десницька та ін.