Щасливий телефон

Пісня жарт

В боргову в’язницю, братці, я попав.

Вік новий на кризі мене розіп’яв.

Напружають банки: «Гроші повертай!»

Двадцять тисяч треба, треба, хоч вмирай.

На щасливий дзвоник розкотив губу,

З «Радіо-шансона» вже яку добу

Дзвоника чекаю, дзенькне телефон,

Маю я кричати: Хай живе шансон!

Так ти мені любий

Дорогий шансон,

Розкотив я губи,

Сів на телефон.

Бачу вдень і вночі

Гроші призові.

Дорогий шансончик,

Не мовчи, дзвони!

Вже не пам’ятаю скільки раз дзвонив,

Випинав сусідів, шарпав, кого вмів.

Гепали в долівку, били з усих ніг.

Тільки я поступку зробити не міг.

Нерви, наче струни, а ефір мовчить.

Я не сплю начами, може зазвучить!

На кону конають гроші дармові.

Невже не подбають, щоб були мої?

Верескнувши стільник обірвав мій сон...

Я нестямно крикнув: «Хай живе шансон!»

А там реготуха – диктор, (щоб їй дать…)

Ви забули слово «радіо» сказать.

Вересневим містом шинами журчить,

Швидка допомога в божевільню мчить,

Радіо-шансона в темній далині

Істеричний голос чується мені.

Припиняйте гони,

Поверніть назад.

З радіо-шансоном

Прагну я дограть.

Щоб мені не сісти

В яму боргову,

Приз за їхній вислів

Все одне візьму.

Трапилося диво, в клинику прийшла

Лікар-реготуха, жінка запашна,

Посмішка люб’язна, очі, як вогні,

Подає конверта з квітами мені.

Дрібчасту помилку «Радіо-шансон»

Щиро вам дарує, так що – «Миль Пардон!»

З «Радіо шансоном» наламаю дров.

На щасливий дзвоник я чекаю знов…

Так ти мені любий

Дорогий шансон,

Розкотив я губи,

Сів на телефон.

Не життя, а драма -

Гроші призові…

Поки не реклама,

Не мовчи, дзвони!