ІЗ ЗЕЛЕНОГО КЛИНУ

Недарма ж кажуть: світ тісний. Де та Україна, а де Далекий Схід, але й там і там зустрічаємо Ромни, Хорол, Києвку... І там, за сибірськими пущами, у Зеленому Кли-ну - краяни, земляки, українці. Кость Іванович Скоромець - один з тисяч і тисяч... Та краще про себе розкаже він сам.

Народився 1910 року на хуторі Реп'яхівці Роменського повіту. Питаєте, як потрапив на Зелений Клин? А розгорніть-но томик Степана Васильченка, знайдіть там оповідання «На чужину». Читайте його так, наче то мій до вас лист... Пам'ятаю, йде мати селом, а я, за її широку спідницю тримаюсь, волочуся, навсібіч роздивляюсь та розпитую.

- Мамо! То чому через одну хату пустки стоять із забитими вікнами?

Мати відповідає:

- То, синку, господарі на Зелений Клин поїхали.

- А за чим вони туди поїхали?

- За землею та волею.

- І надовго?

- На віки-вічні, синку...

- А що в тому Клину Зеленому знайшли?

- Там у горах землі багато - хоч подавися; там у лісі-тайзі дерев - хоч повісся; річок та озер - хоч втопися.

- А я, мамо, як виросту, туди поїду?

- О, не доведи господи. Тримайся рідного краю, синку!»

Та не так судилося, як ненька радила. Вісімнадцятирічним юнаком услід за численними односельцями Кость Скоромець відбуває на той загадковий Зелений Клин, де невдовзі для переселенців з України почали відкриватися українські школи, виходили українські газети... І для сповненого романтики сількора, ще й початкуючого поета «плужанина» (друкувався аж у харківському столичному журналі «Наймит»!) ця обставина була вельми обнадійливою. Бо ж із благословенної Роменщини Кость Скоромець повіз у юнацькому серці брунькування поетичного слова, а в картонному чемодані - зшитки з власними віршами. Продовжував писати, співробітничав з краєвою україномовною газетою «За соціалістичну перебудову», що її редагував також роменчанин Євген Бруй. Та недовго Кость Скоромець, як і сотні тисяч наших земляків на Далекому Сході, втішалися рідним друкованим словом, українськими школами та хатами-читальнями. Вже 1933 року, згадує Кость Іванович, газету «За соціалістичну перебудову» Сталін «під ніж пустив», позакривалися й українські школи. Чорні лихоліття сталінських репресій вщент винищили осередки українського культурного життя на Далекому Сході, так само, до речі, як і на Кубані, в Поволжі чи в Казахстані... І тим дорожча для нас оця поодинока іскорка - поетична творчість скромного трудівника з далекого селища Пограничний Приморського краю, нині пенсіонера К. І. Скоромця. Поетична чарівна іскра, яка, не зважаючи на жорстокі життєві тайфуни, не згасла, зберегла в собі тепло та світло рідного слова, пам'ять родинного вогнища.

Уклін вам доземний, земляче з Зеленого Клину!

А читачам «України» пропонуємо добірку віршів Костя Скоромця.

Додам, що рада з питань української літератури Спілки письменників СРСР, яка організувала позаминулого року велику поїздку українських письменників по Зеленому Клину, підтримує постійний творчий зв'язок з Костем Скоромцем, допомагаючи йому готувати спомини про життя українських переселенців на Далекому Сході. Сподіваємося, що й з цими напрочуд цікавими матеріалами читачі журналу невдовзі також матимуть змогу ознайомитися.