НА СКРИЖАЛЯХ ІСТОРІЇ

           Слід   Муравського шляху пробіга у віки,
           Знову стигне пшениця і лягають валки,
           Слабне й губиться пам’ять, та історії час...
           Все збирає докупи й повертає  для нас!
           І зринає козацтво та шляхетні панки,
           Снігова завірюха і на Вовчій вовки,
           І чумацькі ватаги там блукали не раз.
           По балках і яругах, у холодних дощах.
           А щорічно, весною, розпускається квіт:
           Край наш диво — травою славен був на весь світ!
           Мати — Січ вартувала благодатні степи
           І життя мандрувало... у майбутні віки.
           Відгомін тих далеких вікопомних часів
           Повертати нелегко й піднімать із “руїн”.
           По краплині студеній наповняти той міх,
           Що минулим зоветься — чи легенда, чи міф!
           Хто його тепер знає? Й зможе хто порівнять?
           Слово істини й правди... та й кому передать
           У прийдешнє майбутнє, в електронний той світ
           Про давно вже забуту “Повість врем'яних літ”.
           Бо шаленна буденність топче память святу,
           А фатальні проблеми плодять нову біду:
           Гроші, секс, знову гроші і “земна благодать”!
           І загалу не треба щось з минулого знать.
           Бізнесовість шалена полонила усіх:
           Де дістать стільки грошей?! Як потратити їх?                                                           
           Чи достойне майбутнє, і чи варто так жить?
            Все це вічні проблеми для старих й молодих.
            Бути як? Я не знаю, але вірю в одне:
            Час і справді збирає наше ім’я святе.