Усмішки Джоконди,

               або

Чоловіча маммалогія,

               або

Як я зцілив відразу 8 жінок

 

                                              В. А.

 

Прямо на маківці вискочив у мене прищ. Та дивний якийсь, м'який. Під кепкою однак не видно, ну і пес з ним, думаю. Знайомий мужик шльопнув як-то мене «по лисині», тобто по кепці, і прищ той роздавив. Припік я це мокре місце одеколоном і забув. Але ж ні, шкідливий прищ досить скоро виріс знову. Ну і пес з ним, думаю, не болить і під кепкою не видно. Але одного разу, сідаючи в маршрутку, зачепив головою одвірок, і знову лопнув противний м'який прищ. І коли він, як та птиця на «ф», виник в третій раз, я показав його знайомому Айболіту, хірургові.

— Видаляти треба, — оголосив він безапеляційно. — Це шкірний ріг.

При слові «ріг» я мимоволі здригнувся і почав виправдатися:

— Т-так ніби не наставляли мені ...

Поглянувши не те осудливо, не те багатозначно: як знати, мовляв, як знати, Айболіть призначив мені час на завтра.

Хірургія з гумором, правильно, і не зобов'язана дружити. Хоча знав я і веселих хірургів, які рятувалися гумором від психічних травм, які приносить їм фахівці  поножовщиною».

На ранок я як багнет був у лікарні. Втім, це раніше, в епоху безкоштовної медицини, побутували у нас одно-двоповерхові лікарні, а зараз... Ну так, семиповерховий храм Асклепія-Ескулапа з триразовим, як ура з відлунням, назвою «Крайовий діагностичний центр» за «лікарню» може тобі і помститися.

Задерши голову, я зловив кепку, ледь не роздавивши нещасливий ріг. Не дарма говориться на Русі про високі гори і дзвіниці: шапка з голови валиться. Загалом, перей-нявся я і пішов здаватися.

Операційна опинилася аж на самому верхньому поверсі. Айболить посадив мене на білий, у прости-радлах, тапчан, помазав лисину йодом, зробив укол, поворожив наді мною хвилини три — і всі справи. Підійшла медична сестричка, повозилася на моїй маківці, чимось придавила зверху, хрест-навхрест заклеїла пластиром і пішла. Не повертаючись, я запитав Айболита, чи знає він, що таке «хрест-навхрест». У його «ні» почулися мені втома і смуток. Я обернувся і побачив його таким, що сидить в кріслі буквально залитим моєю кров'ю.

— На голові судин — як ніде, — ніби виправдо-вуючись, пояснив він.

— Хрест-навхрест — це значить: піп на санітарку, — видавив я з себе смішний начебто «переклад», але Айболить мій теж видавив з працею напівусмішку і велів мені лягти й полежати півгодини.

Від уколу або від втрати крові я справді присмирів і вгамовано провалявся на тапчані цілих півгодини, навіть задрімав трохи. Піднявшись, побачив дзеркало, заглянув і здивувався товщині марлевої наліпки на лисині ззаду. Ось тобі й прищ! Подякував сестру і, згадавши, що забув перемовитися ще про одну справу з Айболітом, дізнався, в якому кабінеті він веде прийом, і рушив на пошуки з сьомого на перший.

Кожен поверх храму Асклепія нагадував критський Лабіринт, а мене й так хитало, як на палубі корабля, але ось нарешті я побачив шуканий номер на двері з таблич-кою: онколог - маммолог. По обидві сторони на диванах сиділо вісім сумних жінок. До онколога, зрозуміло, раді-сні не ходять. Ці бідолахи явно готували себе до найстра-шнішого — до того, щоб розлучитися, на жаль, як мінімум з половиною найніжнішою своєї краси. Я притулився спиною до стіни прямо навпроти дверей. Айболить мені потрібен був всього на декілька слів, і я запитав, сподіваючись проскочити між А і Б, точніше між М і Ж:

— Там жінка або чоловік?

— Жінка, — тихенько буркнула одна. А що сидить поряд з нею, сама симпатична, великоока і зла, вистрі-лила в мене очиськами і викрикнула:

— Він же маммолог!

— Але він же онколог, — луною відгукнувся я.

— Але він же маммолог!! — Негайно пішов другий постріл.

— Але він же і онколог, — спробував я, як представник чоловічої половини людства, взяти на себе половину страшного вантажу, відчуваючи в той же час, що стаю схожий на какаду.

— Але він же маммолог! — Прогримів контрольний постріл в мою і без того поранену голову. Я вижив однак і навіть цілком твердо промовив:

— Він — три в одному: він — ось, бачите, — я тицьнув пальцем у товсту наліпку на маківці, — він ще й чоловікам роги спилює!..

Мури в голові ще не пройшли, і я вимовив ці слова на повному серйозні, тим більше, що це було стовід-сотковою правдою. Тому реакція жіночої аудиторії мене вразила: всі як одна буквально в мить ока з мучениць перетворилися у веселих красунь! А особливо та, вели-коока розстрільщіця. Вона не просто сяяла, а натурально променіла радістю, точно з подругою ділилася своїми перемогами, від яких, напевно, чоловік її став скидатися на марала.

Мене без звуку і навіть, здається, із задоволенням пропустили, як тільки вийшла з кабінету хвора. Через тридцять секунд вийшов і я, подякував жінок і пішов, супроводжуваний життєрадісними посмішками.

Ось і все! Айболить мій, я зрозумів, залишиться сьогодні без роботи.