Вірші

 

 

 Смерть солдата

Згадуючи  річницю  входження  радянського 

                     військового  контингенту  до  Афганістану,

                     відтворюю  подію  одного  дня  у  мотострі—

                     лецькому  полку  Гератського  гарнізону.

 

Під  сонцем  жорстким  умлівав  як  шашлик  старовинний  Герат.

Бійці  знемагали  і  долю  лихую  крізь  зуби  кляли.

Сьогодні  "гранчатка"***  дає  бенефіс  для  чужинців-солдат

І  шпарко  підбріхують  їй  перегріті  від  люті  стволи.

 

                                         *  *  *

Розірване  тіло  пронизує  наскрізь  жахаючий  біль,

Лошам  переляканим  чується  серцебиття,

А  лікар  і  фельдшер  чаклують  над  хлопцем  блідим  обопіль,

Та  вже  покидає  холонучу  плоть  по  краплині  життя.

 

Мі—8  плямистий,  звиваючи  пороху  вихор,  завис.

—"Носилки!.."  Бійці  із  пораненим  тим  переходять  на  біг.

Пілот  на  санбат  обережно  солдата  поніс,

Гвинтом  нарізаючи  неба  гарячий  пиріг.

 

Уже  й  непомітно,  як  спину  лоскоче  солона  ропа.

Тривожне  чекання,  бо  лік  на  секунди  пішов  відтепер.

І  я  випадково,  годин  через  вісім,  відколи  він  впав

Зачув  краєм  вуха:"А  хлопець,  сердега,  у  небі  помер..."

                                                          

***  "гранчатка"  —    Гранчаста  граната  "Ф—1"(розмовне).

***

Багато  хто  з  моїх  знайомих

Прибився  західних  земель.

Шпаркі,  як  кажуть,  на  підйомі

До  кращих  подались  осель.

 

Були  між  ними  патріоти.

Сказати-б,  жадібні?  Так  ні.

Квартири  мали  і  роботу,

Людей  впливових  між  рідні.

 

Шуміли:"Ми  міцного  роду

І  щиро  віддані  йому".

А  тільки  трапилась  нагода,

Розвіялись  по  одному.

 

І  я  у  Західну  віконце

З  гуцулом-тестем  прорубав.

Хоч  наше  і  не  гірше  сонце,

Гайнув,  бо  привід  таки  мав.

 

З  чужих  столів  поїсть—попити,

Відчути  радощів  земних,

Побачити,  щоб  зрозуміти:

Ну  чим  намащено  у  них?

 

А  ще  довідатись  кортіло,

Куди  так  щільно  тисне  люд?

Чому  ніяка  владна  сили

Не  в  силі  втримати  їх  тут?

 

На  чужину  погнути  спину

Не  раз  щороку  виїжджав,

З  Німеччини  на  Україну

Хрусткі  банкноти  виряджав.

 

І  все—одно  не  міг  збагнути

Любов  слов'ян  до  чужини:

Не  встигли  Ґрінвіч  перетнути,

Американці  вже  вони.

Ніхто  там  нас  не  виглядає,

Грошей  "за  так"  не  роздає.

І  в  них  буденність  набридає,

І  там  рутина  дістає.

 

Хоч,  правда,  побут  там  зручніший

І  підлататись  можна  враз,

Так  їдуть  же  не  найбідніші,

А  найкмітливіші  від  нас.

 

Не  стану  до  уваги  брати

Високий  сервіс  по  містах.

За  зручність  треба  там  бабрати

Не  менш,  ніж  у  своїх  краях.

 

Там  люди  не  такі  сердечні,

Сухі  та  стримані,  аж  сміх.

На  око  вишукані,  гречні,

Насправді,  б?айдужі  до  всіх.

 

Тиняєшся  між  них,  як  привид, 

Без  центів  не  наллють  води,

Тому  заможність  —  ще  не  привід 

Для  переселення  туди.

 

Можливо,  жити  я  не  вмію?

Втрачаю  вигоду  свою?

Я  Україною  хворію,

А  інше  —  людям  віддаю.

 

                 Де щастя водиться?

 

 Жарти з приводу бабиного літа

Звідки—б?  Тепло  після  ранку  холодного.

Навіть  в  сорочці  зігрітись  вдалося.

Бабине  літо?  Непереконливо!

Краще  кажіть  "нерозсержена  осінь".

 

Звідки—ж  тепло  є?  Бува,  не  з  Чорнобилю?

Хмарка  срібляста  промацує  пр?осинь.

Крики  знадвору:  "Капуста!!!  Картопля!!!"

Тихше,  кажу!  Не  розбурхайте  осінь.

 

 

Сердитий монолог доброго українця

 

Вічне  мистецтво

                             Старухою  скулилось.

Все  не  від  серця,

                             Брудом  замулилось.

 

 

Пекло  провіщують,

                             Голос  зриваючи;

Націю  знищують,

                             Нас  розважаючи.

 

 

Кучма  волосся,

                             Пісня,  як  марення:

Хай  безголосе,

                             Зате  —  пропіарене.

 

 

Різному  мотлоху

                             Віддано  почесті  —

Мінімум  одягу,

                             Максимум  пошлости.

 

 

Пишні  паради

                             З  безумними  звуками,

Безліч  порад

                             В  інтерв'ю  з  недоумками.

 

 

Диких  фанатів

                             П'яні  процесії.

Хто  провокує

                             Їх  на  агресію?

 

 

Що—б  я  робив

                             З  чільник?ами  роздр?аю?

Певно—б,  закрив,

                             Та  мене  не  питають.

 

 

Мене спитав колега

 

 Автору печальних рядків

Довершеним  захоплююсь  куплетом:

Лиш  кілька  слів  —  і  солоно  в  очах.

З  талановитим  і  сумним  поетом

Бажаю  спілкуватись  у  віршах.

 

Печаль  нікого  в  світі  не  обходить,

Але  і  радість    теж  не  омина.

Митець  на  всякий  час  слова  знаходить,

Є  пісня  і  весела,  є  й  сумна.

 

Хіба  біда  якась  триває  вічно?

Чи  настрою  змінитись  не  пора?

Чому  ж  твої  вірші  меланхолічні?

У  кожному  із  року  в  рік  жура.

 

А  спробуй-но  хоч  раз  пожартувати,

Своє  вразливе  серце  уздоров.

Ти  зможеш  так  чудово  написати,

Що  кожен  розсміється  —  будь  здоров!

 

Лунатимуть  в  піснях  твої  куплети,

Та  імідж  твій  зазнає  певних  змін.

До  вишуканих  радісних  поетів

Долучиться,  принаймні,  ще  один.

 

          Чи ви любите ЦЕ?

 

Свіж?енький  напис  у  брудному  ліфті,

Зручн?ий,  —  якраз  на  рівні  голови.

Дівочий  почерк  на  місцині  чистій.

Читаємо:  "Я  секс  люблю,  а  ви?"

 

Дитина  славна,  тягнеться  в  науку,

Писати  підучили  вчител?і.

Книжк?и  любити,  знаєте  —  не  штука,

А  як  там  секс  на  матінці  Землі?

Хто  зна,  а  може  досвіду  нестача?

Чи  там,  якісь  конфлікти  у  сім'ї?

Береться  розв'язати  цю  задачу

Мале  дівча  на  вулиці  твоїй.

 

Ви  не  тримайте  на  душі  секрети,

Глядиш,—  і  на  просторіших  місцях

Запропонує  нам  дівча  анкету.

Це  ж  треба  знати,  хто  чого  досяг!

 

В  країні  недорід.  То,  може,  варто

Поправки  внести  до  шкільн?их  програм?

Любов  до  сексу  від  самої  парти

Виховувати  в  дітях  вчителям.

 

Писати  ще  —  дурна  чорнила  трата

І  ось  останнє  речення  моє:

Хто  легковажить  —  не  мине  розплати,

Той  більше  болю  серцю  завдає.

 

 

 

 Камо грядеши, народе?!

 

Як  важко  стало  жити  між  людей.

Собі  й  малечі  не  закриєш  вуха.

Раніше  хоч  соромились  дітей,

Тепер:  "Не  хочеш  слухати?  Не  слухай!"

 

Ще  сам  в  собі  не  впевнений  суб'єкт,

Слинявий  рот  скрививши  нездорово,

Демонстрував  потужній  інтелект,

Відмінюючи  три—чотири  слова.

 

Чи  так  свободу  трактував  Кобзар?

Свобода  є  —  нема  куди  дівати:

Свобода  в  око  вставити  "ліхтар";

Свобода  гідність  ближнього  топтати.

"Цензура  —  диктатури  рудимент!

 Свободу  спілкуватись  НЕ  цензурно!"...

А  зміг  би  ти  коханій  комплімент

Зашифрувати  в  трьох  словах  ажурно?

 

Обмеженість  в  усьому  розрослась.

Отак  і  Україну  в  світі  славим.

На  конкурс  українка  подалась:

Слова  —  англійські;  автор  —  росіянин.

 

Хай  "згинуть  воріженьки  як  роса",*

Ми  їх  самі  навчилися  ростити.

А  де  самодостатність  і  краса

Одної  з  трьох  найліпших  мов  у  світі?

 

Чому  так  скрутно  з  совістю  у  нас?

Нема  злодюг,  а  розум,  наче  вкрали.

Причин  багато  є,  та  основна  —

Не  візьмеш  там  того,  чого  не  вклали.

 

Зважаючи  на  клопіт  тат  і  мам

(а  хто  сьогодні  зайву  хвильку  має?),

Дитина  з  телевізору  сама

Зразки  життя  для  себе  здобуває.

 

У  пошуках  "видовищ  і  харчів",**

Притлумивши  турботами  сумління,

Втрачаєм  не  окремих  "шмаркачів",

А  нації  безцінні  покоління.

 

Мовчав  би  я,  та  сил  нема  мовчать.

Чи  може  прав  гуляти  я  не  маю,

Тримаючи  за  руку  дитинча?

І  щоб  ніхто  по  мамі  не  облаяв.

 

       *інтерпретовано  зі  слів  Державного  Гімну  України

     **Відоме  у  греко—римському  світі  гасло:  "Хліба

         і  видовищ!"

 

                              

Поетесі Яровіциній Тетяні

 

На  твоїй  сторінці  нині  людно.

Привітань  піднесених  багато.

То  у  інших  непроглядні  будні,

А  у  тебе  має  бути  свято.

 

Ми  вчимось  радіти  і  терпіти,

І  при  цьому  жити  так,  як  треба.

Може  я  й  згожусь  чомусь  навчити,

А  писати  вчитимусь  у  тебе.

 

Намагаюсь,  Таню,  бути  гречним,

Ти  ж  одна  така,  без  варіантів.

В  імені  твоєму,  безперечно,

Теж  сіяє  часточка  ТАланту.

 

Слів  твоїх  палаци  благородні

Створені  з  великою  любов'ю.

В  місяць  народилась  ти  холодний,

Але  вір,  що  тепло  нам  з  тобою.

 

Думав  я  уперто  і  невтомно,

Як  тебе  по—братськи  привітати?

Для  такої  пані  щось  коштовне

Можна,  не  вагаючись  віддати.

 

Я  віддам.  Дарма,  що  небагатий

На  перлини  образів  незримих.

Поетесі  можна  дарувати

Низки  слів,  заплетених  у  рими.

 

                         

Зустріч двох окупантів

 

У  німецькій  крамниці 

Шкіряний  аромат.

То  взуття  на  полицях 

Вишико?вано  в  ряд.

Літній  крамар  не  проти

Підказать  з—за  спини.

"Я  прийшов  по  чоб?оти.

Підберіть  щось  мені",—

 

Без  артиклів,  на  втіху,

Запитав,  як  зумів.

"Звідки,  пане,  приїхав?"—

Він  розмову  повів.

 

І,  як  другу,  довірив,

Тільки  слово  почув:

"Я  колись  у  Сибіру

Кілька  років  відбув.

 

Цей  життя  мого  іспит

Віриш,  я  не  забув?

Хоч  вели  нас  нацисти,

Я  нацистом  не  був.

 

Ми  в  піхотную  роту

Не  за  покликом  йшли.

Німці  всі  патріоти,

Та  й  дурними  були.

 

Звідки  зважений  погляд

У  юнацькі  роки?

Той  формує  світогляд,

Хто  годує  з  руки.

 

Нас  вожді  ошукали,

Славши  гинуть  в  бою.

Та  і  права  не  дали

Мати  думку  свою.

 

Перемог  тимчасовість 

Десь  і  я  розумів,

Та  притлумлював  совість

Окрик  справжніх  катів.

 

Тож,  не  маю  образи

На  радянських  людей,

Бо  не  вбили  відразу,

Як  собачих  дітей.

 

Ми  синів  їх  вбивали,

А  скорботні  жінки

Нам  —  убивцям  давали

Хліба  білі  шматки.

 

За  тяжкую  провину

У  копальнях  я  млів.

Нині  й  камінь  не  кину

В  бік  чиєїсь  землі.

 

Душу  річкою  вилив,

Ніби  вік  мене  знав.

Може  в  діда  він  цілив?

Що  поробиш,—  війна!

 

Сам  по  сонячних  далях,

При  казенних  харчах

Крокував  не  в  сандалях,—

У  важких  кирзачах.

 

Карусель  людовбивства,

Корчі  тисяч  життів.

Розпізнати—б  злодійство;

Не  зумів.  Не  схотів.

 

Був  генсек  у  столиці,

Був  міський  воєнком.

Я  ж  на  їх  шахівниці

Чорним  став  пішаком.

 

Хто  ми  —  люди,  чи  вівці?

Чи  сліпі,  як  вночі?

Чим  я  кращий  від  німця?

Совість  каже:"нічим".

 

Всі  ми  пам'яти  бранці.

Нам  свого  не  зректись.

Може  десь  і  з  афганцем

Доведеться  зійтись.

 

То  почну  із  питання:

"Звідки,  друже,  скажи?

Я  колись  у  Афгані

Кілька  років  служив."

 

                 

Реклама не лікує

(Гумор, породжений досвідом)

 

Я  ґартувався  рік  за  роком,

Нормально  працював  і  жив,

Доп?оки  нагло,  ненароком

Радикуліт  мене  звалив.

 

Либонь,  проблема  не  найтяжча

На  тлі  аптекарських  звитяг.

Сучасні  ліки  і  пропащих

За  день  рятують  доходяг.

 

В  ефір  старанно  телеящик

І  "побрехунчик"  в  унісон

Диктують  мантру  для  болящих:

Диклофенак...  Апізортрон...

 

І  я,  цінуючи  турботу,

Зрадів,  що  все  в  аптеці  є.

Планую  вранці  на  роботу,

А  ніч  —  на  зцілення  моє.

 

Зазнав  до  ранку  болю  море:

І  так  прострілює  ,  і  сяк.

Дружину  кличу:  "Люба,  горе!

Прийшов  мені  диклофенак!"

 

Отак,  проживши  тиждень  грізний,

Здорове  згадував  життя.

Вночі,  бувало,  спав  у  кріслі;

Не  міг  помитись  до  пуття.

 

Чудес  приречений  чекати,

Втирав  у  поперек  крема.

Та  попри  всі  мої  витрати 

Чомусь  полегшення  нема.

 

Отож,  нехай  вас  не  турбують

Рекламних  роликів  дива.

За  день  нікого  не  лікують

Найліпші  ліки,  чи  трава.

 

А  там,  де  ми  шукаєм  поміч,

Момоні  зведено  вівтар.

Найтяжчий  стан  —  найлегша  здобич

І  чийсь  стабільний  гонорар.

 

 Найкраща  рецензія  —  порада,  заснована  на  власному

досвіді:  як  назавжди  позбутись  радикуліту?

 

 

 Мені б із другом говорити

            (Присвячено  сердечному  другові

             Віктору  Міроненку,  з  яким  не

             бачимось  роками)

 

Привіт,  Вітьок,  привіт,  вояче!

Де  наші  роки  золоті?

Давно  не  бачились,  неначе,

А  ще  як  місяць  молоді...

 

...І  я—ж  по  шію  у  роботі,

То  краще  ти  до  нас,  чи  як?...

         ..........

...А  як  було  тоді,  в  піхоті?

Найближчій  друг  —  то  твій  земляк...

 

В  такому  вигляді  віднині

(Коротка  зустріч,  стислий  текст)

У  електроннім  павутинні

Жорсткий  проходить  дружба  тест.

 

Ще  наші  схрестяться  дороги,

Бо  нам  так  хороше  раз?ом.

...Ну  все,  "зач?атились"  ми  трохи,

Вже  пізно,  вимикаю  "комп".

 

 

Стимулятор сумління

 

Шмагали  нас,  і  протягом  віків

Цвіт  націй  ґартувався  на  колінах.

Чарівна  сила  батьківських  пасків

Відтворювала  совість  в  поколіннях.

 

Для  нас  дорослий  був  —  авторитет,

Через  лозину  (пам'ятає  кожний)

Стабільний  досягався  паритет

Між  несвідомим  "хочу"  і  "не  можна".

 

Пекучі  смужки  не  заляжуть  знов,

Не  призведуть  до  зведення  рахунків,

Все  компенсують  ласка  і  любов  —

Прикраса  наших  внутрішніх  стосунків.