Мужика хотіла осьде й залетіла Як я в кабалу до дачниці-сусідки потрапив Гумореска
Дачну ділянку померлого сусіда придбала молода вродлива жіночка і в першу ж хвилину своєї появи вирі-шила познайомити місцеве дачне населення з кращими за її розумінням сучасними шлягерами. Жениха хотіла Осьде й залетіла, Ля-ля-ля-ля, ля-ля-ля-ля. Підспівуючи незнайомій мені співачці, вона підійшла до межі, що розділяє наші ділянки, і, погладжуючи долонею пожовклий бобрик троянди, запитала, чи не наважусь я показати їй, як безпомилково натопити давно нетоплену померлим сусідом лазню. Я, як справжній мужик, зайшов у сарай: наколов соки-рою дрівець, спакував у топці печі-кам'янки, не пошкоду-вавши навіть свіжого номера міської газети з телепрогра-мою на новий тиждень. Дрова мирно затріщали, зафор-кали, стукаючи по заслінці золотими іскорками. У цистерні не виявилося води, так я наносив з водой-ому, надіючись, що сусідка запропонує мені за моє старання пограти віничком по ледь фарбованій осіннім сонечком спині. Коли вода нагрілася, я пояснив сусідці, як змішувати гарячу воду з холодною, і, як людина вихо-вана, віддалився, надавши їй можливість зайнятися змиванням гріхів зі свого вельми витіюватого ландшафту. Не випадково ж з її мови не сходила ця дурна пісенька: «Жениха хотіла, осьде й залетіла ...» Перед тим як увійти в лазню, сусідка попросила мене час від часу підгодо-вувати пічку-кам’янку дровцями. — А то замерзну, — сказала, — бо погріти нікому. І знову це її осточортіле — ля-ля-ля-ля ... Замість того, щоб підгодовувати розчином Емки огіркову грядку, я не зводив очей з труби над лазнею, а коли димок стоншувався, перестрибуючи через грядки біг підкинути в кам'янку дрівець. При цьому брав сокиру і заготовлював дровець для наступного підживлення. І все чекав, коли ж вщухне це її противне «ля-ля» і пролунає довгождане: — А не постьобав би ти по моїй спині віничком? Але, на жаль, на жаль, усі мої надії розбивалися об її улюблений шлягер: Мужичка хотіла, Осьде й залетіла. Огірки свої та томати я так і не підгодував. Парилася сусідка довго, настрій мій вкрай зіпсувався і я зовсім вже було почав збиратися додому. Переодягнувшись, я вирі-шив востаннє підкинути в топку дровець, щоб, чого доброго, не змерзла жінка у своїй давно нетопленій лазні. Коли, закривши заслінку, я зробив крок до виходу з передбанника, сусідка перервала свою нескінченну пісеньку і ледь розкривши двері, запитала: — Ви ніяк йдете, а як же я? — Як, як? Піч я заправив, вода, сподіваюся, у вас поки що є... — Але мені лячно! — Вигукнула вона. — Раптом, який дурень полізе, хіба мало божевільних ... — Так що мені вас чекати? — Почекайте, — благала. — Будь ласка, зачекайте ... Вечоріло, з затінених щілин вже вибралися комарі і почали дошкуляти мені своєю колючою настирливістю. Не лізли вони тільки в передбанник, можливо, недолюб-лювали струмуючий від пічної заслінки жар. І хоча пісенька сусідки мені остогидла, усе ж таки я вирішив перечекати час її миття в передбаннику. Жарко, правда, зате без комарів. Сусідка кілька разів висувала ніс в передбанник, і кожного разу при виску дверей у мене падало в шлунок серце. Але мабуть їй і в голову не приходило запросити мене попаритися. Мужика хотіла, Осьде й залетіла... Вже сутеніло, коли сусідка перепросила мене вийти, і дати їй можливість одягнутися. А я й не помітив, що весь її дачний гардероб розташовувався на вішалці за моєю спиною. Я випурхнув з передбанника і щільно причинив за собою двері. Та ще притиснув її спиною, щоб, не дай бог, не проникла в передбанник одна з цих болісно уїдливих тварин. Здогадуючись, що я стою за дверима, сусідка сказала: — Чим без діла стирчати, краще б дрівець накололи. Я тут подумала, що удвох митися краще, і назавтра хочу дружка запросити. Ви не змогли б заповнити обидві цистерни водою. А то він у мене весь із себе інтелігент... Мене, як розумієте, така перспектива не дуже влаш-товувала — колоти дрова і носити воду для якогось інтелігента. Я сам, хоча й дачник, але теж в деякій мірі належу до творчої інтелігенції. Зачеплений за живе, я так і сказав сусідці: — Інтелігент ваш мені до лампочки, хоче митися, нехай вчиться тягати воду і колоти дрова. Вважаючи себе приниженим і ображеним, я рішуче попрямував у бік своєї дачі. Зі психу мене кидало з боку на бік, і, налетівши на пеньок, я впав колінами на грядку з морквою. А оскільки це була грядка сусідки, вона тут же заволала, що я загубив її врожай. — Ви завдали мені фінансовий збиток і повинні відпрацювати, — кричала вона, присівши біля грядки і поправляючи чуби двом вм'ятим у грядку морквинам. — Я вам замість ваших двох відро морквини дам. Але сусідка палала праведним гнівом. — Не потрібна мені ваша паршива морковка, ви побгали мою... Украй обурившись, і нарешті-то діставшись до своєї ділянки, я повернувся до сусідки і повертівши пальцем біля скроні, проспівав, наслідуючи інтонаціям її голосу: Мужика хотіла, Осьде й залетіла, Ля-ля-ля-ля-ля... Витягнути мелодію до її логічного завершення я не зміг. Порив вітру задер на жінці поділ плаття, і її розпа-лене до золотистого сяйва тіло миттєво заткнуло мені рота. — Ти до якої партії належиш, до Єдиної Росії, так що кружеляй, любий єдиноросе. Сам Бог наказує тобі допомагати слабким та вбогим. Не лінуйся, наповнюй водичкою цистерну для мого безпартійного коханця? — грайливо зиркаючи очима на мою партійну позначку, усміхалася вона, і я второпав, що відтепер приречений — щодня колоти дрова, носити воду і виконувати будь-які примхи сусідки. Або начепити на груди позначку партії Жириновського з чорним орлом на тлі світанкового сонця. Наносивши води і наколовши дров, я полив її грядки і коли повернувся на свою ділянку, полити свої огірки та томати у мене просто не вистачило сил. По дорозі до автобуса вона сунула мені в руки дзеркальце і примусила тримати його на рівні її обличчя, поки вона зачісувалася і підфарбовувала свої губи. А, почмокавши губами, показала мені язика, і сказала: — Ти, сусід, не сіпайся. Так само, як раніше принижаєшся перед владою, будеш принижатися переді мною. Один раз уявив мене красунею, тепер потерпай. Не треба було для мене лазню топити. А натопив, розплачуйся... |