***

Зайшов до тебе в будній день.

Ти саме в хаті прибирала.

Розгублено мене стрічала:

Я не почув твоїх пісень.

Ти зашарілася й ні слова

І воду з кадки розлила,

Бо в тебе ж кофточка не нова,

Й косу свою не заплела.

«Чого хвилюєшся, не знаю, -

До тебе стиха мовив я.-

Ще більше, любонька моя,

Таку як є тебе кохаю.»

Ти щось накинула на плечі,

І ми на вулицю пішли.

Дощі шептали тихі речі,

А в серці промені цвіли.

 

***

Гарна дівчина по вулиці пішла

Ще й відерце із водою понесла.

За воротами козаченько здаля

Тихо, лагідно до неї промовля.

«Підійди-но, дівчино, поближче підійди,

Дай напитися холодної води!»

Горда дівчина всміхнулася на це,

Обізвалась, наче вдарила свинцем:

«Хитрий, хитрий, як лисиця, хлопче, ти…

Можеш сам до мене підійти,»

І казав тоді відверто хлопець їй,

Тій красуні гордій, молодій.

«Підійди-но, дівчино, поближче до воріт,

Бо без тебе вже немилий мені світ,

Ой, шалено я тебе люблю,

Аж ночами марю та не сплю.»

 

Школярі

 

Веселіш веселого на світі

На вкраїнській рідній стороні

Ці стрімкі червонощокі діти,

З ними гарно, радісно мені.

На світанку йдуть вони до школи,

Невгамовні з усміхом ясним.

І мене здається що навколо

Зимній день зробився весняним.

 

***

Затріщали у грубі

Тріски дубові,

Затріщали на дубі

Сніжки зимові.

Сніг злетить косматий

Колесом вгорі,

Знову вийду з хати

Я о тій порі.

 

***

Скільки оком сягнеш – запорошені снігом поля.

Глухо стало кругом. Тільки вітер сніжинки здіймає.

А проглянуло сонце, й неначе всміхнулась земля.

І, здається, зими вже і холоду більше немає.

Що то рідна земля! Це ж та матір для нас дорога.

До дітей до своїх і привітна вона і ласкава.

Хай лютує мороз, хай поля наші все ще в снігах –

Той мороз, мабуть, тільки жартує й сміється лукаво.

Що за сила в тобі, Українська моя сторона!

Ти над світом стоїш нездоланна в віках Батьківщина.

Про людей про твоїх горда слава по світу луна,

Український народ – це родина міцна, соколина.