Героїв України українофоби називають “зрадниками”... Причиною цього явища є намагання обґрунтувати крадіжку в українського народу його країни, землі, ресурсів, історії...

Людей, котрі виступають проти всього українського, проти української державності, самовизначення української нації, називають «українофобами», проте в жодному українському словнику немає визначення, що таке «українофобія». Тому ми попросили істориків, політологів і просто авторитетних людей висловити своє розуміння цього поняття.

Чому так важливо мати чітке формулювання?

Скажімо, у 2005 році президент США Джордж Буш підписав "Закон про облік актів глобального антисемітизму". Цей закон зобов`язує американський Держдепартамент переслідувати по всьому світу (!) тих, хто буде звинувачений за 14 пунктами цього закону.

На відміну від американських колег, наші законодавці не дали визначення українофобії і не сформували переліку вчинків і переконань, які є українофобськими чи антиукраїнськими.

Одне слово, чітке визначення цього поняття допоможе, якщо не нашим законодавцям, то простим громадянам, адекватно оцінювати й бачити українофобів.

 

Олександр Палій, історик, кандидат політичних наук:

 

ЩИРЕ БАЖАННЯ УКРАЇНСЬКІЙ НАЦІЇ ЗЛА

Українофобія – це спроба поставити під сумнів право України та українського народу на існування. Власне, українофобія відрізняється від інших національних фобій, яких, на жаль, повно у світі, переважно своєю інтенсивністю. Українофобія у більшості випадків – це не просте «насміхання» над нашою нацією, а щире бажання їй зла.

Взаємне обзивання одне одного «гансами», «жабурятниками» в Європі є лише відблиском глибини тих емоцій, які мають українофоби до України. Звичне для відносин між багатьма націями негативне ставлення до її “стереотипних” представників, збиткування над національними характерами в нашому випадку – лише тло національної антиукраїнської фобії, а не її основа.

Український народ є дуже відкритий для приходьків та іноземців, і це я вважаю нашою доброю рисою. У нас завжди добре ставилися до чужинців, особливо якщо вони демон-стрували повагу у відповідь.

Як правило, причиною ксенофобій є відчуття «чужого», який виглядає незрозумілим і тому небезпечним та ворожим.

У випадку українофобії усе всім зрозуміло.

Просто в нас хочуть забрати нашу країну, перетворити наш народ на перегній для панування інших народів і режимів. Україна і наш народ ставляться під сумнів як джерело самостійної цінності. Саме з такої точки зору героїв України українофоби називають “зрадниками”. Хоча українці нікому нічого не винні, крім України. Називати Івана Мазепу зрадником – все одно, що вважати Штірліца зрадником Німеччини.

Особливо огидна українофобія з боку тих, кому Україна дала все і без якої вони б ніколи нічого не досягли. Узявши все з України, такі українофоби її ще й ненавидять. Як кажуть, важко пробачити того, до кого ти проявив несправедливість.

Урешті-решт причиною українофобії є намір обґрунтувати крадіжку в українського народу його країни, землі, ресурсів та історії.

Ідеалом українофобів є територія України з її ресурсами, землею, але без живих українців, і навіть без назви. Власне, на це й працюють українофоби, у тому числі при владі. Це слід розуміти дуже чітко й не мати жодних ілюзій.

 

Дмитро Корчинський, публіцист:

 

УКРАЇНОФОБИ – ПРЕДСТАВНИКИ ТИХ НАЦІЙ, ЩО ФОРМУВАЛИСЯ З НАМИ НА ОДНІЙ ТЕРИТОРІЇ

Українофобія – це нелюбов і зневага до українців, зумовлена тим, що останні двісті-триста років на території України відбу-вався націогенез одразу п’яти націй: української, російської, польської, єврейської і кримськотатарської.

Коли нація переживає інтенсивний період націогенезу, вона, безумовно, по-перше, шукає собі ворогів, не любить усіх інших. І само собою зрозуміло, що всі ці нації, які формувалися поряд одна з одною, не мають великих взаємних сентиментів. Між націями, які жили на одній території, спільне проживання забезпечувалося розподілом праці та соціальних функцій. Поляки натурально панували, місцеві росіяни натурально були чиновниками, євреї шинкували й збирали лихварський відсоток, а українці працювали. Відповідно, ставлення до українців було, ну, часом не як до зовсім зручних, але загалом як до мирних. Тому українофобія дещо відрізняється від інших фобій…

До українців ставлення – як до людей, котрі раптом почали творити свою державність, чогось прагнуть. Усі хочуть мати роботящих українців, які не становлять проблем. Це все одно, як би ви зайшли у свій улюблений курятник взяти пару знесених яєць, і бачите, що кури починають поводитися як гірські орли. Безумовно, ви на них ображаєтеся, починаєте ненавидіти. Бо те, що ти можеш пробачити орлу, у крайньому разі вороні, то зовсім не готовий пробачати курці. Від курки ти просто хочеш яєць. От саме так виглядає українофобія. Тобто, звісно, нас по-іншому не люблять, ніж, скажімо, не люблять євреїв.

Українофобами найчастіше і є представники тих націй, що формувалися з нами на одній території.

Та, до речі, росіянам треба віддати належне: вони нена-видять усіх, з ким стикаються, але українців особливо. Тому що звикли сприймати українців як природного донора, а коли їм перерізали трубку, по якій наша кров перетікала туди, то вічно хвора російська нація сприйняла це не тільки як виклик, але як навіть смертельну образу.

Тобто українофоби – це люди, які не готові визнати всю велич нашої всесвітньо історичної місії.

 

Ігор Лосєв, філософ:

 

АГРЕСИВНЕ НЕСПРИЙНЯТТЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ

Українофобія – агресивне несприйняття української нації, української мови й культури та історії, вороже ставлення до всіх виявів української національно-культурної самобутності. ЦК ксенофобія, національна нетерпимість, спрямована на українців.

Хто такі українофоби? Тут список може бути довгий, починаючи з XVI століття, а то й раніше – з певних діячів Речі Посполитої. Потім – ціла купа діячів Російської імперії, Радянсь-кого союзу, сучасної Російської Федерації, а також у самій сучасній Україні.

Неприязнь до українців викликана тим самим, що й до євреїв, вірменів, арабів, німців, японців… Зазвичай, це етнічні підстави, скажімо, людина вважає, що українці завинили перед етносом, до якого вона сама належить.

Українофобія буває і серед самих етнічних українців. Це здебільшого люди, котрі не ототожнюють себе з українським народом, з Україною, а почуваються, так би мовити, солдатами Російської імперії, захисниками інтересів колишнього Радян-ського Союзу.

Причини можуть бути різні. Для того, аби зненавидіти ближнього, причин багато не треба.

 

Мирослав Попович, директор Інститут філософії НАН:

 

ЯКЩО ТИ НЕНАВИДИШ ШЕВЧЕНКА,

ТО ЦЕ ТЕЖ УКРАЇНОФОБІЯ

Українофобія – вороже ставлення до України і українства.

Наприклад, якщо людина ненавидить Шевченка через те, що Шевченко був українець чи український поет, то це теж є прояв українофобії.

 

В’ячеслав Брюховецький, почесний президент Києво-Могилянської академії:

 

ІРРАЦІОНАЛЬНИЙ РІЗНОВИД КСЕНОФОБІЇ

Українофобія – агресивно ірраціональний різновид ксенофобії, коли стверджується, ніби українці не є самобутньою нацією, а частиною іншої нації.

 

Олександр Ройтбурд, художник:

 

УКРАЇНОФОБІЯ ПІДЖИВЛЮЄТЬСЯ В РАМКАХ ВЕЛИКИХ ГЕОПОЛІТИЧНИХ ПРОЕКТІВ

Українофобія – боязнь, ненависть до всього українського, для яких неприйнятне існування України, неприйнятна ідея того, що українці – це окремий народ, яких дратує сам факт, що хтось вважає себе українцем.

Будь-яка фобія виникає через негативні стереотипи, прив’я-зані до певної нації. Наприклад, кажуть, що всі українці якісь не такі: жеруть лише сало, жадні, запроданці, антисеміти, хитрі… Зрозуміло, що у ХХІ столітті це просто дикість ними керуватися, але все одно вони є. Сьогодні вони підживлюються і розпалю-ються в рамках великих геополітичних проектів.

Але не слід розглядати критику українців як українофобію. Мене, наприклад, так само не влаштовують стереотипи в такому собі українофільському середовищі. Виступаючи проти якихось «священних корів» українського націоналізму, я, однак, себе не вважаю українофобом. Я часто не сприймаю архаїчної сільської культури. Я просто прибічник її модернізації. І те, що я прихильник модернізації української культури і заперечую якісь стереотипи, котрі гальмують цю модернізацію, не робить мене україно-фобом.

Хоча, може, в очах якихось прихильників такого офігенного і сакрального підходу навіть я українофоб.

 

Євген Сверстюк, дисидент, письменник:

 

УКРАЇНОФОБІЯ – ЯВИЩЕ ПОЛІТИЧНЕ

Фобія належать до невротичних станів, до відхилень від психічної норми, але часом вона є, скажімо, формою етнічної свідомості. Наприклад, народи, які відокремлені від інших, бояться чужинців, - це називається ксенофобія, така форма хворобливого самозахисту. Українофобія, може, того самого порядку, що й антисемітизм, тільки антисемітизм – явище світове, а українофобія – явище більш політичне і здебільшого характерне для людей, що проживають в Україні і не сприймають її. Можна сказати, що це форма великодержавної агресії, яка кваліфікувалася раніше в політичній літературі як велико-державне хамство й насильство щодо тих народів, котрі складають кореневу більшість. Наприклад, українофобія – в Україні, білорусофобія – у Білорусі… Це є форма такої некуль-турної зверхності.

Отже, українофобія в Україні – явище позакультурне й пара-ноїдальне, бо воно протистоїть громадянській нормі, прийнятій в усьому світі, коли чужий поважає народ, серед якого живе.

Українофобія і антиукраїнізм – поняття близькі, але україно-фобія все-таки буде більше психічним пунктиком (про що б людина не говорила, усе зводитиме до цього пунктика). Антиукраїнізм – це більш концептуальне поняття і зводиться до політики. Є імперська антиукраїнська політика, у якій той пунктик узаконений як концепція.

Приклади українофобів… Їх можна назбирати цілі кошики, наприклад, «рускій мір» в Україні на різних рівнях: на клерика-льному чи політичному.

***

Наш читач Олексій Токар, який, запропонував цю тему для висвітлення на веб-сторінці УНІАН, визначає українофобію, користуючись визначенням антисемітизму, даного у Вікіпедії:

Українофобія — соціальне явище, одна з форм національної нетерпимості, ідеологія ворожого і нетолерантного ставлення до українців як до етнічної групи, упереджене і негативне уявлення про них, злісна ворожість до українців як народу, до їх національних прагнень, їх культури, мови, або до України як держави. Ненависть до українців проявляється у різних формах: у приниженні національної честі та гідності українців або образі їх почуттів, заподіянні ганьби, у переслідуванні, насильстві, завданні збитків особистості, нарузі над історичними та культур-ними реліквіями, нагнітанні ворожнечі та неприязні, у вико-ристанні образливих етнонімів, у приписуванні українцям негативних рис, у запереченні українцям права на існування як окремого етносу, у проведенні антиукраїнської діяльності, що полягає у вчиненні дій, спрямованих на поневолення українців, їх дискримінацію за ознакою належності до українського народу або частини населення України в економічній, політичній, освітній і культурній сферах. Антиукраїнська діяльність може проявлятися в поширенні матеріалів із завідомо неправдивими вигадками про українців, обмеженні щодо користування й навчання рідною мовою, забороні відзначення національних свят тощо. У ході історії українофобія як ідеологія та політика мала різні прояви – від свідомо неправдивих звинувачень і всякого роду дискримінації (позбавлення українців громадянських та інших прав) до асиміляції і геноциду. Українофобія є одним з різновидів ксенофобії.

 

                     Оксана Климончук

 

Венеціанська комісія дала рекомендації щодо конституційної реформи в Україні

 Венеціанська комісія настійливо рекомендує українській владі проводити конституційне реформування, ґрунтуючись на конституційній процедурі та широкій публічній дискусії, повідо-мила УНІАН член Венеціанської комісії Марина Ставнійчук.

Комісія, за словами М.Ставнійчук, як і раніше, готова допома-гати Україні в питаннях конституційного реформування і вважає, що “в Україні, з огляду на теперішню конституційну ситуацію та історію конституційного процесу останніх років необхідна всеосяжна конституційна реформа”.

“Венеціанська комісія, - сказала М.Ставнійчук, - настійливо рекомендує українській владі проводити конституційне рефор-мування, ґрунтуючись на конституційній процедурі та широкій публічній дискусії, що їй передує. Україні потрібен реальний суспільний та політичний консенсус, який би забезпечив легітимність нової Конституції та політичної системи України”.

У зв’язку з цим, Комісія, за словами М.Ставнійчук, вітає ідею створення Конституційної асамблеї для підготовки пропозицій щодо конституційного реформування. “Важливе значення при цьому має питання незалежності роботи цього органу, високого професійного рівня його складу, вільного і конструктивного обміну ідеями, думками”, - сказала вона.

Комісія, відзначила М.Ставнійчук, пропонує “серйозно попрацювати над питанням способу формування складу асамблеї, робочих органів, організації експертної роботи в рамках цього органу, процедури прийняття рішень та інших організаційних моментів”. І закликає українську владу “забезпе-чити узгоджену і консолідовану співпрацю в процесі консти-туційної реформи”.

Що стосується суті майбутнього конституційного процесу, сказала М.Ставнійчук, то “Венеціанська комісія підтверджує свої рекомендації про те, що конституційна реформа має бути проведена з метою зміцнення стабільності, незалежності та ефективності державних інститутів шляхом чіткого поділу повноважень та ефективної системи стримувань і противаг, а також запровадження додаткових механізмів і процедур парламентського контролю над виконавчою владою”. Крім того, зазначила вона, конституційна реформа має стосуватися положень Конституції щодо судової системи, аби «закласти міцний фундамент для сучасної і ефективної, незалежної судової системи в повній відповідності до європейських стандартів”.

Як повідомили УНІАН у Венеціанській комісії, 26 березня вона розгляне законопроект народних депутатів Петра Симо-ненка та Сергія Гриневецького про мови. Як повідомлялося раніше, у Венеціанській комісії вважають “сумнівним” захист російської мови в Україні.

 

Росія виділила 1,2 млн. дол. на співвітчизників

в Україні

 

Росія на підтримку співвітчизників в Україні виділила в 2010 році більш як 1,2 млн. дол.

Як передає власний кореспондент УНІАН у РФ, про це, виступаючи на «круглому столі» «Про російський і російсько-мовний рух України», повідомив у Держдумі Росії директор 2-го департаменту СНД МЗС Росії Віктор Сорокін.

«Щорічно за лінією підтримки співвітчизників в Україні виділяються кошти з федерального бюджету. У 2008 році – 23 млн. руб., у 2009 – 24 млн., у минулому - обсяги допомоги становили більш як 36 млн. руб. (близько 1,2 млн. дол.)», - сказав В.Сорокін.

За його словами, ці кошти були витрачені на святкування ювілею Перемоги, пам`ятних дат російської історії. Зокрема, проведено більш як 90 заходів. Також профінансована перед-плата на російські періодичні видання – передплатою охоплено 570 організацій співвітчизників і шкіл.

Він відзначив, що також було придбано путівки для ветера-нів, надавалася юридична і «екстрена гуманітарна» допомога.

«Всього допомогу отримали більш як 400 чоловік», - сказав В.Сорокін і додав, що багато делегатів з України взяли участь у всесвітній конференції російських співвітчизників за кордоном, 10 молодих співвітчизників взяли участь в молодіжній конференції в Москві, здійснили поїздки місцями бойової слави. Крім цього, сто дітей співвітчизників відпочили в оздоровчих таборах у період літніх канікул.

За словами В.Сорокіна, також більш як 200 старшокласників з України взяли участь в проекті «Здрастуй, Росіє», здійснили навчально-оздоровчі поїздки різними маршрутами РФ. Окрім цього, до України для громадсько-релігійних організацій співвітчизників поставлено більш як 10 комплектів духовно-етичної літератури і багато чого іншого.

«Можемо вас запевнити, що цього року, як і в подальші роки, на роботу зі співвітчизниками посольству і нашим закордонним установам також надаватиметься значна матеріальна і фінан-сова допомога», - сказав В.Сорокін.

Він зазначив, що останніми роками активізувалася робота Росспівробітництва і діяльність російських центрів науки і культури в різних містах України.

 

Комуністи в регіонах добилися відміни підвищених комунальних тарифів

 

Сьогодні, коли влада бездумно підвищуює тарифи у житло-во-комунальному господарстві під диктовку МВФ, депутати-комуністи знайшли ефективну зброю для протидії цьому зрос-танню, повідомили УНІАН у прес-службі Комуністичної партії України.

Як відзначають в КПУ, Національна комісія регулювання електроенергетики і місцеві органи влади стверджують, що вони погоджують зростання тарифів до економічно обгрунтованого рівня. Насправді це не так, стверджують комуністи. У комуна-льних тарифах масово закладаються необгрунтовані побори з населення, якими покриваються корупційна складова ЖКГ і ті втрати, які утворюються через безгосподарність і нехлюйство чиновників комунальних підприємств.

Місцеві ради з 1 січня формально вже не впливають на тарифи теплопостачання, вони затверджуються централізовано в столиці, за міськрадами залишилися тільки жеківські тарифи. У цих умовах комуністи - депутати міськради Запоріжжя знай-шли тактику боротьби із зростанням тарифів: фракція КПУ 28 лютого на сесії Запорізької міськради виступила із заявою про необгрунтованість підвищення тарифів ЖКГ для населення, і вимагала їх ретельної перевірки. Серед аргументів прозвучала теза про те, що комунальні служби міста відмовляються нада-вати мешканцям фінансовий звіт про свою діяльність і про витрачання зібраних з людей платежів. В результаті, затверд-ження нових тарифів відкладене на невизначений термін.

Аналогічної перемоги добилися комуністи Миколаєва, де з 1 березня планувалося підвищення тарифів на 20% на воду і на 15% на тепло. Таке рішення було ухвалене 29 січня на сесії міськради. Фракція КПУ висловила своє обурення цим рішенням і зажадала перевірки і перерахунку тарифів. Цю справедливу вимогу вимушені були підтримати й інші фракції міськради.

«Я відразу звернувся в Держкомісію за цінами і тарифами, наші депутати-комуністи направили запит в органи проку-ратури», - відзначив другий секретар Миколаївського обкому КПУ Микола Дзарданов.

У цьому випадку парламентські форми боротьби проти зростання тарифів були підкріплені вуличними акціями протесту. На організований комуністами мітинг 9 лютого прийшли тисячі городян і жителів області, відзначає прес-служба КПУ. Резолюція, прийнята на мітингу, була направлена в обласну і міську ради, мерові Миколаєва і до Миколаївської обласної державної адміністрації.

За словами М.Дзарданова, Партія регіонів, що знаходиться тут в більшості, вимушена була відмінити підвищення тарифів.

За інформацією прес-служби, спільну роботу ведуть обкоми КПУ і фракції комуністів у місцевих радах Житомирської, Херсонської, Сумської і Харківської областей. Єдина зброя простих людей проти необгрунтованого зростання комунальних тарифів - об'єднати зусилля з депутатами-комуністами, підкріпити депу-татські запити і вимоги масовими вуличними акціями протесту.

Фракція КПУ у Верховній Раді України неодноразово попереджала про неприпустимість бездумного збільшення тарифів на послуги ЖКГ під диктовку МВФ, оскільки це приз-водить до того, що витрати населення зростають в рази швидше за доходи.

Комуністи внесли у ВР законопроект № 8162 (автори – Петро Симоненко і Валентин Матвєєв) про заборону на чергове підвищення тарифів з 15 квітня, як це передбачено угодою Кабінету міністрів України з місією МВФ. У законопроекті є вимо-га і про мораторій на пеню за невчасну оплату комунальних послуг, оскільки економічна ситуація і соціальна політика Кабміну не дозволяють людям платити в повному об'ємі і своєчасно.

«Якщо не зупинити зростання тарифів і цін на послуги ЖКГ, то 15 квітня настане крайня межа - далі соціальної катастрофи Україні не уникнути. Люди вже не знають, не то що, як платити, але й як вижити при таких цінах», - заявив народний депутат від КПУ Валентин МАТВЕЄВ.