Про наш різдвяний фестиваль «Щедрий вечір»

 

Це свято в наших українських родинах  з давніх - давен найулюбленіше. Бо з дитинства кожен з нас пам’ятає, як товкли пшеницю у сусідській ступі, а потім, обминаючи  високі сніги, спішили додому – бо ще ж стільки клопотів святочних і треба мамі помагати - хто пекти пісні млинці, хто – ліпити вареники з капустою та картоплею, хто – закручувати пшоняні  голубці – дванадцять свят-вечірніх страв – це не дивина в українських оселях, це роблять прудкі умілі золоті руки українських господинь. А ввечері, коли збиралася за столом вся сім’я, це були казкові  хвилини, які  й досі дають наснагу  найсвітлішими споминами далекого щасливого родинного  Різдва. І куди б доля не закинула українські сім’ї, звичай Різдвяної куті, святого вечора як найдорогоцінніший скарб, передається від матері дітям.

Так і у нас у Владивостоці. Вже десятки літ збираємось ми українською громадою – повіншувати, обдарувати кутею та привітати з Різдвом Христовим. Наші місцеві телевізійні журналісти досі згадують минулорічний Різдвяний концерт (а фактично – фестиваль, бо з’їхалися тоді 14 колективів звідусіль), коли в фойє Приморського крайового театру ляльок  майже дві години не відходили гості від святкових столів, на яких багату щедру українську вечерю благословляла  Різдвяна кутя. І якої тоді не покуштували наші глядачі куті – пшеничної з маком, медом, горішками від Емілії Василівни Нікуліної, яка той рецепт своєї родини, шляхетної дружної сім’ї священика із Чернівців пронесла через усе життя, щедро обдаровуючи і сусідів, і знайомих, і зовсім чужих,  як водиться у цей вечір, з чарівного свого полив’яного полумиска, де б не жила - у Черкасах, де довший час мешкала її родина, у Магадані, де прожила 15 років, а тепер вже добрий десяток літ у Владивостоці.

Щедро частувала у той минулорічний Щедрий вечір  гречаним сочивом Любов Назарівна Целікова і разом з чоловіком Анатолієм Олексійовичем щиро раділа, що прилучилася до спільної української вечері. Останні роки її спогади все частіше повертають у дитинство, хоча не завжди безхмарне, хворе мамине серце не вберегли вони, четвірко дітей і зовсім підлітком  потрапила вона у дитячий будинок вже тут, у Примор’ї. Трималися вкупці із сестрою і двома братами, як могли. Доля подарувала зустріч з Анатолієм, людиною доброю, щирою, інтелігентною.  А в душі берегла далекі спогади свого українського дитинства, так що її кутя – це данина пам’яті батькам, своїй родині, своїй далекій Батьківщині. В моїй сім’ї дуже люблять  рисову кутю – з маком, родзинками та горіхами, а ще – тертими яблуками і маленькими дольками мандаринів, - і вже багато літ на Різдвяні свята я з радістю несу таку приморську кутю.

А господинею за нашим щедрим українським столом була Адріанна Михайлівна Димська – наша Берегиня, великий фахівець з українських традицій, фольклору, яка вже більш як півстоліття береже все українське на нашій приморській землі. Для кожного, хто завітав тоді на наше родинне свято, знайшлася у глиняних горщиках, горщичках і горнятках смачна запашна кутя, добра порада, цікава Різдвяна бувальщина, а чи просто приємна доброзичлива усмішка.

Та минулорічна виставка об’єднала усіх глядачів ще до початку концерту у велике міцне дружнє родинне коло. Тоді й виникла думка про те, що нам пора проводити Різдвяні фестивалі і запрошувати гостей, друзів, добрих знайомих, як це робили свого часу наші батьки, як це ведеться за нашим  українським звичаєм. Так ми і зробили. Оголосили Різдвяний фестиваль української культури  «Щедрий вечір» і запросили в гості росіян і білорусів, тобто, творчі колективи відповідних напрямків.

Треба сказати, що цього разу ми значною мірою ризикували – попереднього перегляду колективів та номерів не було, фестиваль планувався на один день і ми заздалегідь не знали, як насправді складеться все, що ми задумали. Але мабуть таки це все - Господній промисел, що все склалося так чудово. По-перше, ініціатива нашого Центру  отримала підтримку наших земляків-депутатів Думи міста Владивостока – Олександра Георгійовича Кириченка та Ігоря Святославовича Чемериса, які сприяли виділенню коштів на проведення фестивалю, за що ми їм складаємо уклінну вдячність. Вперше ми мали змогу використати на гала-концерті сучасну техніку – лазар, освітлювальні та відео прилади. Звичайно, сучасні технології, та ще багатолітня творча співдружність з режисером Оленою Миколаївною Кравченко – людиною творчої самовідданості,  допомогли створити у цьому концерті атмосферу справжньої Різдвяної казки.

Але, про все – по порядку. Вже о 13 годині Владивостоцький Палац культури залізничників нагадував переповнений вулик: затримавшись на декілька хвилин біля центрального входу, де з величезного плакату гостям усміхалися Гоголівські Вакула та Солоха, а зоряна Різдвяна ніч обіцяла чимало сюрпризів, гості свята поспішали на численні фестивальні площадки.

Основний вестибюль нагадував українське село в Різдвяні свята, тут звучали колядки – імпровізована сцена, над якою розкинула своє покривало Богородиця з маленьким Ісусом, вже приймала перших виконавців, своє мистецтво показували самодіяльні артисти із Хабаровська – хор української пісні «Мрія» товариства української культури Хабаровського краю «Зелений клин», вокальний ансамбль «Берегиня»  Центру української культури Анатолія Кріля «Горлиця», музична артіль «Коробейники» школи №25 м. Владивостока, ансамбль етнічних козаків «Ємшан», ансамбль української народної і авторської пісні «Надія» Владивостоцького Палацу культури залізничників та інші.

У цей же час ще на трьох площадках проходили не менш цікаві заходи – з одного боку сцени, у правому крилі Палацу розкрили свої експозиції виставки декоративно-прикладної творчості – вишивки, в тому числі бісером, старовинні (більш як столітні) рушники і сорочки  із родинних колекцій владивостоцьких українців, вироби із глини, дерева, сувеніри, книги. Тут же можна було отримати майстер-клас – як валяти валянки, як сплести власними руками Новорічний дарунок із бісеру. Чимало зацікавлених відвідувачів знайшли для себе вичерпну відповідь – як зробити викройку української сорочки, як вишити рушник, що значить в українській вишивці той чи інший символ. А тим, хто цікавиться українською мовою, напередодні фестивалю передав щедрі дарунки наш дорогий земляк письменник поет і редактор українського журналу «Далекосхідна хвиля» Олександр Олександрович Лозиков із Хабаровська – нові збірки власних віршів, оповідання-враження після подорожі в Україну і свіжі числа журналу.

А познайомившись з яскравим розмаїттям виставки декоративно-прикладної творчості, можна було, зробивши кілька кроків, опинитись в сусідньому лівому крилі фойє, де розкинула вишиті скатертини виставка української національної кухні. І чого тут тільки не було – вареники і сало, ковбаса і гречаники, голубці і млинці гарбузові, українські галушки та пиріжки та ще чимало всякої смакоти, яку з любов’ю і від щирого серця приготували наші жіночки. Звичайно, на почесному місці – кутя з Дідухом. А раптом Вам захотілося  справжнього українського борщу, чи домашньої ковбаски с гірчицею, чи свіженької кишки, то це до Володимира Івановича Мохника, його кафе «Каравелла» розташувалося тут же, поруч. Наш земляк з Івано-Франківщини запроваджує в нашому місті справжню українську кухню і разом з дружиною Любов Семенівною здобуває добру славу не тільки у відвідувачів свого кафе, але й учасників і гостей багатьох фестивалів української культури.

Здавалося, в Палаці культури залізничників не залишалося куточка, де б не віталися, не віншувалися, не колядували – Різдвяне свято захопило всіх у цей день. То тут , то там було чуто українську мову, хтось знайомився, а хтось зустрічався знову.  Окрім  вже згаданих,  хочеться сказати ще про одну фестивальну площадку, не менш важливу і цікаву, і хочеться сподіватися, традиційну в майбутньому. Вже декілька літ ми плідно працюємо з ансамблем народної музики «Традиція» крайового музею імені В. К. Арсеньєва, який вже давно став у нашому краї лабораторією слов’янського фольклору.  Колектив під керівництвом Олега та Ірини Семенових веде велику просвітницьку роботу і використовуючи вже набутий досвід в рамках Різдвяного фестивалю було проведено свято для вихованців дитячого реабілітаційного центру «Парус  надежды», а також вечорниці для шкільної і студентської  молоді. До цієї підготовки активно підключився молодіжний відділ Владивостоцької єпархії Руської православної церкви, спільними зусиллями нам вдалося влаштувати справжнє свято для 30 вихованців дитячого Будинку, які були почесними гостями, отримали подарунки, побували на виставці і навіть зробили власними руками маленькі сувеніри. Добре, якщо традиція милосердя і добросердечності, яку проявили більшість учасників молодіжних творчих колективів,  буде мати продовження і в майбутньому.

А коли годинник показав 15-ту годину, всім нам стало зрозуміло, що зал не може вмістити всіх бажаючих, а люди йшли, і йшли, і йшли. Примощувались на сходинках, стояли у проходах, доставлювали стільці – такого аншлагу Владивостоцький Палац залізничників ще не бачив. Але, власне, це можна було зрозуміти, бо на сцені, як і у фойє і в залі – атмосфера найвеличнішого із Православних торжеств - Різдва Христового. Відкрив концерт лазерний пролог на фоні української Різдвяної пісні «Радуйся!» 

Були вітання від адміністрації міста – начальник управління культури Анжеліка Вікторівна Кухарєва, від Генерального консульства України у Владивостоці – тимчасово виконуючий обов’язки Генерального консула України у Владивостоці Андрій Анатолійович Татаринцев, від Думи міста Владивостока – заступник голови Думи Олександр Георгійович Кириченко, від Владивостоцької єпархії – керівник молодіжного відділу єпархії отець Никита Зеленюк. Ми щиро вдячні нашим землякам, які надіслали нам Різдвяні вітання, дружніми оплесками зустріли учасники фестивалю зачитані вітання від пані Наталі Литвиненко-Орлової із Мурманська, пані Лариси Скрипникової із Карелії. Здавалося, цими Новорічними віншуваннями всі ми об’єднались в одне дружнє родинне коло.

Бурю оплесків викликав лист-вітання від колишнього Генерального консула України у Владивостоку Олександра Петровича Данильченка – в серцях багатьох людей він залишив добру пам’ять про себе. А наші заходи, отримуючи підтримку Генерального консульства, набувають все більшої соціальної значимості і громадського звучання.

Досить сказати, що цей останній фестиваль був продемонстрований всіма телевізійними  каналами, більшість з яких показали сюжети не лише з виставок, але й з гала-концерту. Основну духовну частину фестивального концерту відкрив хор Храму Апостола Андрія Первозванного під керівництвом регента Олени Кохановської. Вже декілька років ми запрошуємо цей прекрасний Православний хор, один з кращих у Владивостоцькій єпархії. Склалося це якось само по собі, бо й сама я – прихожанка цього храму, і отець Андрій, який відправляє тут службу - виходець із української родини і з радістю відвідує наші заходи, а сам хор завжди у свята після служби обов’язково виконує українські колядки, великодні пісні, які привезли з Києво-Печерської лаври. Все-таки як багато незримо зв’язує і об’єднує нас усіх!

Услід за Православним хором на сцену вийшли учасники вокального ансамблю «Берегиня» Центру української культури Анатолія Кріля «Горлиця» міста. Владивостока (художній керівник Лариса Червоненко), а з нами – діти, внуки наших учасників.

Ми прочитали маленький фрагмент поеми Антоніни Листопад «Хата», цієї справжньої симфонії у віршах нашій рідній батьківській домівці, спогади про яку і бентежать душу,і очищають її, і дають нові надії, і тримають нас на цій землі. Хочеться ще раз сказати щире українське «дякую» пані Наталочці Литвиненко-Орловій, яка надіслала мені цю поему і низенько  вклонитись самій авторці  слів – пані Антоніні Листопад. Схвильовані слова продовжуються молитвою «Отче наш» українською мовою, спочатку їх читає маленька дівчинка Ліза Демиденко, а потім співає вокальний ансамбль «Берегиня». Тепло  приймають глядачі й колядку «По всьому світу», і всесвітньо відомий «Щедрик», і услід за фахівцями відзначають значний професійний ріст колективу.

Власне, в цьому фестивальному концерті, здається, не було слабких номерів – колективи зібралися хоч і самодіяльні, але досить досвідчені і цікаві – народний хор «Покров» Далекосхідного Федерального університету разом з інструментальним ансамблем «Світозар» складав 46 осіб, а виконали вони відомі українські пісні, які викликали бурю аплодисментів.

З захопленням сприймали глядачі  українські таночки Заслуженого колективу художньої самодіяльності Приморського краю ансамблю народного танцю «Радуга» з Великого Каменю під керівництвом нашої землячки із Вінниці Надії Малих, яка як завжди, привезла на цей фестиваль сорок осіб і різнопланову яскраву колоритну українську програму. За ініціативи Надії Георгіївни  фестиваль продовжився ще одним концертним днем – 15 січня в музичній школі Владивостока відбувся великий Різдвяний концерт для школярів міста, у якому окрім вихованців пані Малих взяли участь ще шість колективів. У цьому концерті «Радуга» показала вісім хореографічних композицій.

А фестивальний гала-концерт, як у яскравому калейдоскопі, малював яскраві колоритні романтичні зимові Різдвяні картинки, наповнюючи зал мелодіями  колядок і щедрівок, а серця глядачів – світлою радістю великого торжества. Вже згадуваний хор української пісні «Мрія» і вокальний ансамбль «Песенные узоры» із  Хабаровська, наш золотий голос Примор’я Марія Зварич і Марія Шабріна, український хор імені Анатолія Кріля «Горлиця», народний танцювальний ансамбль «Грація» із Артема, вокальний ансамбль «Надежда»  із Вольно-Надеждинська, Лауреат Всеросійських і Міжнародних конкурсів Олександр Лінник із Тавричанки, який прекрасно виконав пісню «Ти моя, Україно». Не дивлячись на свій юний вік, а йому всього 13 років, Саша вже декілька років приймає участь в українських фестивалях і з радістю співає українські пісні, бо як сказав, відчуває себе українцем.

Приємно, що в нашому фестивальному концерті разом з самодіяльними артистами виступив соліст ансамблю пісні і танцю Тихоокеанського флоту Росії Заслужений артист Росії Ігор Волков. Була й цікава й дуже приємна для нас прем’єра інструменту. Шлях бандури на нашу далекосхідну самодіяльну сцену  був дуже тернистим, тому тішимося, що саме на Різдво Христове  вона вперше  зазвучала у Різдвяному фестивальному концерті, що у цей свят-вечір в руках справжнього музиканта, який освоює незнайомий для себе інструмент самотужки – Віктора Александрова, чарівні звуки нашого національного інструменту зігріли серця глядачів. Хотілося у цей вечір низенько вклонитись львівським майстрам із музичного об’єднання «Трембіта» під керівництвом Мирона Васильовича Куземського, які відгукнулися на наше прохання і змайстрували для нас таку красуню, і Володимиру Івановичу Мохнику, який привіз інструмент у Владивосток. Сподіваюсь, що перші звуки цього чарівного інструменту продовжаться прекрасним багатолітнім звучанням, що традиція ця, як безліч інших українських традицій, звичаїв будуть  зберігатись і продовжуватись.  І наш цьогорічний фестиваль буде щороку множитись і розвиватись.