ГРИГОРІЙ БАГЛЮК. ВІДНОВЛЕНЕ ІМ‘Я НА ЛІТЕРАТУРНІЙ КАРТІ ДОНЕЧЧИНИ

 

У літературному житті Донбасу 20-х — поч. 30-х років постать Григорія Баглюка була непересічним явищем: питомий донбасівець , талановитий пись-менник і активний організатор письменницьких сил глибоко увійшов у культурне  життя краю. Саме в той час на Донбасі під потужним благотворним впливом української революції 1917-1920 років становилось українське письменство. Григорій Багнюк був автором роману “Молодість” , кількох оповідань, зокрема, “Розповідь про підсудного”, та популярних серед молоді віршів.

Двадцяті роки — це новий етап розвитку літературного життя на Донбасі, час становлення письменницької організації “Забой” та одноіменного художньо-публіцистичного журналу. У середовищі письменників розгорталися пошуки но-вих тем , жанрів та образів. Митці ще могли вибирати кращий для себе варіант служіння народові художнім словом, але вже поняття народ для них катастрофі-чно звужується до однієї його суспільної верстви — пролетаріату. В республіці у цей час розгортається українізація. Починається активний перехід письменників Донбасу на українську  мову (Б.Горбатов, Г.Баглюк, В.Гайворонський, Г. Жуков, В.Торін, Ю.Черкаський та ін).

Журнал “Забой” активно пропагує на своїх сторінках твори молодих поетів і прозаїків. Тут інтенсивно друкуються поети Василь Іванів-Краматорський, Кость Герасименко, Микола Упеник, Дмитро Надіїн, Володимир Сосюра, Борис Павловський, прозаїки Григорій Баглюк, Василь Гайворонський, Юліан Запа-динський, Фелікс Ковалевський та ін.

Та на початку 30-х років страшний комуно-кремлівський смерч пройшовся над Україною ( в котрий уже раз!): відбувся судовий процес над так званими членами СВУ, у 1932-1933 рр.— владою в українських селах організовано штуч-ний голодомор. В ряду цих злочинів проти українського народу і винищення українського письменства на Донбасі.

 Учасник тих подій і сам репресований владою літератор Василь Гайво-ронський, заступник відповідального редактора журналу “Літературний Донбас”  , згадував про нищення донецького письменства і його журналу:

“...одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкували “Лі-тературний Донбас”, присвячений з’їздові письменників (з’їзд  повинен був від-бутися у кінці 1932 року в Артемівську—В.О.), поставило біля машин озброєну варту, а вже вночі почалися арешти. Арештовано лише кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту письменників узяли під догляд. Звичайно, хто мав мож-ливість, то повтікали”.

З цих подій і починається стражденний шлях Григорія Баглюка. За першим вироком письменник був звинувачений у антирадянській троцькістській діяль-ності і відправлений до Татарії. Але невдовзі відбулися нові слідства і звинува-чення І, вчитуючись у десятки сторінок його справи з фондів Донецького СБУ , бачиш, що якась невмолима і жорстока рука послідовно і настирно керувала процесом знищення колишніх троцькістів, яких було зібрано у другій половині 30-х років з усього Радянського Союзу і сконцентровано у Воркутинських табо-рах . Для нелюдських знущань і тотального винищення.

Далі ми спробуємо зупинитись на  фактах , пов’язаних з останніми двома роками життя Г.Баглюка, коли він у 1936-1937 рр. вступив за колючим дротом у виснажливу і смертельну битву з тоталітарною державою, кинувши разом із сот-нями своїх однодумців (швидше — однотабірників) виклик  її кремлівському  керівництву.

Отже, звернемось до матеріалів особової справи Г.Баглюка, яка розкриває предмет нашого дослідження ,так би мовити,  “з середини”. У листопаді 1935 ро-ку у Татарії Баглюк був повторно засуджений на п’ять років . У матеріалах осо-бової справи, яка знаходиться в архіві Архангельського УКГБ за №5944, і на ос-нові якої укладена для донецьких слідчих органів  “Оглядова  довідка” (у зв’язку з клопотанням у 60-х роках про реабілітацію Баглюка) про це написано так : “3 февраля 1936 г. особым совещанием при НКВД СССР Баглюк был осужден за троцкистскую деятельность к заключению на 5 лет”.

      З чиєїсь навмисної злої волі, у воркутинських таборах було зосереджено сотні учасників ліквідованого у кінці 20-х років троцькістського руху. Там зна-ходився і син Троцького Сєдов. Сталіністи готували криваву розправу із своїми політичними опонентами, серед яких знаходився і наш земляк, колишній прихи-льник ідей Троїцького, Григорій Баглюк .

      Подальша доля приреченого на смерть письменника описана так в уже цитованій довідці особової справи письменника:

      “В Архангельске, солидаризируясь с группой троцкистов, объявил голо-довку. Активно занимался антисоветской пропагандой. По прибытии в лагерь (не названо який — В.О.) Баглюк продолжал свою контрреволюционную деяте-льность с троцкистами, отказывался от работы, мотивируя “что это каторжный труд”, выполнять мы не обязаны”. Вел активно агитацию за коллективную голо-довку и сам в таковой участвовал с 19 октября 1936 г. по 19 марта 1937 г.”

      Участь у голодовці і стала причиною смертельного присуду сумнозвісної “трійки”.

      В останній інформації про воркутинський період страждань письменника взнаємо з тієї ж довідки :

      “27 декабря 1937 г. тройкой УНКВД по Архангельской области Баглюк был осужден к ВМН — расстрелу за то, что он , отбывая наказание в Ухт. Печ. ИТЛ, систематически занимался контрреволюционной троцкистской агитацией”.

      Там же, в документах слідчої справи, повідомляється, що вирок суду  здійснено — Г.Баглюк був розстріляний 1 березня 1938 року.

Безпосереднім очевидцем боротьби Баглюка в таборах був відомий сього-дні український літературознавець, громадянин Сполучених Штатів Америки Григорій Костюк. У  його спогадах про перебування в радянських концтаборах є  сторінки, присвячені зустрічам з Григорієм Баглюком. На Воркуту  Костюк пот-рапив 23 вересня 1936 року теж із звинуваченням в антирадянській та націоналі-стичній діяльності. Перед цим літературознавець працював викладачем у вищих навчальних закладах Донбасу. Тут. На засланні, він мав зустрічі з редактором “Літературного Донбасу” і був свідком проведення групою в’язнів (біля 400 ко-лишніх троцькістів, серед яких був і Баглюк) голодування.

Костюк цього акту не підтримував, бо вважав , що це нічого не дасть в умовах тоталітарної влади і несправедливого суду, а лише підірве сили і так за-мордованих і знесилених в’язнів. Ініціатори страйку сподівались добитись по-ліпшення умов у їхньому таборовому житті. Але кінець був трагічний: всіх учас-ників акції було розстріляно, а багато повмирали під час самої голодовки.

Про свою першу зустріч з Баглюком літературознавець писав:

“Ми потиснули один одному руки, як давні знайомі і друзі … Григорія Ба-глюка я знав з преси, як молодого, але талановитого прозаїка. Його єдиний роман “Горизонти” заповідав народження талановитого і вдумливого соціяльного аналітика й психолога. За його редаґуванням, двотижневик “Забой” перетворений був у місячник “Літературний Донбас” (1932) і став солідним літературно-мистецьким україномовним журналом Донбасу. І ось цей син робітничого Дон-басу, талановитий молодий письменник і редактор впливового журналу, в очах сталінських наглядачів за літературою стає небажаною і небезпечною фігурою...”

Про причини приєднання Баглюка до троцькістів  Г.Костюк розповідає так: “Однаково, — сказав він (Баглюк—В.О.) мені одного разу, — наші шляхи схрес-тились. Сталін заповзявся знищити і їх і нас(мається на увазі троцькісти і націо-налісти—О.В.). Недаремне ж і придумана сталінськими органами терору ота ма-гічна формула “Українсько троцькістсько-націоналістичного бльоку”. Тож про-тиставлятись насиллю тиранії будемо спільно.”

 

Біля 1000 чоловік почали голодовку й страйк — невихід на роботу...та че-рез кілька днів частина в’язнів припинили акт непокори  і вийшли на роботу. Адміністрація відокремила голодуючих і поставила коло них варту, чекаючи на вказівки з Москви. Голодуючих в’язнів вивезли за межі табору в далеку Сир-Ягу. Там приречених почали годувати примусово.

І от, остання зустріч після голодовки Г.Костюка з нашим земляком:

“Одного разу, —згадує критик, — правдоподібно в липні, в таборовій лі-карні я зустрів Григорія Баглюка. Ми потиснули один одному руки. Я був потря-сений. Мені замкнуло мову. Переді мною стояв не той колишній міцно збудова-ний, широкоплечий Гриць. Це була тінь його, яка ледь-ледь трималася на ногах. Я ще раз, як і колись, висловив йому свою думку , що не варто було йти на цю безнадійну голодівку . Він пробував слабо перечити:

—Як не варто? Адже ж вони таки змушені були прийняти наші умови.

—Друже, що вони прийняли? Навіщо жити ілюзією?

—Як що? Живемо окремо в палатці. Жінки наші з нами. На роботу нас не ганяють. Харчі стали задовільні. Обіцяють, що скоро й преса почне приходити. Яка ж тут ілюзія?....

Це була моя остання зустріч і розмова з Григорієм Баглюком”.

А фінал протистояння озброєних мучителів з безсилими і напівживими в’язнями був такий. До Воркути у грудні 1937 р. прилетів з Москви літак, на якому прибула виїзна трійка Верховного суду СРСР Григорович, Кашкетін, Зе-ленін. Вони провели в таборі “слідство”. Було арештовано сотні  в’язнів у справі голодовки і деяких інших для вигляду об’єктивності слідства...Тобто навмисно створювалося враження, що в таборі наводиться загальний порядок .

А далі події розгортались таким чином: “І ось, — згадує Г.Костюк, — як грім з ясного неба: 9 березня 1938 року таборове радіо спеціальною передачею повідомило , що виїзна трійка Військового трибуналу Верховного Суду СРСР , після розгляду цілого ряду справ про антирадянську діяльність деяких в’язнів воркутинського табору, ухвалила:

За організацію низки антирадянських контрреволюційних груп на терені табору, за контрреволюційний саботаж, за відмову від праці, за організацію втеч із табору, за таборовий бандитизм та інші контрреволюційні вчинки, —засудити до вищої міри покарання — розстрілу таких осіб...— далі  подавався список роз-стріляних біля 50 осіб....Серед розстріляних, в основному, учасників голодовки, було  названо й ім’я  Григорія Баглюка.

Г.Костюку вдалося з’ясувати загальну кількість  розстріляних за вироком трійки Верховного суду у справі організованої колишніми троцькістами голодів-ки — ця цифра жахлива — 1300 в’язнів із 3000 невільників воркутинського концтабору!

Отже сталінська влада, нарешті, “поставила крапку” на справі знищення своїх опонентів- троцькістів. Тоталітарний режим міг святкувати перемогу.

Те, що бачив своїми очима Григорій Костюк , не тільки доповнює матеріали  слідчої справи Григорія Баглюка, але й додає масу правдивих фактів про страждання, муки і смерть нашого письменника-земляка, редактора журналу “Літературний Донбас” в таборах, виявляє його неабиякий стійкий характер і волю.

Свого часу критики відзначили тонко відтворений письменником психо-логізм переживань героїв твору, уміння автора проникнути в душі так званих во-рогів пролетаріату. Та вже через кілька років, волею долі  сам письменник відчує на собі “справедливість” неправедного суду, ставши “ворогом” влади і сповна переживатиме “милість” тоталітарного режиму до своїх справжніх і надуманих ворогів.

Разом з тим ми не можемо не засвоїти на прикладі життєвої трагедії Г.Баглюка ще один урок-науку: без власної держави наш народ приречений до-вічно  на знищення, на асиміляцію іншими державними народами...Такі реалії дій-сності.

Письменник, революціонер-троцькіст за молодості, активний відроджувач українського слова став жертвою власної життєвої позиції й обставин бездержа-вності України, яка  в тих умовах не могла захистити своїх синів.