Дубок

 

Я, нанаєць, читав твої, Леся, вірші

Про прекрасну і щедру твою Україну -

 Я приїхав до тебе на поклик душі,

Над стежками твоїми замріяно лину. 

 

З земляками твоїми давно я дружу,

У братерських балачках розчиняюся весь я,

– Здоровенькі були! – окрилено кажу:

– Бачпгоапу, брати!

Бачігоапу, Леся!..

 

До твоєї землі я вустами припав,

Як в тайзі до струмочка,

                         до твого поетичного дива.

Я з дарунком приїхав,

                   з Амуру привіз побратима –

Опліч твого будинку дубка тайгового вкопав. 

 

Сніжно-біла Оленка – онука твоя,

Поміж нас безупинно пурхала, як птиця.

– Не хвилюйтесь, – казала, 

– Усе зроблю я.

І дубок полила з дзюркотливо п’янкої криниці.

 

– Ти його наречена, – я їй відповів жартома.

– Будь для нього дбайлива сестра й берегиня...

Хай зростає нанайський дубок, між двома

Українськими, в сонячній розкоші півдня.

 

Він підійметься скоро, в короні гілля

Обійметься – лист в лист –

                              з дубняками діброви,

І зіллється нанайське його полум'я

З величавим багаттям

                                     української мови.