Селище Кондон, вчитель

 

Свічечка

                        Пам’яті Акима Самара

 

У тихій кімнатці

Сідайте біля пічки,

Візьміть дбайливо свічечку в долонь.

Від колотнечі

Чи не кращий звичай –

Почути як виспівує вогонь.

                                        Мовчіть,.

Хай вітер смикає фіранки,

Хай бавиться пелюшкою свічі,

Вона,сполохне промінцями ранку,

Натхненними піснями зазвучить.

 

Мовчить,.

           нехай нагірна прохолода

Для серця неприємна, остудна.

Є свічечка… нанайському народу

В імлі завжди світитиме. вона

 

                                             

***

Згасає. день,

В село заходить тиша..

В молочну млу

Закутались дахи.

П’янкий вітрець мені

В обличчя дише,

Зворушує 

Дев’ятка береги.

 

То не біда,

Що день пройшов у тузі,

Я ніч люблю,

Люблю нічну учту –

Неспішні

Перемови моїх друзів,

Остуду

Соковиту і смачну.

 

***

Уславлених чудес не перелічити.

Одні нам незнайомі, другі звичні.

І в нашому маленькому районі 

Є чудеса, вони, як на долоні!

 

Дивують первозданною красою:

Річки, озера, дощики з грозою,

Гірський холодний

                            темно-синій Амут

І Еворон – під верствами туману.

 

В серцях людей мета батьків не вмерла.

Підтримати надії  і  діла,

З пітьми віків  асодёан Венера  

На свято до Кондону прибула.

 

Під нашим небом все безмежно, гарно,

В серцях багато чемності й краси

Є віра, що живемо ми  не марно,

Співаючи пісень на голоси.

 

А навесні, утомлений ділами,

Я вийду на рівнину –  вдалині

Побачу, як  вервечками над нами

Летять додому чорні журавлі.

 

Їх дивний крик  легкий вітрець колише,

Над Холдомі, під дзвін кедрових грон,

І дихає  частіше і гучніше

Такий же вічний, як вони, Кондон.