ХРИСТЯ АЛЧЕВСЬКА І КРИМ 

 

Для творчості багатьох українських письменників є харак-терним звернення до образів природи й історії Криму, що  виглядає закономірним явищем: Україна щільно пов‘язана історично й культурно з Кримським півостровом протягом століть.

У художній літературі створено сотні, якщо не тисячі сторі-нок, де фігурує природа й історія цього південноукраїнського краю.

Певне місце займає кримська тематика у творчості письмен-ників Донеччини. Про цей кримський край згадує видатний поет-романтик Михайло Петренко, де ,за легендами, йому деякий час довелося жити. Цикл віршів про Крим створив письменник-земляк Микола Чернявський., який відвідав Крим і був захоплений його красотами.

Теплі слова висловили  про цей край Володимир Сосюра і Станіслав Жуковський, який народився в Севастополі. А прозаїк Віталій Гладкий видав історичне дослідження –  роман “Басилевс“(1995) про одну з цікавих  сторінок   історії східного Криму початку нової ери. Сучасний молодий поет Ігор Рубцов  не обішов своєю увагою Крим.

Особливий інтерес тема Криму зацікавила  у нас у творчості української письменниці Христини Алчевської, яка, на думку автора цієї статті, належить до донецького письменства, мабуть, як і кримською.

 

Життя української письменниці Христі Алчевської було пов‘язане з Кримом, де вона перебувала багато разів на відпочинку разом зі своєю родиною батьками сестрами і братами на дачах у Сімеїзі та в Алушті. Пишна краса Південного узбережжя Криму не могла не привернути увагу ліричної душі Христі.

Творчість Христі  Олексіївни Алчевської розвивалася переважно в Харкові, де вона народилася  16 березня 1882 року в Харкові,   у великій сім‘ї  промисловця , банкіра,  громадського діяча і мецената  Олексія Кириловича Алчевського і відомої просвітительки Христини Данилівни.

Христина Данилівна мала широке коло знайомих серед російської й української інтелігенції. Її  діяльність цікавила Достоєвського, Тургенєва, Толстого, Успенського, Короленка, Франка, Павлика. З усіма ними вона листувалась і зустрічалася. Головною справою, якій віддала майже 60 років життя, стала приватна жіноча недільна школа в Харкові, на утриманні X. Д. Алчевської була і школа в селі Олексіївціка Донбасі.

В будинку Алчевських часто бували українські  письменники Г. Хоткевич, О. Олесь, Г. Григоренко, П. Куліш, М. Вороний, етнограф  Т. Рильський. Це був цвіт тогочасної української інтелігенції, і юна дівчина Христя  переймалася турботою про теперішнє й майбутнє рідного народу, про його подальший   культурний    розвиток.

 

З Донеччиною (до революції Катеринославщини) майбутню поетесу поєднували подорожі на канікулах  усією сім‘єю  у село Олексіївку на Луганщині, де діяла школа , якою опікувалася Христина Данилівна.

Саме в Олексіївці Христя зазнала важливого ідейного впливу від письменника і просвітителя Бориса Грінченка, який працював вчителем разом із своє дружиною МарієюЗагірною в Олексіївській школі.

Саме Б.Грінченку Христя завдячувала пробудженням національної свідомості, любові до української мови. Все своє життя письменниця пронесла в серці теплі спогади  про Б.Грінченка, про його непересічну особистість. У своїй автобіографії ( “Спомини і зустрічі“, 1928 рік) вона згадувала: “

«...він на мене, 9-ти або десятилітню дитину, справляв враження обуреної людини... Завжди він сварився з усіма за щось, все йому того ж хотілося, очевидно, й того не вистачало, чого шукали героїні Кобилянської, але я ставилась дитячою душею до цього зовсім спокійно через те, що пояснювала це собі в усякому разі не складною причиною: Грінченко, звичайно, як і я, любить село й Україну, думалось мені.От він і сердиться…“ І дал читаємоі:

“З його дочкою Настею розмовляли ми українською мовою і в ляль¬ки гулялись так, як щирі українки...“

Пізніше поетеса не раз повертатиметься у своїх творах до образів свого дитинства і зокрема до села Олексіївки на Донбасі.             

Критики вбачали в Алчевській ній поетесу квіток, роман-тичної туги за сонцем,, за високостями уявлюваного дівчиною ідеалу, за чистою красою. Добре це чи погано? Гадається, що така оцінка не повинна сприйматись однозначно, бо хто з поетів не любив сонце, хто з поетів не страждав у пошуках високих ідеалів?! А хто з них не прагнув чистої краси? Ознаки  тонкої вразливої душі притаманні віршам  Христі Алчевської. В одному з віршів вона проголошувала :

 

Люби життя: в нім є краса,

Хоч люди й журяться похилі,

Хоч горе бачать небеса,

І тане мрія в небосхилі…

 

Таким постає поетичне кредо Алчевської – любити життя, яким воно є, бачити в ньому прекрасне і лихе…

У віршах поетеси звучать мотиви природи, кохання, тонкого відчуття щастя людського спілкуванню. Пейзажна лірика посідає значне місце у доробки Алчевської:

 

Місяць ясний.Темна нічка,Плесо тихих вод,

Вся в алмазах срібна річка.

Хатка і город…

       (“Місяць ясний, Т емна нічка…“)

 

Або:

        Темна ніч…

         Буйний вітер хитає дерева…

         Море стогне над піною хвиль

         Ще вмирає останняя мева…

         А в душі…

 

Та не лише такі мотиви хвилюють душу поетеси. Вона активно розробляла у своїй творчості громадянську соціальну тема, співзвучну з ідеями її духовних вчителів І.Франка,Лесі Українки,Б.Грінченка. У свої віршах вона прагнула виявити себк поборницею вільнолюбних сподівань народних мас, передової української інтелігенції.Ці думки носили яскраво виражений загальнолюдський потяг до свободи, , хоча й були національно конкретними:

 

О, як востаннє листя сяє!

О,  як шепоче осінь та…

          Се – ніби юність промовляє,

          Се мрія серця золота;

Живи!Люби!Кохай Вкраїну!

Поверне кращая доба…

В краї не буде смерті й тліну,

Не смерть міцна, а боротьба!

                                          (“Голос життя“)

 

Уважно приглядаючись до віршів поетеси, ми побачимо немало конкретного в її поглядах на життя. Це, перш за все,прагнення Алчевської бачити рідний рай, Україну,і вільною і демократичною.Така думка проходить через десяткм її творів. Вже в лдному з перших своїх віршів вона писала:

 

Великеї Сонце! Зійди над землею,

Закутою в горе,сповитою в тьму,

Великеї Сонце!Зійди  над сльозами,

,Над морем страждання

  Над путами сну…

Великеє Сонце!, збуди Україну…

                            ( “Великеє Сонце! Зійди над землею“)…

Поетеса часто звертається до теми Донеччини, окресленої перш за все  враженнями і спогадами про Олексіївку. У Віршах “Далеко-далеко від рідного краю…“,“До братів-земляків“, “Мені здається., все то снилось…“ Х. Алчевська відтворю образи донецького степу, який запав у її душу на все життя:

 

Лечу на крилах мрій

                         в безкрає поле миле

В обіймах чар якихсь,

                          на крилах забуття.

Та потім схаменусь і бачу,

                          що далеко,

Далеко  я від вас,

             від мріючих степів…

                                                  (“До братів-земляків“)

 

Так, Донбас-Донеччина став після Харкова другим рідним краєм поетеси, який приваблював її своєю непишною природою, милими спогадами дитинства.

Та не тільки образи донецького  краю  виливався на  вірші поетеси Алчевської., не менше важливе місце у її творчості займали кримські краєвиди, дивовижна неперебутня  краса Чорного моря та південного узбережжя Криму.

І це не випадково. Христя у дитинстві багато разів бувала на славних берегах південного Криму разом із своїми братами і сестрами. У Сімеїзі, серед дач високоповажних людей Росії  іхній батько, досить багата для тих часів людина, побудував дачу, де їхня сім‘я і відпочивала…Була дача Алчевських і в Алушті-це дача О.Бекетова, зятя  Олексія Алчевського.

 

Щодо глави сім‘ї Олексія Алчевського треба сказати, що він був надзвичайно відомою людиною, як банкір, промисловець і крупний меценат, глибоко пройнятий українською ідеєю.

Життєвий шлях і здобутки цієї надзвичайної людини став-лять її в один ряд з найбільш сильними і дієвими постатями українського відродження. Більше того, це той рідкісний випадок, коли український суспільний рух було реалізовано не тільки в культурно-просвітницькому напрямі, але й шляхом бурхливого промислового розвитку на теренах Східної України.

На жаль, радянська влада не оцінила заслуги Алчевського у різних галузях господарства. Мало того, родина Алчевських зазнала переслідувань від нової влади.

Радянська влада  наклала жорстке табу на це ім’я, обме-жившись кількома фразами-штампами, що походили з вкрай упереджених оцінок діяльності О. Алчевського, зроблених В. Ульяновим-Леніним. Розправа нової влади над родиною Алчевського (у 1920 р. син Дмитро був розстріляний більшо-виками у Сімферополі, Григорій і Христина Данилівна загинули від голоду, позбавлені засобів існування та можливості працевлаштування), красномовно свідчить про ставлення «Країни Рад» до спадщини Алчевських.

Що ж виняткового зробив цей чоловік, які мотиви лежали в основі його багатогранної діяльності та чому замість пам’ятників і вшанувань він отримав довготривале  забуття, з якого повною мірою не повернувся й до сьогодні?

Ім’я Олексія Алчевського, яке «вибухнуло на промисловому небосхилі пишним метеором», було широко відоме в суспільному середовищі останньої чверті ХIХ ст., причому не тільки в Російській Імперії, але й у Бельгії, Франції, Британії, чиї капітали конкурували в промисловості Донбасу. «Фінан-совий геній», «велетень», «піонер Донецького Басейну», «несамови-тий українець» – такими й подібними характе-ристиками охрестили О. Алчевського на шпальтах газет і журналів. На його смерть видатний бельгійський банкір А. Вандевіль, капітали якого працювали в Російській Імперії, написав: «Гігант, який жертвував усіма особистими інтересами заради справи, пав... Оплакуєш цього генія, цю велику людину. Його фінансово-промислова діяльність заслуговує на пам’ятник».

Сучасний вчений –історик Г.Гайко так оцінює й  узагальнює роль і місце Олексія Алчевського в українській історії й економічній науці:

 

“Ім’я Олексія Алчевського, яке «вибухнуло на промисловому небосхилі пишним метеором», було широко відоме в суспільному середовищі останньої чверті ХIХ ст., причому не тільки в Російській Імперії, але й у Бельгії, Франції, Британії, чиї капітали конкурували в промисловості Донбасу. «Фінансовий геній», «велетень», «піонер Донецького Басейну», «несамо-витий українець» – такими й подібними характе-ристиками охрестили О. Алчевського на шпальтах газет і журналів. На його смерть видатний бельгійський банкір А. Вандевіль, капітали якого працювали в Російській Імперії, написав: «Гігант, який жертвував усіма особистими інтересами заради справи, пав... Оплакуєш цього генія, цю велику людину. Його фінансово-промислова діяльність заслуговує на пам’ятник». 3

 

Починав свою діяльність Олексій Алчевський у Сумах Харківської губернії. Але відомим у ділових колах України став 1868 року, коли потрапив до числа засновників і членів правління Харківського торговельного банку. Він став першим у Російській імперії приватним акціонерним банком.

1871 — бере участь у створенні Харківського земельного бан-ку і у 1871-1901 рр. був головою його правління. Сам Алчевський великими капіталами не володів, але він зміг все вміло організувати. З часом у нього з'явився контрольний пакет акцій.

О.Алчевський фактично став повним розпорядником обох банків. Вони обслуговували різні підприємства Алчевського. Банківський бізнес допоміг Алчевському стати великим землевласником. На своїх землях він 1875 року заснував гірничо-промислове товариство, правління якого розміщу-валося в Харкові. А 1895 року взяв активну участь у створенні Донецько-Юр'ївського металургійного товариства з правлінням у Петербурзі. Входив до дирекції цього товариства. У роки промислового піднесення (1890-ті рр.) підприємства Алчевського залучали також іноземних інвесторів. До кінця XIX ст. власність О.Алчевського оцінювалася в 12 млн. крб.

 Крим мав неперебутній вплив на Христю Алчевську, на  її творчість: тут вона ще з часів дитинства відпочивала разом із своїми братами і сестрами на одній із дач свого батька Олексія Алчевського в Сімеїзі.

 

На кримському  березі Чорного моря , в Сімеїзі (Понизівка) Алчевський придбав ділянку землі і побудував там 1886 році дачу.

Кримські краєзнавчі довідники писали, що в Алчевських була ідея побудувати на цьому прекрасному місці місто-сад, подібний порбудованому в Сімеїзі. У 1903 році в Харкові було видано план маєтку, на якому було відзначено вулиці, алеї парка майбутнього курорту: Гірська, Морська, Церковна, Лісна та ін. І сьогодні алеї парка в Понизовці багато в чому повторюють задумане місто-сад.

З прізвищам Алчевських сьогодні в Сімеїзі пов‘язують красивий старовинний будинок , що зберігся на території  сучасного будинку  відпочинку «Понизовка“.

Це оригінальний будинок з баштою й гостроверхим дахом серед доглянутого парку. На краю стрімчака перед будинком – оглядовий майданчик, з якого відкривається  дивовижний вигляд :безмежне море, широкий пляж,оддалік фороське узбережжя. У місцевих знавців старовони є велика ймовір-ністьтого, що це дача Івана Алчевського, збудована за проектом Бекетова.

У післяреволюційний час  у цього будинку був інший господар, знавці старовини стверджують, що це був Лаврентій  Берія.

Крим мав неперебутній вплив на Христю Алчевську, а її творчість: тут вона ще з часів дитинства відпочивала разом із своїми братами і сестрами .

У листі до Кобилянської від 13 липня 1916 року вона захоплено писала про кримські красоти:

“Боже мій, мила Ольго… Так сумирно злітає зараз вечір кругом на мімози й кипариси кримські , на спокійне,  безмежне море, а Ти, моя голубка, – стільки терпиш і духовно, і матеріа-льно, стільки страждаєш, і не зі мною, не тут, а там, з близькими, в громі і червоних потоках і жахові жорстокосердого життя!“         

У листі до М.М.Мочульського від 5 березня 1917 року поетеса називає Крим “благословенним півднем“ 4(С.507).

Христя писала про Крим у віршах і в прозі. Останнього кримського вірша вона написала в Гурзуфі 1928 року, який так і назвала“В Гурзуфі“, у цьому вірші поетеса висловила свою душевну пристрасть як до глибокого українського степу, так і  і до моря:

 

              Мені зрідні осяйне Чорне море:

          Мов океан, весела й вільна я,

          Із краю в край, де поле і де гори,

          Луна мій спів, літа душа моя.

 

        В оповіданні “Асан і Зейнеп“ відтворює письменниця кримський берег у полудень, коли море «сине, синє, воно тремтить і переливається, грає тисячами барв…Чинари й тіни орішники якось замліли від палючого сонця;вони всі скупчилисьнад холодним струмочком, ніби чекають чогось…

Далі подається опис татарського аулу, його мешканців, які беруть з джерельця воду..В оповіданні переповідається про кохання хлопця  Асана і дівчини Зейнап пригоди їхніх непростих  стосунків.. малюються картини чудової кримської природи, на фоні яких і розгортається сюжет оповідання.

Тема кримської природи присутня і в оповідання про нещасливе кохання “Метелик“, де прекрасні краєвиди стають дисонансом нещасливому коханню.

Красоти Крима, різноманітні стани Чорного моря   зображені у віршах Алчевської, що відносить творчість поетеси до  небагатьох українських письменників-маринистів початку ХХ-го ст. До цієї плеяди належать Леся Українка, Микола Чернявський Олександр Олесь.