Біла сукня

 

Цвітуть бузок та черемха, від запахів чуманію,

Шаленію від сонечка, та від людських очей.

Сиджу собі на лавочці, веселою, духмяною

Прийшла я на побачення південне, не нічне.

 

Ах що я наробила, наділа сукню білу.

Тебе не дочекалася, рядочком другий сів,

Був хлопцем говірливим, вродливим і сміливим,

До ранку в човні милував, ледь душу не згубив.

 

Мене недбала річенька вела до щастя вічного,

Ми про садочок мріяли, про хатку й діточок.

Стояли біля приплаву, сказати було нічого.

Твій пароплав відчалював, вже я була ніщо.

 

Вже стільки літ поховано, а хатка не збудована.

Лелека  в вітті дерева не в’є собі кубла.

Стою я біля приплаву, неначе зачарована,

На сукні білій плямами жевріє жовтизна

 

          

Дощ

 

Як не прийдеш, кидатиме в дрож,

За вікном буде плакати дощ,

Буде віття тополі ламати

Та в блискучі калюжі кидати.

 

Буде гримати вітер по склу

Та благально кричати.

Тільки я буду спати.

Чуєш, сонце моє,

Плаче дощ за вікном?

Як його вгамувати?

 

Залишаю свій слід

У піску золотому,

Як побачу тебе,

Плину чайкою над тобою.

 

Божевільно сліпучий

Та вродливий юнак,

Я над хвилями чайка,

Що летить абияк.

 

Може досить страждати мені

Та на долю чекати.

Чуєш, сонце моє,

Дай хоч трохи поспати!

     

 

Є любов у світі

 

То конвалією дмухне, то травиця огіркова

Ароматами озветься, то недбало сонце сяйне.

Ми з тобою наче діти, ми такі дорослі діти

А від чого? Та від того, що кохання є на світі.

 

Набігає хмара, дощик обливає нас знаскоку.

Притулилася до тебе – де б знайти нам парасольку?

Та не змочив нас у лісі отой дощ, що з хмари випав.

Чому так, спитав, та тому що прийшла любов велика.

 

Як сміялася веселка, коли мокрою травою

Ми побігли, цілувались клен й береза наді мною.

То конвалія, то травка огіркова, то негайно

З-за хмарини, що втікала, промінцями сонце сяйне.

 

Я вінок тобі звивала з сяйних квітів обіч лісу.

Ти вінок звивав для мене з промінців, що з сонця вискуб.

Ми з тобою наче діти, ми такі дорослі діти

А від чого? Та від того, що кохання є на світі.

Намалюй мене

 

Намалюй мене щасливою,

Безтурботною, веселою,

Щоб веселкою полинула

Над родинною оселею.

 

Намалюй себе рядочком,

Ледь збентеженим, тендітним,

Щоб надія в мої очі

Досягала добрим митом.

 

Намалюй, коханий, річку,

Білу хатку біля саду,

Босоніж до тебе ніччю,

Прибіжу і мовчки сяду.

 

Діточок малюй, онуків,

Щоб в таночку біля хати

До батьків простерли руки,

Хай порадується мати.