З книжки-есе «Від серця до серця» Галини Скрябіної

 

Скільки теплих слів сказано в адресу Заслуженого працівника культури РФ Галини Євгенівни Скрябіної (Колодій) за проведені вечори сімейного відпочинку, дні військової слави, зустрічі з улюбленими поетами, артистами. Нерідко читачі газети «Тихоокеанська вахта» могли побачити знайоме прізвище і слова вдячності за проведені культурні заходи, втому числі про унікальне явище в культурному житті міста, проведені Галиною Євгенівною -вечори в «театральній гостинній», які несуть прекрасне, добре, вічне в душі людей.

Не перечислити, скільки святкових вечорів, проведених у ДОФі, на рахунку Галини Євгенівни, як інструктора по культурно-художній роботі. Відзначалась ЇЇ майстерність, професіоналізм, знання своєї справи і плодотворна праця.

Вона і режисер, і ведуча вечорів, і виконавець пісень, а також сама пише музику і вірші. Всіх талантів не перерахувати.

 

ПАМ'ЯТІ МОГО ТАТА- УКРАЇНСЬКОГО ПОЕТА

КОЛОДІЯ ВАСИЛЯ СЕМЕНОВИЧА

 

Україна! Моя Україна!

Рідна матінка, моя Батьківщина!

Хай крізь сопки, моря і доли

Долетить наша пісня і рідна мова.

 

Ти нас пестила, годувала,

На дорогу життя проводжала,

Всіх ти щиро гостей привічала

Хлібом-сіллю усіх зустрічала.

 

Хай щастить Вам у кожному році,

Кожній хаті, і сину, і доці.

Дай Вам, Боже, достатку, кохання.

Самі щирі прийміть побажання.

 

 

ПАМ'ЯТІ ОЛЕКСАНДРА ГІЛЯ

 

Для поколінь нових натхненням

Крізь років дальні рубежі,

Ми пронесем твій світлий геній

Титане танцю і знавець душі.

 

Ти чуєш нині в час урочий

Биття схвильованих сердець?

О, щоб ти знову міг відкрити очі,

Наш танцюристе, режисере і мудрець.

 

Багато років й днів недужих,

Як сон пішли у майбуття,

День добрий, наш славетний друже!

Тебе віта саме життя...

 

І чаєчці дзвеніти, не змовкати,

Вона тепер нащадкам залиша

Твій „Менго", скарб оцей багатий –

У нім народу нашого буття.

30.03.2003

 

МОЇМ ЗЕМЛЯКАМ

Люди добрі! Ось і десять літ минуло,

Я від тебе, мамо-Україно, так далеко,

Як же хочу, щоб мене ти пригорнула,

То ж від нас до тебе знов летять лелеки...

 

Так летять ті роки, як прудкії коні,

Не спинити вже нікому їх в путі.

Чую, мамо, чую рідна, твій тривоги дзвоник:

"Часу мало, встигнуть так багато треба ще в житті".

 

Я далеко, та скарг не почуєш від мене ніколи,

Бо гордість мого покоління у тім, Щоб щастя

Вітчизни вручити, як долю

Нащадкам – і дітям, і внукам своїм.

 

І щоб на сім світі у нас не творилось

Подвір'я згадаєм, в якому росли

І пісню згадаєм, з якою любились,

Життя перші кроки, і в далі мостки.