Доколи є і стіл і дім

 

***

На нестиглому фетру осені,

Трохи змерзлому, сяяти

Не покинули наші скроні,

Від морозної самоти.

 

Сніг, як цукор, на рудій хляпавці

Сипнув жовтень, аж задзвенів,

Я на лижній тебе дистанції

Випередити не хотів.

 

В сиве небо, утомлене нежиттю,

Вийшов місяць прелюбодій.

Пристрасть вірністю не обмежити,

Як улюбленому не радій.

 

Як заблискає в нічній повні

Око місяця з-проміж зір,

Чи сяйнуть твого серця грона,

Щоб долинути темних гір.

 

В поцілунках південною спекою

Макіяж облетів, як сніг,

Синусоїдною веселкою

У яскраві жіночі сни.

 

Нас закон збереже від безумі,

Хай добра в ньому не на кошт,

Ми з тобою огидно розумні,

Кожне слово кидає в дрож.

 

***

Весь день звисав з свого балкону,

З наміром крикнути „Ура!"

Я лічив потяги й вагони...

А ти учора прибула.

 

В твоїх в очах не грав світанок

Усіма барвами землі.

Ти жалкувала, що негайно

Не взнала ти мене в імлі.

 

Я кепкував, що не впізнала,

Що не розгледіла умить

В сутінках й блискавках вокзалу,

Який нас згодом розлучить.

 

Дивак з дитинства незагоєний –

Таким тобі я показавсь.

Я лічив потяги й вагони,

А зустрічати налякавсь.

 

Той вечір став перед очима.

Чи я чого не зрозумів,

Чи затягла до виру сила,

Якої сам я захотів.

 

***

Поцілувала на вокзалі,

Отак, що провідник закляк,

Ми так серця свої зв'язали,

Що не розв'яжемось ніяк.

 

- Мене навіщо проводжаєш? –

Спитала, дивлячись убік,

І тінь нахилилась, як жалість,

На нас з обчовганих осик.

 

Пішла. Шукаю твої вікна,

Дивлюсь на потяг, як осел,

Перон майнув зеленим зблиском

Колеса гримнули... і все.

 

Ми летимо у свій початок,

Тебе не чути. Провідник

Склав прапорець, закрив дверцята,

А там вже й потяг зору зник.

 

***

У „Одспіваних", та „Прем'єр-міністрів"

Тексти тупуваті,

Б'ються в трясці груди та моніста,

Дуже бо завзяті.

 

Успіхом зґвалтований продюсер

„Айденштамп великий".

Хто дістався „фабрики", той мусить,

Дати йому в пику.

 

Творчість починає ґвалтувати,

Б'є естрада в ребра,

Під „фанеру" топчуться дівчата,

Якщо є потреба.

 

Невже все це слухати повинен,

Дивлячись, дуріти,

Чи вже стануть, як до них долине,

Праведними діти?

 

Чи ще довго буде нам держава

Скручувати вуха,

Водограєм битиме з екрана

Піна та грязюка?

 

***

Доки ти копав картоплю

Я грибів набрав і добре.

 

З даху звиснувши сусід

Напрохався на обід.

 

Налягаючи на юшку,

Зігрівали пивом душу.

 

Ковбаса, горілка, пиво –

Не вечеря - справжнє диво.

 

Перець з грядки, потаємно

П'єш горілку, а приємно.

 

На траві в кущах малини

Добре квасили мужчини.

 

Коли є „і стіл і дім",

Вистачає щастя всім.

 

Під пригляд жіночий вовчий

Віддає горілка жовчу.

 

Якщо жінка вип'є склянку,

Ми почнемо свято зранку.

 

Ми гриби на стіл без спішки

З лісу носимо, не з діжки.

 

На прощання вип'єш сльозу,

Несеш овочі до возу.

 

Коли з дачі прибуваєш,

Про вечерю забуваєш.

 

Кажуть праця дурнів любить,

Та душі вона не згубить.

 

Нову зустріч на весні

Взимку бачу я вві сні.

 

***

Палає шапкою береза.

Отож бо і моя душа

Палає сумом, наче в черзі

Надія в полум'я ввійшла.

 

Чи він спроможеться кільчити

Той попіл, що упав на сніг,

Бо він не дме, не нудить світом,

Не підживляє переліг.

 

Бо навіть вітер, що в негоду

Дзвенить поземкою в списах,

Шукає в попелі заброди

Пекельну усмішку в вусах.

 

***

Таку красуню не забудеш

В зорінні серця і лиця.

А дощ, він довго йти не буде

Ми почекаємо кінця.

 

Вкриває сніг пожовкле листя.

Та як побачити той сніг,

Коли розкидані моніста

Зірок небесних біля ніг.

 

Які до бісу рукавиці,

Коли від лебединих рук

Палають в небі блискавиці,

І сліпить очі чорний брук.

 

Любов, що дарить небо,

Недовго в нас живе.

А ти в мені потреби

Не маєш ще, чи вже...

 

Комета в березневий

Влетіла затишок,

Берегти треба нерви

Від ляпасів, дружок.

 

Із вікон безум лізе,

Хоча його не зву,

Невтомний телевізор

Тріпає білизну.

 

Довбехи сліпо вірять

Оракулам Москви,

Між вірою й довірою

Розведені мости.

 

Вповзає хижим лисом

Потвора німоти,

Коли освіта з хистом

Говорять не на „ти".