***

Гарячі струмені пожежі,

В ставку води холодне скло.

Мої літа, шляхи і межи –

Як все раптово утекло?

 

Зі спогадів на узбережжі,

У чергу зібгані довгу.

Взірці минулого й мережі,

Як акварелі на снігу.

 

***

Ти жінка з перламутру і вогню,

Ти сяяння земне й небесне.

Я зву тебе, а згодом геть жену,

Не знаючі: то осені, чи весни?

 

Життя своє визначуючи, п'ю,

П'ю хапкома снаги та глуму згусток.

Як у джерела істини стою

Привернений до смуги самогубства.

 

***

Зорі червона смужка

Над випаленим днем,

Прощатися нам скрушно,

А зустріч чи буде?

 

Чи буде рож кільчити

У полі навесні,

Чи будемо ми лічити

Нові щасливі дні?

 

Як мара поза хмарами

Встав місяця на межі,

І як перед затьмаренням

Турботно на душі.

 

***

Злива сіно зірвала з намету,

Наче потяг тайгою мчить,

По ринвам, по брудним кюветам,

В білій піні вода дзюрчить.

 

Як тут жити, коли не маю

Порятунку в довгій ході

Ледве ноги свої тримаю

У холодній дзвінкій воді.

 

А берези, що при дорозі,

Хай їх щастя не обмине,

Чи по веснам роняли сльози,

Чи оплакували мене.