***

Мовчав ніби заціпило, мовчав,

Коли військові кісточки трощили,

Мовчав коли облишили очей,

Мовчав коли розтяли груди, серце

У лиця кров'ю плюнуло катам.

 

***

Не висуваючи припущень

Щодо катівень, стовпчики

На цвинтарі два тижні лічив,

їх було безліч, старики

Чи парубки мерці не скажуть,

Не скажуть хто були вони.

На кам'яній пустелі неба,

Білили черепи і ребра

Людей загиблих без війни.

 

***

Все станеться, не відраховуй дні.

Роби не озираючись, на п'яти

Якщо і наступає хтось, вогні,

Що запалив, від людства не сховати.

Того, хто обжене, благослови,

Щоб не знеміг, коли його здогониш.

І не втрачай від слави голови,

Коли дійдеш, святі закінчиш гони.

 

***

Мене вели до мурів лише раз,

Не довели, я впав у відчай,

Бо жінка, що проходила повз нас,

Великим болем опалила вічі.

 

Я сліпим став, поклявся олівця

Не брати в руки, доки жити буду,

Та жінка, бач, змінилася з лиця,

Поглядівши на мене, як на юду.

 

***

Не принаджуй мене, я одружений.

Я дружину кохаю. Дивись,

Сяють очі мої, як в калюжі,

Сяє сонця ранкового зблиск.

 

- Я піду?

- Йди, - сміється красуня.

- Поцілуй мене в губи й біжи.

Не принаджуй! Такий я розумний

Доки грішної дійду межі.

 

А коли вже палкими вустами

Жінка спраглих торкнулася вуст,

В першім акті родинної драми

Я дружині брехати навчусь.

 

А вже згодом що буде то буде,

В акті другім, чи третім, святий

Сім'янин перетворюся в юду

На життєвій дорозі крутій.

 

***

Принаймні я не впав у відчай,

Коли додому не прийшла.

Вже півні прокричали тричі,

Зірки викльовуючи вічні

Небесні замість борошна.

 

Я голову свою занурив

В минулі свари, але - ні,

Побачив не життєві мури,

А світлі свята днів минулих

В журбі відкрилися мені.

 

Жовтневий ранок сяяв в росах.

Йшла прохолода крадькома

З далеких гір через покоси^

Через лани жовто-волосі

В селянські хатки і дома.

 

Йти до міліції не втямив.

Не то щоб соромно було

В ту ніч колючими зірками,

Що півні заплювали ранні,

Увесь наш окіл замело.

 

В садку і навіть на підлозі,

Куди не стану, гострий біль,

Такий, що набігають сльози,

А я все думав - сяють роси,

Бо сльозам взятися звідкіль?

 

***

Я довго не міг дізнатися,

Хто він товариш Сталін –

Геній чи кат? Про нього

Написано так багато,

Про генія і про ката... –

Але була Перемога! –

Хтось крикнув і тиша довга

Лягла на ліси та степи,

Зціпивши мої щелепи.

                                   Комсомольськ-на-Амурі