Народилася в селі Криві Коліна, Тальнівського району, Черкаської області - це серце України (24 квітня 1960 року). Закінчила Уманську середню школу в 1977 році. На Камчатку приїхала за чоловіком, який тут працював на той час, а в Україні був в гостях. Працює в нотаріальній конторі, а вчиться в Сучасній Гуманітарній Академії.

Лідія Плюшко. Прийшла в Клуб української культури ім. Івана Франка, щоб співати. А співає вона всюди і завжди. З супроводом і без нього, з друзями і сама. Лідія закохана в українську пісню ще з малечку, любов до якої виховала в неї її мама. Бо, коли вона забуває якусь пісню, то дзвонить в Україну до мами, щоб вона їй нагадала. Дякуємо мамі Ніні Сидорівні Півторак, яка заочно, але теж з нами на наших зустрічах в Клубі. А також хочемо сказати, що ми гордимося таким вихованням доньки, яка з великою любов'ю пропагує українську пісню. Лідія не тільки співає, вона і сама пише вірші, більшість, правда, російською мовою, але є і такі:

 

Гімн матері

 

Моїй матусі, Ніні Сидорівні Півторак,

на честь пп 70-річчя, присвячую.

 

З народження і до цієї днини

Матуся поруч, де б не була я.

Для нас нема ріднішоп людини

І то є правда, скаже вся сім'я.

А скільки довелось /й пережити:

Нестатки, голод, німчуру-катів,

Якби тоді не повмирали діти,

То скільки б мала я тіток, дядьків.

Та все вона змогла перетерпіти

І з гідністю крізь роки пронесла

Уміння жить, творити і любити

І нас тому навчила як могла.

Навчила мабуть зовсім непогано,

Бо з неї приклад завжди брали ми.

Вам щиро вдячні наша рідна мамо,

Що виросли порядними людьми.

Сьогодні я лірична й лаконічна,  

Та все ж думки спокою не дають,

Чому на цій землі мати не вічна?

Чого ж так мало матері живуть?!

Тому нам, дітям, треба поспішати

Віддать борги, творить добро завжди

За все, що нам дала святая Мати,

Щоб не було великої біди.

В щасливу мить, у радісну хвилину,

Коли я бачу неньчине лице, -

Не помічаю часового плину,

Спасибі люба матінко за це.

Повиростали діти. Вже онуки

Крокують далі - в світле майбуття,

А я цілую материні руки

За нею подароване життя.

 

***

Я палко люблю Україну –

Святу Батьківщину мою,

Хоч змушена була покинуть

І жити в далекім краю.

 

Та в світі на все воля Бога.

Я вірю, прийде день і час

Терниста життєва дорога

Додому поверне не раз.

 

Вже там зачекалась матуся

І хоче зустрітись рідня.

Ви чуєте, я повернуся,

Щоб міцно вас всіх обійнять!

 

Сни мого дитинства

 

Хата біла під соломою –

То мого дитинства слід.

Ніжність всю і всю любов мою

Брав до себе Сидір дід.

 

Як цвіли садки вишневі

Часто сняться сни мені,

Ранки, вечори рожеві,

Ноги босі по стерні.

 

І колиска та під стелею,

Звідки я пішла у світ,

Піснею-тугою теплою

Гріє душу стільки літ.

 

І хоч скроні пофарбовані

Першим снігом сивини,

Все одно дитинства спомини

Посилатимуть ті сни.

 

***

Золотиста осінь майже землю вкрила,

Облітає листя із похмурих віт.

Ти, дитино мила, яблуком дозрілим

Котишся із дому у далекий світ.

 

Що з тобою буде - цього ти не знаєш,

Час настав гніздечко звити вам своє.

Може щось загубиш і напевне знайдеш,

Бо як раз у цьому сенс життя і є.

 

Сенс життя у тому, щоб знайти у світі

Ту єдину долю до скінчення днів

Із якою жити і дітей ростити,

Мати безліч друзів, обмаль ворогів.

 

Вам я, Любі діти, хочу побажати

Благ земних по вінця, щастя і добра.

Рідної домівки вік не забувати,

А також бабусі, хоч вона й стара.

 

Зичу вам здоров ?я, бо воно - основа.

Як його немає, то нема й життя,

А також кохання, світлого земного,

Хай роки не згасять ніжні почуття.

 

І вже на останок я скажу, що мрія

У моєму серці дуже давня є.

Правнучок маленький хай теплом зігріє,

Бо уже за обрій йде життя моє.

 

***

Я люблю людей за почуття,

Що беруть вони в свою дорогу,

А дорога та -людське життя,

Сповнене надії і тривоги.

 

Добре, коли в нім кохання є,

Тільки ради нього треба жити,

Бо кохання - то життя моє,

Я не можу жить, щоб не любити.