Яке ім'я стоїть за цими літерами ми не знаємо, вірші було покладено в конверт і надіслано в редакцію журналу „Екумена" з містечка Софійська, що знаходиться вниз по течії Амуру.

Ми друкуємо надіслані вірші, з надією, може хтось озветься, й розповість нам про цього таємничого поета, який животів на амурській землі наприкінці 30-х років. Почуття гумору помножене на людську гідність та зневагу до влади, в лиці її кривавих приспішників, роблять ці вірші документами епохи.

 

***

Ми живемо як шалі діти

Комуністичної ідеї,

Йдемо, щоб світом володіти,

Ще й залицяємось до неї.

Що за ідея отака,

Без смальцю в гузно лізе,

Не влада, а дитя комизне,

Від хизування до штика.

 

***

Багато бачили, ще більше

Побачимо, більшовики

В славетнім возі тільки дишло,

Яке спрямовано в віки.

 

***

Суддя нічого не питав,

Суддя дрімав над папірцями,

Що були зроблені митцями

Майстрами катувальних страв.

 

***

Я сплю на третім поверсі,

На стелі бачу комікси,

Який митець намалював

Жінок, щоб ніччю я не спав.

 

Які в них груди, а які

Приваблюючі стегна,

Така красуня од вовків

Мене недостерегла.

 

Бовтала, що не те пишу,

Не так кохаю та дишу,

Що взяв шкідливу моду

В воді шукати броду.

 

Тепер на третім поверсі

Дивлюсь на мертві коси,

На мертві груди, на носи,

На стегна стиглої краси.

 

***

Чекісти роблять діло:

- Свободи закортіло?

Й почали при народі

Привчати до свободи.

 

Лице привчають, ребра,

Печінку, навіть вуха,

Щоб слухати в потребу,

Того, хто їх не слухав.

 

***

Я партії повірив,

Та рот не так ошкірив,

Тепер вона не вірить

Мені, і рота шкірить.

 

***

Така була задуха,

Що потяг зупинивсь.

Стояв собі та слухав,

Як Сталін чорним бруком

 Будує комунізм.

 

***

В галявці штани знявши,

Під приглядом рушниць,

Ми мріяли, що краще

Було б якби у хащах

Наш потяг зупинивсь.

 

Ото було б роботи

Гвинтівкам та дубкам,

Бо хлопці жовтороті

З гвинтівками в блювоті

Збігли по закуткам.

 

***

У місяця в віконці

Осуга на лиці,

Лежать в вагоні хлопці,

Не люди, а мерці.

 

- Не бійтесь кулемета, -

Тікати місяць зве,

- Всі разом підійметесь

На гульбище нове.

 

Накине місяць зашморг

На шию військовим,

Щоб не питали за що,

Кому й за кого мстив.

 

Міркуємо про волю,

Про владу, про життя,

Хибуємо на долю,

Та все не до пуття.

 

***

Увозить потяг з Іловайську.

Але мені за ним не жаль.

Усе робилося зненацька,

Життя розірвана скрижаль.

 

Батьки ридають, влада слухає,

Мене лякає, що — мовчить.

Якщо ридання не до вуха,

Батьків спроможеться навчить.

 

Усе, що робить влада, болісно,

Але у неї є мета:

Загнати дурнів у колгоспи,

А мудрих звести до хреста.

 

Готуйся в подорож, родина,

На рейках потяги сиплять,

Бажати доганяти сина,

Означмо, - владі підсоблять.

 

***

В таємність далини ми їхали з надією,

Що буде щастя сяяти нам в очі,

Що здійснимо щасливу нашу мрію,

Велику мрію зрілості робочої.

 

Ми їхали, колеса стукотіли,

Стрімкі ліси шарахалися потягу,

Ми їхали, така велика сила,

А вийшло так, що в подорож недовгу.

 

Мерцями в двадцять років в мирний час

Хто зробив нас, хто зрадив нас, від гніву

Не здригнеться земля, їй не до нас,

Земля живе надією на зливу.

 

Нащо їй наші сльози, до корінь

Вони не дійдуть, бо гіркі й солоні

Від владою знівечених стримінь

Вони, як наші душі, непритомні.

 

Пробачте, хижий мор я переміг,

Не зрадивши, дійшов до перемоги,

Теперечки стою у ваших ніг

Навколішки, й цілую ваші ноги.