***

І пересвідчуся я знов:

Найкраще почуття — любов.

 

Зі тисячі облич лише одне

Лице моєї долі не мине.

 

Хай нас розлучать небо і земля,

Любов нам буде сяяти здаля.

 

***

Хто я тобі, частковий пройдисвіт,

Тебе мені подарувала доля.

Ні щастя особливого, ні горя,

Ні серденка закованого в лід.

 

Що я тобі? Ота щаслива зірка,

Що сяяла в долоні лише мить,

Той дощ, що вдарив струменем по вікнах,

Не знаючі чого йому кортить?

 

Що я тобі? Той шов, що кровоточить,

Коли недбало лікар накладе?

Що я тобі? Невиплакані очі,

Та під очима зморшки де-не-де.

 

***

Забудь моє ім'я, забудь мої долоні

Вже сивина лягла мені на скроні.

 

Якщо де зійдемося віч-у-віч,

Мені не поклонися, не поклич.

 

А зграя птахів хай собі літає,

Вона про небо в тебе не питає.

 

***

Не стрінь мене посмішкою на лиці.

Ми знову з тобою вовки-одинці.

 

Забудь ті шляхи, що прямують повз мене,

Бо витримки в мене не більше, ніж жменя

 

Пробач, не резон мені з долею битися,

Щоб в новім житті пощастило зустрітися.

 

***

Щастя моє гірке,

Як у степу полин.

Тіло моє хлипке,

Як при дорозі тин.

 

Горда, в гіркі часи

Жалю не потерплю,

Милості не неси,

Кволості не люблю.

 

Горду кохай, та знай,

Як мене не кохай,

Лиш після судного дня

Другою буду я.

 

***

Кличу Ярославною в Путивлі,

Біля білих монастирських стін,

Дай мені, велика доле, сили

Гордою піднятися з колін.

Чи почуєш ти мій крик далекий,

Плачі, та стогнання по тобі?

Ігорю, мій княже кароокий,

У коханні мій і в боротьбі.

Я не знаю, де тебе шукати,

Може вітер вільний досягне,

Щоб сльозою вмити твої лати,

В радості освідчити мене.

Стань конем, мій вітер, чорним степом,

Чи блакитним небом на поклін

Ігореві князю на потребу

Дай мені піднятися з колін.

                                                         Переклав О.Лозиков