Сергєєв Валерій Миколайович - киянин, і цим гордився. Закінчив Київський державний університет ім. Т.Г. Шевченка, де одержав професію інженера-геолога. Працював в Україні, Бурятії, на Сахаліні та в інших районах країни. З 1978 року його життя і праця пов'язані з Камчаткою. Зі слів Валерія Сергєєва: «...Багато хорошого було пов'язано з Камчаткою і, особливо, з прекрасними людьми з української громади. Саме тут виникла потреба писати на рідній мові. Лірична і мелодична від природи українська мова як би сама собою римується і проситься на папір...».

 

З НОВИМ РОКОМ, ЗЕМЛЯКИ-ЖІНКИ, ЙДІТИ, Й КОЗАКИ

 

На Камчатці вітер віє,

Сніг та хуртовина.

Ген, далеко тепле літо,

Мила Україна.

 

Хоч Камчатка - не чужина,

До дрібниць знайома,

На межі тисячоріччя

Ми не зовсім дома.

 

Зберемося, українці,

До нашої хати –

Будем разом, як годиться,

Новий рік стрічати!

 

В нас пісні, музика грає

І тости чудові;

Дід Мороз гостей вітає –

Все на рідній мові.

 

Стрінем російського брата

Та з іншого роду –

В нас вареників багато

І зілля не шкода!

 

Разом тісно нам не буде

За столом великим.

З Новим роком, добрі люди,

З новим кращим віком!

 

Збірник поезій «ГЕОГРАФІЯ ДРУЗІВ» Валерія Сергєєва вийшов в 2001 році. Презентація пройшла в Клубі української культури ім. Івана Франка при обласній науковій бібліотеці імені академіка Степана Петровича Крашеніннікова. Жорстока і невблаганна смерть вирвала з нашої громади одного з найбільш активних її членів -Валерія Сергєєва. Він був обдарованою, високоосвіченою та інтелігентною людиною. Його вірші українською та російською мовами, які друкувалися в камчатських газетах «Вести», «Частная жизнь», «Рьібак Камчатки», «Батьківщина», добре знають жителі Камчатки. Деякі з них стали піснями, які співають камчатські українці і сьогодні.

 

НАШ ДІМ

(пісня)

 

Ось, нарешті, і наші здійсняються мрії –

Люди є, що в них руки й серця золоті:

На Камчатці відкрили свій дім українці Росії

Поруч з центром культури російських братів.

 

На Камчатці відкрили свій дім українці Росії

Поруч з центром культури російських народів-братів.

 

Друже мій, подивись, це - не сон, це - не казка:

Жовтий степ та високого неба блакить...

Хлібом-сіллю стрічає гостей дорогих Сіроглазка,

І знайомий тризуб наче сяйво горить.

 

Хлібом-сіллю стрічає гостей дорогих Сіроглазка,

І знайомий тризуб, наче сонячне сяйво горить.

 

Сивий батько Дніпро і зелені Карпати,

Чорноморські степи, і Поділля, й Донбас –

Всі приходьте в цей дім, земляки, як до рідної хати;

Щире слово і пісня чекають на вас.

 

Всі приходьте в цей дім, земляки, як до рідної хати;

Щире слово і пісня завжди тут чекають на вас.

 

Біль розлуки стиха, відступа ностальгія;

Ми за дружним столом, як велика сім'я.

Збережемо наш дім - добрий дім українців Росії,

Нас усіх поєднала камчатська земля.

 

Збережемо наш дім - добрий дім українців Росії,

Нас усіх поєднала чудова камчатська земля!

 

Людина, осяяна любов'ю

 

5 липня 2004 року в обласній науковій бібліотеці ім. С. Крашеніннікова пройшов вечір, присвячений пам'яті людини, чиє ім'я, як рана на серці запеклось. Це ім'я - Валерій СЕРГЄЄВ! Вечір розпочався з пісні «Яворина»:

 

...На могилі моїй посадіть молоду яворину

Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну,

І не плачте за мною - за мною заплаче рідня

Видно в тому і є та найтяжча провина моя. ..

.А далі хвилина мовчання...

 

Третього липня 2002 року відійшов у вічність Валерій Сергєєв - поет і бард, патріот України. Та Він з нами! А пісня "Дано-водице" стала гімном Клубу української культури ім. Івана Франка при обласній бібліотеці ім. Крашеніннікова.

 

ДАНО-ВОДИЦЕ

Сл.і муз. В.Сергєєва

 

На Далекім Сході чорна хмара ходить.

З-під тієї хмари чорний дощ виходить;

Чорнії краплини - чутки з України.

Ти скажи, мій брате, чи їм віри дати?

 

Дано-водице, умий мої лиця

Від гріху, від бруду, від людського осуду.

 

Брате мій, земляче, й ви, землячки-сестри,

Будемо збиратись і розмови вести,

І розмови вести, і пісні співати,

До джерел тих чистих вдячно припадати!

 

Дано-водице, умий мої лиця

Від гріху, від бруду, від людського осуду.

 

На Далекім Сході рано сонце сходить;

До осель батьківських все ж воно приходить.

Сонце в нас єдине, і Земля - єдина,

Та одна в цім світі Ненька-Україна!

 

Дано-водице, умий мої лиця

Від гріху, від бруду, від людського осуду.

 

Так, надто просто зникають кращі в далечінь. Та Валерій Миколайович при цьому нам залишив не тільки світлу пам'ять про себе, але і ЛЮБОВ. Любов, яка об'єднує нас і радує. Лишив свої пісні і свою збірку віршів "Географія друзів». "Я Вас люблю усіх, усіх..." звучать його незабутні слова, які він сказав на одній із зустрічей з земляками.

 

Як інженер-геолог він пройшов багато тисяч кілометрів через Сахалін, Бурятію і по нашому півострові, де жив з 1978 року по 2002 рік і вніс в економіку півострова немалий внесок, займаючи посаду генерального директора ВАТ «КамчатТИЗИС». Коли камчатський газ прийде в Петропавловськ, багато людей згадає добрим словом і Валерія Миколайовича Сергєєва, який вклав у цю справу багато зусиль, частину своєї душі. Киянин. Він знав і любив Київ! Мріяв нам показати його і бути гідом.

 

Як він знав і любив Тараса Шевченка! З яким захопленням він розповідав нам про його перебування в Києві та про ті пам'ятні місця, які живі сьогодні! Ось як писав Валерій Сергєєв, а музику до цього вірша написав Святослав Поліщук, який не перестає дивуватися його мудрості:

 

 

ВИКОНАЄМ "ЗАПОВІТ"

 

Багато років, як не стало,

На цьому світі Кобзаря,

Та все, що він казав, настало:

Прогнали й бога, і царя.

 

І волю кров'ю окропили,

Хоч більш не вражу, а свою

На світ сторіками пустили

За ту "великую сім'ю".

 

Голодомор, війна, ГУЛАГи,

Біда чорнобильська, нова...

Це все - для неньки-бідолаги,

Але вона жива, жива!

 

Живий і "Заповіт" Тараса,

Що вічно душу зігрівав

(Тому вона і збереглася),

А, може, й Бог про нас згадав.

 

І знов шумить козацька слава

В незаборонених піснях,

Вже є і воля, і держава,

І синьо-жовтий в небі стяг.

 

Хоча й останню ковдру з Неньки

Рвуть урядовці-шахраї,

Та це вже прикрощі дрібненькі –

Хоч злодії, та все ж свої.

 

Все ж вільні, хоч не дуже ситі.

І в місті люди й на селі

Вже розберуться, як їм жити

На тій "оновленій землі".

 

А буде згода - й лихо згине,

І ще здивуєм білий світ...

Дніпро реве і Слово лине,

виконаєм "Заповіт"!