Василь Симоненко

Моя мова

 

Все в тобі з'єдналося, злилося —

Як і поміститися в одній! —

Шепіт зачарований колосся,

Поклик із катами на двобій.

 

Ти даєш поету дужі крила,

Що підносять правду в вишину,

Вченому ти лагідно відкрила

Мудрості людської глибину.

 

І тобі рости й не в'януть зроду,

Квітувать в поемах і віршах,

Бо в тобі — великого народу

Ніжна і замріяна душа.

 

Іван Драч

 

***

Співають півні на Сахаліні,

Такі заспівні, як на Вкраїні,

Співають півні — все хлопців будять,

Все дивні горла голосом трудять.

На п'ятдесятій на паралелі

Лежать наші хлопці на вічній постелі.

Харамітогінські взяли висоти —

І сон їх вічний зумів збороти:

Лежать перед дотами брати з братами,

Чеку гранати шарпнувши зубами...

Вставай, Козачук, і ти, Кияниця,

Вже зсивіла мати твоя, як зіниця,

Ти, Дмитриченко, і ти, Макухо,

Півні горланять тобі на вухо.

Вставайте, хлопці, — літ тридцять півні

Трублять і трублять у горла дивні.

Ці перші півні планету будять,

Все дивні горла голосом трудять,

Ген серед ночі голос державить:

Будять народи. Будять держави.

Той голос народами буде ходити.

Зуміє Амур і Волгу збудити,

Зуміє Славутича розколихати...

А хлопці далеко вляглися од хати.

Харамітогінські взяли висоти.

Не встануть хлопці після роботи...

 

***

В музеях Далекого Сходу

Білі мої рушники —

Це крила мого народу,

Що крилив сюди віки.

 

Над крилатими над плугами,

Що до океану прийшли.

Душа жила рушниками,

Що заполоччю цвіли.

 

Прані сто раз, перепрані,

їх майстрині зійшли в гроби,

Латані, рана на рані,

Білі мої голуби.

 

Світитесь, крилами б'єтесь.

Сльозою на вас дивлюсь.

До мене ви признаєтесь.

І я до вас признаюсь...