Шановний Олександр Олександрович! Дуже радіємо за українців Хабаровського краю та особисто за Вас в зв'язку з новою україномовною газетою. Це буде дуже гарною відповіддю тим політикам з обох сторін, які намагаються вбити клин між нашими народами.Наша велика родина, якій довелося жити в Росії, Казахстані та в Україні, завжди була двомовною, українська та російська культура, пісні, література для нас були рівноцінними. Ми однаково захоплювалися віршами Шевченка, Франка.Котляревського, Пушкіна, Тютчева, Ахматової... Та хіба ж можна перелічити всіх видатних людей обидвох культур, яких ми шанували та шануємо завжди. І життя наше, особисто моє, завжди було неподільно поєднано цими двома народами (країнами). Як тільки виникала нагода, вся наша родина до онуків, які зараз живуть в Хабаровську, поспішала навідати нашу рідненьку "столицю" Деражню, яка завжди була найкращім місцем в світі. Маленьке містечко з дуже давньою та цікавою історією, в вишневих та каштанових деревах, з буйним цвітом тюльпанів та бузку навесні, з білопінним цвітом черешні та яблунь вздовж шосейних шляхів, стало рідним і для Ольги Миколаївни Мігіної, яка побувала тут в 80-х роках, та згадує про цю подорож постійно, коли ми з нею зустрічаємось в Хабаровську. А тепер і вчителька 80-ї школи Хабаровська Рахматурова Галина Миколаївна, що нещодавно побувала вперше в Україні, в нашому містечку, залишила тут частинку свого серця. "Кращого подарунку собі на 60-річчя я й не могла собі уявити" - з такими словами вона від'їжджала до себе додому. Вже п'ятий рік я живу в місті свого дитинства, але серце моє крається від того, що я так далеко від всіх вас, хабаровчан. Росія - це сердце, Україна - це душа. Як їх можна поділити? Як жити без чогось одного? Мене часто запитують і в Хабаровську, і тут, де мені краще: тут чи там. А мені найкраще в дорозі, коли я їду на свій рідненький Далекий Схід, де побувало 4 покоління нашої родини, або повертаюся в рідну неньку Україну. Вийду в Деражні темним вечором на двір, стану під вишнями і думаю: "Боже, як гарно!" А в Хабаровську іду по вулицях, їду в маршрутці, і думки такі ж самі. Писати українською мені набагато легше, ніж розмовляти, тому й розмовляю тут російською, особливо, коли треба багато сказати. Але за все своє буття в Україні жодного разу не чула дорікань на свою російську мову, ні тут, ні у Львові, ні в Карпатах. Одна фраза "Я з Далекого Сходу" діє, як магія.

Перед тобою відкриваються двері і душі.І нехай наші політики волають, як погано українцям в Росії, та росіянам в Україні, народ живе та спілкується по своїм законам, які несум-лівно вищі за весь політичний галас та намагання роз'єднати нас кордонами та митницями. Щире вітання всім хабаров­ським українцям.

Додаток:

Найдавніші відомості про Деражню стосуються ХУ століття. В1431 році король Ягайло записав якомусь Дедриху 100 гривень (тодішніх) на Деражню.31485 року за розподілом короля Казимира Деражнею володіли Андрій Лащ та Катерина Лащова (до 1522 року), яку інколи йменували Деражнянською. У 1567 році Деражню розорили татари, однак жителі повернулися на попелище. У 1570 році поселення знов пережило напад ординців. Того ж року в Деражні налічувалося 13 тяглих селян. І все ж якраз тоді вона була перейменована із села в місто, у 1614 році Деражня отримала від короля Сигізмунда II! магдебурзьке право - прогресивну форму самоврядування. Тоді в Деражні вже налічувалося майже З тисячі мешканців.За національно-релігійним складом мешканці поділилися на православних, католиків та євреїв. Як і вся довколишня місцевість, Деражня пов'язана з діяльністю народного ватажка повстанця Устима Кармалюка. (Р.5. все зто єсть в той книге про Кармелюка, которую я оставила тебе). В 1871 році через новозбудовану станцію Деражня пройшов перший магістральний паровоз. В період громадянської війни Деражня не раз переходила з рук в руки - тут були більшовики, частини Скоропадського, Петлюри, австрійці, угорці, німці, поляки... В 1920 році в Деражня остаточно встановилася радянська влада. 11 липня 1941 року гітлерівці захопили Деражню. Почалися роки окупації.5 вересня 1942 року фашисти в яру за цегельним заводом розстріляли 1848 громадян єврейської національності, на другий день привели ще 1800. Зараз на цьому місці стоїть пам*ятник загиблим євреям. На каторжні роботи в германію було вивезено 135 юнаків та дівчат. 25 березня 1944 року Деражня була звільнена від фашистів.

Бела Фомінська