Скінчилося веселе літо

 

***

Зійшли б ми за мури релігій юрбою.

Ввійшли в базиліки минулих часів,

Якби не вериги доби, до якої

Гуртом чи одинцем приречені всі.

 

***

Вже сонце начебто остигле,

І все рясніше літ тенет,

А серце не осягне дивних

Осінньо-зимових прикмет.

 

Скінчилося веселе літо

Гучним розбіжжям кольорів,

Та не остигло серце швидко,

І не скінчився його спів.

 

На несподіванку надія

Ще може здійсниться колись,

Бо в щирім серці пломеніє

Осінньо-зимовий каприз.

 

***

Очмарію тебе, зачарую

Волоссям довгим та п'янким.

Ніч кохання тобі подарую

В поцілунках й сльозах на віки.

 

Обпалю твою душу пожежею,

Ще й облишу спокою та сну,

За кохання тремтливою межею

Щоб угледів минулу весну.

 

Зачарую негайною піснею...

А коли відпущу, вибирай —

Або пекло зі мною, з грішною,

Чи з другою обридливий рай.

 

***

Все, чого не додавав,

Або дати не хотів

Я вигадувала вдало

У перервах проміж слів.

 

Змислила собі любов —

 (Хай на плаху кат веде)

Як з другою стріну, знов

Ревнувати набридне.

 

Може сприйму як освіту,

Може душу загублю,

Коли крикну всьому Світу:

Я люблю тебе, люблю!

 

***

Мій господар, володар, владика,

Древніх греків статура та пиха,

Все, що тобі принесла лелека,

Перелічити справа нелегка.

 

Цікаве господнє творіння:

Що лице, що статура, що хист...

Я ж рабиня, непорозуміння

Фантазерка, що прагне кудись.

 

***

Не люблю тих жінок,

Яких колись любив,

Інтимний закуток

Щасливих сліз та слів.

 

Кмітливі та тендітні

З тобою сам на сам...

Та знаю, і тоді ти

Належав лише нам.

 

***

Померклий світ на чорний брук

Багатозначно струменіє. —

Живий я, — долинає вух,

Та серця голос не зігріє.

 

Біда нап'ятою струною

Іще дзвенить в дуці та стогне,

Бо струмінь світла наді мною

Це не полум'я перемоги.

 

Такий пустотливий, такий

Світ загадковий в небі сяє.

А ти живий, такий живий,

Побачу — вдих перетинає.