Наші зустрічі поза віком

 

Сумна пісня

 

Ми зустрітися запізнилися,

В скрутнім стані ми опинилися,

Я з дружиною, ти з чоловіком.

Наші зустрічі поза віком.

 

Наші зустрічі поза віком,

Я з дружиною, ти з чоловіком.

 В скрутнім стані ми опинилися,

Бо зустрітися запізнилися.

 

Поза віком, поза сміхом,

Поза зливою сліз в нестямі,

Покохалися з тихим лихом,

Заглибились у вічні брами.

 

Поза віком, поза життям,

Піду я неземними шляхами,

Неземними шляхами нестями,

Мабуть, дійти судилося нам.

 

Доголилися, докотилися,

Не помітивши, зупинилися

Я з нелюбою, ти з нелюбим,

Наші зустрічі поза шлюбом.

 

Поза шлюбом діток голубимо,

Не вчимо їх батьків кохати,

Щоб в журбі шепотіли їх губи:

Україно, ти моя мати.

 

Поза віком, поза буттям,

Поза чорними смугами долі

Загубилися в рідному полі,

Мабуть так вже судилося нам.

 

Мабуть так вже судилося нам

Загубитися в рідному полі,

Поза чорними смугами долі,

Поза віком, поза буттям.

 

***

На Далекому Сході весна.

На Далекому Сході

Я проходжу повз тебе в нагоді,

Що мелодія серця ясна.

 

На Далекому Сході дощі

Лопотять без упину,

Не шукай мене в небі мерщій,

Я землі не покину

 

Я музиками серця озвусь,

 Збуджу в пам'яті літа,

Що дощами тривалими б'юсь

В твоє серце тендітне.

 

Проридала весь травень весна

На Далекому Сході,

Сохнуть в зморшках червлені вуста,

Нидять дзвони мелодій.

 

Скільки ж можна тривати дощам,

Скільки ж можна тривати,

Бідним птахам в зелених кущах

Не давати співати?

 

***

У Зеленому Клину

На всі голоси

Українських пісень

Заспівали ліси.

 

Заспівали пташки

Українських пісень,

В жовтих краплях роси

Починаючи день.

 

Починається день

З українських пісень,

З українських пісень

Починається день.

 

У Далекому Сході

В світанкові часи

Українських мелодій,

На всі голоси,

 

Славлять горні масиви,

В легких дзвонах роси,

Українську Росію

В світанкові часи.

 

України сини,

Та російські брати,

У Зеленому Клині

Чи дійдуть мети?

 

Починається день

В передзвонах роси,

День співає пісень

Ще й на всі голоси.

 

Починається день

З наших братніх пісень,

З наших братніх пісень

Починається день.

 

***

Понад шляхом клубочиться пил.

Пил стоїть упівнеба.

На землі золотої доби

Нам дождатися треба.

 

Аж співають колеса в дорозі,

Коли в зиму на шлях

Ляже сніг, а по снігу морози

У срібляних буклях.

 

Не гальмую, надіюсь на крила,

Коли доля дала,

Над шляхами хурделиця біла,

На шляхах ковила.

 

Поза шляхом стирчать стовбури,

Підпираючи небо,

По наметах життєвої гри

Погуляти потреба.

 

Хто до потягу йде, хто на возі,

Як сторіччя назад,

Оставляє надію на осінь,

На жовтий листопад.

 

Не гальмую, надіюсь на крила,

Коли доля дала,

Над шляхами хурделиця біла,

На шляхах ковила.

 

***

Зоряного неба розум не осягне,

Тільки серце знає звідки та куди

Відлітає зірка, зірка відлітає,

Перехрестям долі, падає в горби.

 

Піду подивлюся, як вона палає,

Наче чиєсь серце в лісі миготить.

То пташками янгол, як дитина, грає,

Бо йому летіти в небо не кортить.

 

Бачу, зірка зиркає жінкою до мене,

Полохлива зірка в жовтих промінцях,

А довкола зірки полум'я зелене,

Білий слід падіння сяє наче цвях.

 

Щоб війти людині в полум'яні квіти,

Визволити зірку з неземних рослин,

Нам не вистачає-мужності й освіти.

Зірка — дочка неба, що їй земний син!

 

Збудливого танцю краще б вже не бачить,

Краще б не дивитися в полум'я святе,

В сонячному сяйві сиджу я та й плачу,

Чи засяє зірки тіло золоте.

 

***

У червоному небі зелені шляхи,

А обабіч клубочаться чорні смереки,

Де лягають на землю страхіття довгі,

Наче пам'ять минулої чорної спеки.

 

Зоревими шляхами блукаємо ми,

Бо не знає початку й кінця наша доля,

Серце спекою марить, обходить громи,

Хоча й буде та спека тяжка, як неволя.

 

Перетяли все небо білі смуги журби,

Білі смуги кохання — червону недолю,

 Ми по смугам йдемо, чорний пил на лоби

Осідає, здимаючись з чорного полю.

 

Хтось човна у схвильоване море жене,

Хтось до чорної хмари скерував свою мрію,

Та куди б я не йшов, ти не стрінеш мене,

Бо давно вже за хмари літати не вмію.

 

***

Забарилися півні, проспавши світанок рясний,

На кущах та деревах світанкові сяяли роси.

Що побачили півні у доброму довгому сні,

Що наснилося хлопцю у рясних кущах при дорозі?

 

Я до тебе прийду, твою хату знайду,

Я на півнів у серці не буду держати образи.

Той світанок, що здержував добру ходу,

Промінцями одяг обкрай шляху тополі та в'язи.

Я до тебе прийду, святкувати прийду,

Наші щирі пісні та надії мовчазні.

 

Вже піввіку як згинули наші сердечні зв'язки,

Ти в степи України, я в сутінь вбиваюся східну.

Нарікаюся з болем в свої теревені міські,

Я в минуле піду, та до тебе не прийду?

 

Вереснева пісня

 

Візерунками ночі від важкої доби

Я прийшов би до тебе, кохана,

Але ждуть на життєвих шляхах стовбури,

Та по сонцю журба нездоланна.

 

Ти в моєму житті, наче місяць в ночі,

То сполошено сяєш, то певно,

Є у місячнім сяйві дитинства взірці —

Ті що сяють щоночі й щоденно в лиці,

 

Ще й згасають щоночі й щоденно.

Ти гукаєш на мене, як сонце зійде,

Як засяє на тлі краєвиду,

У ранковий той час хай тебе не буде,

Бо зустріну я другу, не рідну.

 

Радість серця торкне и озветься воно,

Пелюшками дитинства засяє.

Де ж ти місяцю мій, щось не було давно,

 Щось велике без тебе конає.

 

Візерунками ночі від важкої доби

Я прийшов би до тебе, кохана,

Тільки ждуть на життєвих шляхах стовбури,

По Украйні журба нездоланна.

 

***

Я знуджуся та не скажу,

 Сліз гірких на очах не удержу,

Я мовчанням любов свою стверджу,

В вузол губи свої зав'яжу.

 

Як зустріну тебе на шляху,

Не скажу тобі жодного слова,

Бо не зможе зробити мова

Добре діло в годину лиху.

 

Не краплини — хвилини життя,

Не бурулька, а доля марніє,

Знати б звідки той вітер повіє,

Я б утворив собі каяття.

 

Я б в мовчання з тобою не грав,

В вузол губи не став би в'язати,

Я б родинних пісень заспівав,

Що в дитинстві співала нам мати.

 

***

Ніччю над селами сяють стовпи світові,

Списами долі націлені в море журби.

 

Серце коцюбне і думка не в радість мені:

 Як цілуватиму губи твої льодяні?

 

Над гіркотою розлуки, над виром гіркої доби

Жовтого місяця в небі торкають стовпи.

 

НА Амурі Україна

 

Досить, боже, глузувати

З м'якосердої людини.

Всі славетні та розп'яті

Перед смертю ми єдині.

 

За життям нема нічого.

Небо — чорна колотнеча.

Полетів би я до бога,

Та лякатиме далечин.

 

Полетів би я до нені.

Та нащо він нені здався

Син, що вбився в теревені,

України відцурався.

 

***

Від горілки рілля сиве

Завжди бачиться зеленим.

Українець не рудіє,

Як зелене листя кленів.

 

Українець йде по світу

Не щеням брудним та кволим,

Він веселку семицвітну

Посягнув стягнути в коло.

 

По Амуру хвиля ходить,

 Дріботить мотором човен.

Не шукайте від заброди

Переліку в долі чорній.

 

***

На Амурі України

Легкий подих відчуваю,

У садочку при долині

В Україні спочиваю.

 

Горобці тріщать на мові

При долині у садочку.

Не нахмурить місяць брови,

Коли я на нього вскочу.

 

Ой ти, місяцю ясненький,

Добрий коник мій швиденький,

Ти неси мене до неньки,

Від веселки до веселки.

 

Над донецькими степами,

В небі хмар рожеві плями,

Від Макіївських ливарень

Рожевіють в небі хмари.

 

Смачно плямкає губами

Повнотіла дужа домна,

Легкий вітер ковилами

Ходить весело, як вдома.

 

По Амуру хвилю гонить

Вітер лагідний місцевий.

И не сопки вже, а домни

Варять нам куліш крицевий.

 

Де заграва упівнеба,

(Добрі фарби у ливарні)

Жовтий місяць – руки в ребра,

Сміючись сидить на хмарі.

.

Він сміється, я зітхаю,

А чого вже й сам не знаю.

Лиш заплющу очі, з хати

Зве додому рідна мати.