Я хочу так освідчитися Вам

 

Іващенко Віталій Вадимович народився 12 грудня 1937 року у м. Смілі Черкаської області. Після закінчення школи вступив до Київського політехнічного інституту, закінчив його у 1960 році, потім аспірантуру. Кандидат технічних наук, доцент кафедри Механіки пластичності матеріалів і ресурсозберігаючих процесів Механіко-машинобудівного інституту Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут". Має біля 80 наукових праць і 17 винаходів.Починаючи з 1993 року видав дванадцять поетичних збірочок: п'ять російською: "История любви", "Вторая любовь", "Нечаянная радость", "О, Женщина!", "Проснувшись утром, улыбнись!»; п'ять українською: «Загляньмо в душу», «Сьогодні живемо», «Краплинки», «Мозаїка життя» і "Зернятка". П'ять збірочок (з накладом 5 і 10 тисяч примірників) вже розійшлися і перевидані. До 100-річчя КПІ була видана «Сповідь другові», в якій вибрані вірші і російською, і українською.

 

***

Ми в світ прийшли, щоб взнати, хто ми є

В ділах, в стосунках, в щирості, в любові.

У цьому смисл життя і голос крові.

Щоденний вибір долею стає.

 

* * *

Щоб відчувати сенс життя і смак,

Не варто пнутись, аби стати першим.

Я думаю, потрібно жити так,

Щоб відчувати: ти — не кінь, а вершник!

 

* * *

Інтелігентність — мій взірець і стимул.

Зразків шукати не ходить далеко.

Можливо, живите ви поміж ними.

Інтелігентний той, з яким вам легко.

 

***

Ви думаєте, у багатстві щастя,

Бо всі до нього тягнуться і пнуться?

Якщо багатим стати якось вдасться,

Отам нещастя тільки і почнуться!

 

***

Позаздрить можна вашому напору!

Все, що говорите — немов закон!

Та ваша думка — тільки точка зору.

А різних точок зору є мільйон!

 

* * *

Хоч що б робив, робитиму все так,

Неначе це моя остання справа.

Робота має мати смисл і смак,

І тільки потім — гроші чи то славу.

 

***

Співає соловейко, як по нотах.

Цвірінькають у зграї горобці.

Так і в людей: тусується дрібнота,

Співучий птах завжди у самоті.

 

***

З роками характер — все гірший і гірший.

Заплакана осінь, за нею — зима.

Душа, як раніш, книгу пристрастей пише.

Бажань ще до біса. Чорнил вже нема!

 

***

Хоч би які були праві і щирі,

Сваритися із кимось — то є зло!

Ви краще опануйте ремесло,

Як навіть з чортом лисим жити в мирі!

 

***

Не бійтесь тих, хто гавкає на вас.

Це їх позиція, а, може, і потреба.

Того, хто лиже вас, боятись треба,

Бо прийде час — і вкусить, і продасть!

 

***

Про гроші дбають молоді,

Про душу — наче і не треба.

Багатство — те, що є в тобі,

Але не те, що є у тебе.

 

* * *

У кожного в житті свої здобутки,

Свій пошук смислу, перемоги й втрати.

Мета талановитих — просто бути,

Мета бездарних — кимось керувати!

 

* * *

Щоби по-справжньому життя відчути смак

Вір в зірку, що веде тебе в путі!

Працюй, співай, кохай сьогодні так,

Неначе це останній раз в житті!

 

* * *

Мене дивують пересічні сім'ї:

Щодня сваритись — потяг і потреба.

Що ж їх єдна? Гармонія в інтимі —

Вона не хоче, а йому не треба.

 

* * *

Немає гіршої образи,

Немає більшої біди,

Коли любов руйнує зрада.

Кричать? Кому?

Тікать? Куди?

І тільки виплакавши очі,

Якщо душа іще жива,

Ти розумієш: це не злочин,

В коханні зради не бува.

Любов — це птах.

Де схоче — сяде.

Кому захоче — заспіва.

Знявсь, полетів...   

Яка ж це зрада?

Птахів безкрилих не бува.

Тому не плачте, а молітесь,

Щоб птах кохання прилітав,

Щоби душею відігрітись,

Забути болі і літа.

 

***

Якби хоч раз ви бачили себе,

Які у гніві ви несимпатичні,

То ви б злякались. Знайте, вам не личить

Ні діяти, ні говорити зле.

 

* * *

Сказати "Я люблю" — мені замало.

Я хочу так освідчитися Вам,

Щоб Ви на все життя запам'ятали,

Як я водив Вас у прекрасний храм.

 

* * *

Не випадеш із пам'яті ніколи!

Ти — мій роман, моя інтимна повість.

Бо є в тобі і таїна ікони,

І пристрастей гарячих невгамовність.

Щоб романтизм у серці зберегти,

Щоб довго-довго грітися любов'ю,

У ніжності з тобою я на Ти,

Але у мріях я на Ви з тобою.

Любов примхлива, а душа закрита,

 Інтимні мрії, як завжди, голодні.

 Щодня я думаю, що б ще зробити,

Щоб ти мене любила і сьогодні!

Любов — не виграш в автоматі.

Не грайся з нею, не гріши.

Це суть натури, вияв статі

І міра щирості душі.

 

* * *

Духовність і чуттєвість — не дилема,

Хоч непорозуміння будуть вічно.

Сподобатись мужчині — не проблема,

Проблема — взнати: ти йому навіщо?

 

* * *

Є шлюби різні: пізні, вчасні, ранні.

А шлюб — це просто унікальні ліки

Для винищення пристрасті в коханні.

Розлучилась — втекла із полону.

Не карайся, що винна сама.

Випадкових закохань — мільйони,

Випадкових розлучень — нема.

 

***

Ідеш свідомо на розрив,

Красива, лагідна і ніжна.

Такою я тебе створив,

А з іншими ти будеш інша.

 

* * *

У втрати теж є два крила,

Я в ній і бідний, і багатий:

Безмірний біль — тебе я втратив.

Безмежна вдячність — ти була!

 

* * *

Від ревнощів стільки трагічних історій!

Та ми не вчимося нізащо.

Як любить тебе — не потрібен ніхто їй!

Не любить — вона тобі нащо?!

 

***

Любові не буває без печалі.

Пора розчарування настає.

Бо хочемо любити ідеали,

А маємо любити те, що є!

 

* * *

У царині інтимних почуттів

Чому між нами непорозуміння?

Мета мужчини — сіяти насіння,

А жінки — вибирати сіячів.

 

***

Хоча б від чого почуття схололи,

Любовних радостей не забувай!

Бо спогади — то є єдиний рай,

З якого нас не виженуть ніколи.

 

***

Чому така незгода у сім'ї?

Чому сім'я нам — як свекруха злая?

Бо кожен знає, що він — пуп землі,

А двох пупів на тілі не буває.

 

***

Які жінки занудні є!

У комарів би їм повчитись:

Як комариха кров з вас п'є,

То хоч перестає зудіти!.

 

***

Щоби життя було не завжди раєм,

Господь жінок розсіяв поміж нами.

Є кілька способів, як управлять жінками.

Але, на жаль, їх ще ніхто не знає.

 

* * *

Коли ти втомишся від клопоту й тривог,

Набриднуть люди — велетні й каліки,

Читай поезію — душевні ліки,

В яких є мудрість, радості і Бог.