Я зрадила собі - з тобою вдвох

***

Вражена мій, шакале непомітний

Ти знову мене вдарив досконально.

Вандал, нікчема, вбивця усесвітній —

Щоб не сказала, всього буде мало.

Від болю зуби зціпив, погорджав,

Я озирнулася дерзка і гнівлива,

Але твій слід вже вдалині пропав

Тривала тільки зненавидь, як злива.

Твій сміх, щоб з глузду зводити жінок,

Заливистий, глухий зло-соковитий,

У вуха бив, і думка: мене вбити,

Мав погляд в себе, стримом до зірок,

Я зрадила собі — з тобою вдвох...

 

***

Опустила руки, в очі вдарив світ невідомий.

Хтось прошепотів: „Вставай — прийшла доба,

Горе, сльози, зло — безглузді видумки,

Наша доля гідна боротьба.

Не лементи, не відправа похорон,

Просто гра нова, новий виток,

Час відплати за шляхами довгими,

Шаг у Вічність, в тихий закуток.

Тиху розлюченість та осоругу, —

Все, що залишила перша любов.

Так я й живу, зневажаючи другу,

Смутком по першій отруюю кров.

 

***

Поривчасто, негайно та розпачливо

Останній раз від тебе я піду...

Зажурливою жити? Що за вдача,

Коли кохання схоже на біду.

 

Так прикро, коли серце в льоді тане,

В мерзлоту вічну канути живцем,

Й відчути, як хурделиця останнім

Запалом опалить твоє лице.

 

Розверзне небо сяянням, невдовзі

Вогнем осліпить очі у вві сні,

Лишив мене в становищі гумознім:

Що далі, прокидатися чи ні?

 

***

Перехрестися, що за дикі фрази!

Поклеп на того, кого не впізнав.

Чи вродою Господь тебе образив,

Що ти за гроші віру запродав.

 

Що пропонуєш, дійти до облуди,

У відчаї хапатися брехні.

Перехрестися, ми з тобою люди.

Не віриш богу, так повір мені.

 

***

Хтось від образи зціпить зуби,

Хтось зіжме пальці в кулаки,

Я ж притулюсь до тебе, любий,

Бо ти дитина на віки.

 

Якого біса ревнувати,

Коли ти груди мої ссеш?

Коли тобі — я рідна мати,

Куди від матері підеш.

 

Янгол і Демон

(блискавка)

 

Блискавка сяє, шматуючи небо, — зблиском відваги

Стане вона, чи стихією смаги?

Лютість, і злість і чистота і марність —

Лячна й доскіплива малість.

Грім віддалений невпізнаним звіром гигоче.

Ближче — лякається, рявкнути обіч не хоче.

Якось непевно сьогодні — то злива, то ясна погода.

З чимось я згодна, а з чимось я люто не згодна.

Прошу я блискавки, щоб без заземлення,

Щоб спалахнути в відвазі та гідності звернення,

До Бога, чи Біса — мені все одне,

Бо гідна свобода погорди мене не мине.

Янгол та Демон забігли в будиночок мій,

Мирно зігрілися, духам навіщо двобій?

Сіли до столу, по чарці хильнули, й тоді

Відбиток обличчя побачили в гіркій воді.

—Хай вона вип'є, —Демон всміхнувся: — Хай з нами хильне!

Вигукнув Янгол: — Здурів ти, вогонь її, бідну, зімне!

— Так, але ми оцій жінці безсмертя дамо,

Я — невразливість, ти — Янгола гідне крило.

Пір'ячко Янгол посмикав: —Ти — Демон, рішати тобі,

В небі їй жити, чи скінчити вік на дибі?

Років чимало рядочком я з жінкою був,

Впливом небесним на долю жебрачки сяйнув.

Янгол і Демон виходять рядком на крильце.

В чарку кидають: Біс — перстень, а Янгол — яйце.

Стиха засяяла чарка, прийнявши коштовні дари,

Я раптом зчепилась болем від тої небесної гри.

Ніччю прокинулась, злива вже вщухла,

лиш блискавка сяє в очах.

Два силуети я бачу, дві чарки в руках при свічах.

Горілку хиляємо з Янголом — Демон та я.

Дрож йде по тілу, відлунює згадка моя:

Лише зажевріє небо, рядком вони підуть, чи ні,

Янгол та Демон, два сироти,

в нашій братерській борні?

 

                      Переклади з російської Олександра Лозикова