Ластівки з Батьківщини

Земля з Тарасової могили

 

Приїжджають до Канева,

збирають у мішечки наперстками

землю з Тарасової могили,

везуть її додому

і думають, що люблять Україну,

як він любив.

 

А їхньої любові не більше,

як тої землі в мішечку.

Вистачить на те, щоб заспівати

                     "Ще не вмерла...",

але не вистачить на те,

              щоб віддати Україні

душу й тіло (а де ж взяти душу?),

вистачить на те, щоб проклинати долю,

але не вистачить на те, щоб обняти

найменшого брата.

Захована в шухлядах, при старій позолоті,

 забута, обернута в потеруху,

свята земля не допоможе плоті

перейти в світло, як нема духу.

Залишіть же могилу Тараса

в супокої!

Не розкопуйте її, самолюбні ізгої,

не розвозьте світами!

Ви свою землю цілуйте,

що сама ходить за вами,

поглядає у ваші вікна,

просить праці,

пошанування,

любові,

та не на грами,

і скромно чекає на те, щоб замкнути

ваші патріотичні останки в домовині,

на дні могильної ями.

 

Фотографії

 

На давніх фотографіях,

де я такий ще молодий,

мене нема.

Там якісь подібні до мене люди,

але мене нема.

Немає там

ані моєї сивини, ні втоми, ні печалі.

А де це все було,

коли я фотографувався?

Хлоп'я, що дивиться на мене

із тих світлин,

не знає, як промовити до мене.

Воно

звертається так ніжно: "Тату!"

Не батько я тобі, мій хлопче,

і ти мені не син.

Щоправда, ми стрічалися колись,

але коли,

де і навіщо,

не пам'ятаю.

 

Вперше

Вже все було.

Немає новизни ні в чому.

Я жив колись па цій землі,

я мучився мізерними думками,

я намагався захистити правду,

вмирав

і вже тепер не знаю,

навіщо народився вдруге

чи, може, втретє.

Так воно, але

зацвів бузок сьогодні на світанку,

так ніби сиза туніка,

в глибинах синя,

краями облямована блакитом,

спустилася на землю

з плеча богині.

Завмер я з подиву,

ніколи

не бачив я у всіх своїх життях

краси такої,

запаху такого не споживав, не звідав.

Я голову свою занурив

у кущ бузку,

мов кінь — в копицю сіна.

Мені на очі прилягли

блакитні фалди дивної одежі.

Що сталося? А що?

Це вперше

зацвів бузок,

принаймні так йому здається,

це вперше я його побачив,

і вперше став конем, і вперше

свій погляд обмотав блакитним шовком.

 

Душа

 

В мені живе душа мойого предка.

Тремчу, коли коня побачу,

а як почую

дзеленькотання воза

селянського,

від захвату музичного вмираю,

а як торкнусь до писаної крайки,

що оббігає стан дівочий,

готовий все оддати за той пояс,

що мої пальці в небо забирає.

 

Дерево

 

Дерево, яке я посадив,

пізнає мене, зітхає за мною,

просить од мене води в посуху.

А я, поливаючи його, обтинаю

з особливою запопадливістю

зайві гілки на ньому;

я не шкодую його і завдаю йому болю,

так ніби росте воно з мого серця,

як совість.

 

Вікна

 

Крізь найменше вікно

можна побачити цілий світ,

якщо душа болить

і сльозою затягнуті зіниці.

 

Крізь найбільше вікно

не побачити і крихти світу,

якщо зір наповнений злобою,

наче камінь своєю твердістю.