З нанайської

 

Пісня

Срібляною ниткою витинаю хвилю,

Золотою ниткою - сонце на коні,

Ниткою зеленою - весняне весілля,

Ниткою блакитною - гори вдалині.

 

Візерунок срібляний - хані-раніна,

Витинаю золотий - хані-раніна,

Витинаю граючи - хані-раніна,

Пісеньку співаючи - хані-раніна.

 

Стелеться під голкою - рідна далина,

Плине голка рибкою у моїй руці,

Птахом моя думка сонця долина,

Серце мене збуджує на пісні оці.

 

Взимку звір у витинах гріється, сидить

В лісовій гущавині, у густій траві,

Птахи протинають крилами блакить,

Нові вірші пишуться в моїй голові.

 

***

Черемшина в лісі розквітає,

Яблуня розквітла лісова.

Травень гори снігу надихає,

Пелюшками вкрилася трава.

 

Білими пташинами летять

Весни, зупиняються в гаю, -

Соловейки у гаю не сплять,

Молодість відспівують мою.

 

Щемить моє серце від пісень,

Іноді засяє ніч, як день,

Ви б почули що ото за спів, -

Плачу від лісових співаків.

 

Щастя не буває без журби,

Де ви весни радісні мої

Не мені співають солов'ї

Зі моєї світлої доби.

 

***

Місяць стежку витовк на протоці,

Вкрита річка лускою кети,

А по ній рибалка в оморочці,

Йду я та гадаю: чи не ти?

 

Я сідаю в човен, налягаю

В дві руки на весла, хай летить –

В оморочці милого впізнаю,

Дуже з ним зустрітися кортить.

 

Залітає вітер під сорочку,

Думаю - якщо ото не він,

Човен свій віддам за оморочку,

Підійму нелюбого з колін.

 

А якщо в човні мене догонить,

Місячною стежкою прийде,

Лускою сипне в мене з долоні –

Стане моїм любим хени-не.

 

***

Я птах з пораненим крилом,

Мені до неба не літати,

Шулік, жахаючись, чекати.

Я птах з пораненим крилом.

 

Поранена моя душа,

Вогонь у грудях ледь жевріє,

А то ще серце заніміє...

Поранена моя душа.

 

На моїй долі стільки ран,

Що вже не можу устояти.

Себе від болю відірвати,

 У свій повірити обман.

 

***

Коли вже запізнилася любов,

Засуджувати нам її не треба.

Вона, як серце, б'ється в наші ребра,

Запалює багаттям нашу кров.

 

Нехай душа збентежено мовчить,

Хай соромно нам буде і мінливо,

Любов, як промінь сонця, гарячить,

Палить, коли на нас надходить злива.

 

Коли вже запізнилася любов,

Повірте їй, як ненці, не обмане,

Вона глибин минулого досягне,

 Коли вже запізнилася любов.

 

Переклав О. Лозиков