Серед  небагатьох оповідань останнього періоду творчості ДанилаЛукича Мордовця, кінець ХІХ ст., була написана  новела  на тему переселення українців на Далекий Схід ”Луна з Нової України”- сумна розповідь старенької жінки про тяжку долю переселенців, які були змушені у пошуках кращого життя кидати рідний край, Україну. Розповідь жінки сповнена важких переживань,  тугою за рідною землею. Це був  один з перших  художніх творів про східну українську діаспору.

Певно, що така життєва ситуація була характерною, як для тисяч  українців Західної України, так і для українців Східної Украни, що і у другій  половині ХІХ століття відправлялись на пошуки щастя на Далекий Схід або навіть на інші континенти світу.

В українській літературі другої половини  ХІХ ст.- поч ХХ ст. розповіді про переселенців стали цілим напрямком у творчості Вячеслава Потапенка, Василя Стефаника та ін.

Про мандри на нові земліі на Сход,і на Амурі, про трагізм таких подій писав український письменник Мордовець Данило Лукич в новелі ”Луна з ”Нової України”.

МОРДОВЕЦЬ  Данило Лукич, український і російський письмен-ник,історик народився 7 грудня  1830 року за старим стилем)  в українській слободі  Данилівка в старовинному українському козацькому роді, тепер смт. Волгоградської області Російської Федерації.

Навчався з 1954 року на історико-філологічному факультеті Петер-бурзького університету.

. Понад ЗО років служив чиновником, переважно у Саратові, де 1854 здружився із засланим туди М Костомаровим. Тривалий час письменник служив у  Міністерстві шляхів сполучення, був керівником канцелярії сарат. губернатора, ред. “Саратовских губернских ведомостей» (1856—1862). У 1886 М. вийшов у відставку. Писав українською та російською мовами. Протягом 50—70-х активно співробітничав у журналах «Русское слово», «Отечественне записки», «Дело», «Вестник Европы», «Исто-рический вестник» та ін. Літ.діяльність почав у студ. роки. Тоді переповів віршем українською мовою «Краледворський рукопис».

У своєму першому творі — романт. поемі « Козаки і море» (1854, опубл. 1859 в «Малорусскомм  литературном сборнике”, упорядником і видавцем  якого був М.) звернувся до істор. минулого України. В оповіданнях «Старці» (1855, опубл. 1885), «Дзвонар», «Солдатка» (1859, опубл. 1861 в «Основі») з гуманістичних позицій відобразив життя покріпаченого укр. села. Повість “Нові російські люди (Повість з життя шістдесятих років)» (1867), роман «Знамення часу» (1869,заборон. цензурою; вид. 1900) відбивають настрої демократичної інтелігенції, зародження народницького руху (хоча поглядів народників Мордовець. не поділяв). Гострі проблеми сусп. життя розробляються в романі «З минулого (Страдні сторінки на Русі)”. Популярності Мордовець зажив історичними  романами «Дванадцятий рік», «Лжедмитрій» (обидва — 1879 р.), «Цар і гетьман», «Соловецьке сидіння» (обидва—1880 р.), «Господар Великий Новгород”(1882), «За чиї гріхи» (1890), в яких виявив інтерес до народних рухів. У романах «Великий розкол» (1881), «Сагайдачний» (1882; три переробки укр. мовою—1887, 1908, 1909), «Кримська неволя» (1885), «Тиміш» (1889), «Палій» (1896-97; опублікував 1902 р. українською  мовою), «Дві долі» (1898, укр. мовою) розкриваються історичні долі українського і рос. народів. Мордовцю належать ще історичні романи «Ідеалісти і реалісти» (1876), «Замурована цариця» (1891), «Гомін каміння» (1895), «Загибель Єрусалима» (1897). Писав і драматичні  твори — «Празький погром 1848 р.», «Степан Малий» «Добровольці» (ввійшли до зб. «Слов'янські дра¬ми», 1877, заборон, цензурою). Автор романі¬зованої біографії М. Костомарова «Професор Ратмиров» (1889, не закінчена). У 80—90-х р. опубл. ряд лірико-біогр. нарисів («Сон не сон»„ «Скажи, місяченьку!», «Із уст немовлят»), оповідань («Луна з „Нової України" та ін.) укр. мовою. На поч. 80-х рр. надр. дорожні нарисі «Поїздка до пірамід», «Поїздка до Єрусалима», «На Арарат», «По Італії», «По Іспанії», «В гостях у Тамерлана» та ін. Враження від поїздок  Україну 1883 і 1886 відтворено у ліричних нарисах-спогадах «Під небом України», «3а що ж?».

Відомі істор. праці М.—«Пугачовщина» (1866), «Самозванці і понизова вольниця» (т. 1—2, 1867), «Гайдамаччина» (1870), «Політичні рухи російського народу» (т. 1—2, 1871), «Напере¬додні волі» (1872, опубліковано 1889). Біль- шість історико-соціологічних та публіцистична розробок Морпдовця увійшла до його збірників «Десятиріччя російського земства» (1876) та «Історичні пропілеї» (т. 1—2, 1889). Був знайомий з Т. Шев¬ченком, вдячну пам'ять про нього проніс через усе життя. Написав розгорнуту статтю-рецензію на «Кобзар» (1860), ст. «Роковини Шевченка в Петербурзі» (1886), передмову до «Иллюстрированного „Кобзаря" Т. Г. Шевченко» (1896), спогади «З минулого та пережитого» (1902— про зустрічі з поетом). Проти антиісторичного  тлума¬чення ролі народних мас, спроб приниження значення творчості Т. Шевченка спрямована полемічна бро¬шура М. „За крашанку — писанка". П. Ол. Кулішеві» (1882). Був одним з організаторів Шевченківських вечорів (1880—1904) у Петер¬бурзі, Т-ва імені Т. Г. Шевченка для допомоги нужденним уродженцям Південної Росії, що вчаться у вищих навч. закладах Петер-бурга, та Благо¬дійного товариства для видання загальнокорис¬них і дешевих книг (1898,  був перший його голова). Мордовець написав спогади про М. Костомарова, М. Драгоманова («Про незабутнє», 1903),

сприяв ви-данню творів українських  письменників у Петербурзі, публікував у пресі статті на захист українського театру від нападок  шовіністичної реакції, рецензії на вистави труп М. Кропивницького і П. Саксаганського, не раз виступав проти переслідувань і цензурних забо¬рон укр. мови, за дозвіл викладати в школах рід¬ною мовою. Один з перших перекладачів творів М. Гоголя. 1. Франко, оцінюючи творчість пись¬менника, зазначав, що «Мордовець належить до великих майстрів української мови» (Франко І. Зібр. тв., т. 36. К., 1982, с. 43).

Помер 10 червня (за старим стилем, 23 червня за новим стилем) 1905 року у м. Кисловодську, похований у місті Ростові-на- Дону.