Міні-хрестоматія кубанської української літератури

Краю рідний

 

Краю рідний! Мій далекий Краю!

Як без тебе гірко в чужині!

Хоч у сні тебе я привітаю,

І побачу тільки в сні.

Полетів би я бузьком до тебе

І углядів би твої поля,

Де ліси, річки й високе небо,

Де я хлопчиком гуляв.

Та не маю крилець долетіти

До степів, гаїв і рідних хат,

Де цвітуть пахучі, ніжні квіти,

У цвіту буяє сад.

 

Соловейко

 

Раненько-вранці жвавий соловейко

На вишеньці співає веселенько,

Де сонечко на росах, коло хати,

Вже починає самоцвітом грати,

А на пахучі китиці бузка

Впадає зграйка бджілок гомінка;

Усе цвіте рожево, червінково,

Навколо чуєш тільки тепле слово,

Немов ніде ні злочинів, ні воєн,

І світ увесь добра та щастя повен,

Веселі всі — великі і малі,

Усе живе раює на землі!..

Коли б насправді так воно було

І між людьми навіки зникло зло!

 

На волю

Пісня

 

Виходьмо дружно з хат на волю —

До лісу, луків і річок,

Де сяйво, пахощі навколо,

Де співи радісних пташок.

Під дзвін пісень

Яснує день

І пестить нас

В розкішний час.

Ми любим степ, ми сонце любим,

Ми любим гори і моря.

Пташок і звірів ми голубим,

Серця в нас радістю горять.

Під дзвін пісень

Ясніє день

І пестить нас

В розкішний час.

Ми перейшли кряжі зелені,

Пливем по озеру між скель,

Де ходять кози та олені,

Де з вітром бореться орел.

Під дзвін пісень

Ясніє день

І пестить нас

В розкішний час.

 

Беривіз

Веснянка

 

Лине пісня, мов дзвіночок,

Розійшлась луною скрізь.

Чий то дзвонить голосочок:

"Покинь сани — візьми віз!"

То віщун весни завзятий —

Жовтогрудок-беривіз

Про весну почав співати:

"Покинь сани — візьми віз!"

Гомінкий струмок гойдає

Напівсонний верболіз,

Над селом, над сизим гаєм:

"Покинь сани — візьми віз!"

Дивну пташку бачать люди,

Схвилювалися до сліз:

"Вже весна!" І землю будить:

"Покинь сани — бери віз!"