***

Я повернувся в казку: ліг

У білий сніг, чи в ту хмарину,

Що посувала без упину,

Швидкий не стримуючи біг.

Над пожовтілими ланами

Та понад купами дерев,

Де вітер рік мені догану,

Перетворюючи у рев

Співучу вимову природи.

Але від казки вдалині

Хіба співалося мені

Так дзвінко, легко, вільно так,

Коли носив мене літак

Понад землею? Тихий спів

Ланів хіба почути вмів,

Як уторовував стежки

Степами дикими? Смішні

Ті люди, що шляхами йдуть,

Що і свій спожиток, і суть

Життя, коли вже обіч йдуть,

Одне-у-одного крадуть.

А я, як казкою посів,

Пісень нечуваних носій,

Куди, не знаючи, лечу.

На землю глядячи, мовчу.

Не вчуся, й другого не вчу,

Чужих сердець не толочу.

Коли є казка отака,

Мені не треба літака.

 

***

Гнівалася жінка

Як я запізнився.

В шинку забарився,

З братом посварився.

Брат, кажу, на тебе

Ніс таку гидотну,

Що була потреба

Бити брата в морду.

-А на що, - питає,

- Брат твій натякає,

Що зі мною грає,

Як тебе немає?

А мені байдуже

З ким в кохання грати,

Як інакше, друже,

Жити в одній хаті?

Я хотів дружині

Кулаком та в пику,

На моїй перині

З братом грати звикла.

- Ти, - питаю, - стерво,

Кого з нас кохаєш,

На чиїх ти нервах

На перині граєш?

А вона сміється,

Так очима грає,

То опалить серця,

То про інше дбає.

Я б пішов звичайно

Ніччю до шинкарки,

Та завжди чекає,

Не жаліє чарки.

Та лице дружини

Вже запроменіло,

Жіночка умліла,

Зве мене до тіла.

А коли захекавсь,

До шинкарки бігти,

Хоч і недалеко,

Але треба вміти.

Наливає чарку,

Другу наливає,

Краще за шинкарку

На ніч напуває.

Щоб напився певне,

Не спромігся знати,

Як вона від мене

Побіжить до брата.

***

Човгає під вікнами

Злива черевиками,

Чи вони не по нозі,

Чи громи на зливу злі,

Човгає та човгає,

Спати не дає,

Кажуть, що до Бога

Відгук достає.

 

Треба жати ниву,

Біс накликав зливу.

Щоб зустріти свята

Треба працювати,

Хлів ремонтувати,

Побілити хату,

Одягти дружину,

Щось купити сину,

Але ж злива хлище,

Аж гудить горище.

 

Хлище тиждень, другий,

Біс своє бере,

Річка від напруги

Вирами реве.

Шерехтить струмками,

Розмиває шлях,

Бігає в нестями

Обіч шляху птах.

Розкидала кубла,

Вигнала пташок,

Де тепер, голуба,

Знайде затишок?

 

Почитати книжку,

Написати вірш,

Та душа не пише,

В голові суміш:

Взяти парасольку,

Щось робить аби:

Кажуть в лісі мокнуть

Дощові гриби.

 

Під дощем чвалаю

З кошиком в руці,

Як святий до раю,

З щастям на лиці.

Щоб там не казали,

Щоб там не рекли,

Білий гриб збираю

Я у дві руки.

Злива хлище з неба,

Лізе гриб з землі,

Серце б’ється в ребра –

Радісно мені.

Рву гриби завзято,

Що там не роби,

Будуть нам на свята

Смажені гриби.

 

***

Покохала жінка

Біса, що ходив

Та до неї зиркав

Ледь не дві доби.

 

Відчинила хвіртку.

Кличе на поріг,

Та питає: звідки

Він до неї збіг?

 

-В райському загалі, -

Сумно мовить біс,

- Всі розумні й вдалі

Ділися кудись.

 

Ні тобі поета,

Ні тобі митця.

П’є горілку вперто

Публіка оця.

 

Богові обридла,

Янголятам теж,

Бо натхненне бидло

Кличе до пожеж.

 

У раю в пошані

Плигуни в’юнкі,

Мчать дівчата гарні

Наввипередки.

Біс від хвилювання

Ратичками б’є,

Всім богам догани

Хутко видає.

 

-Я пройшовся пеклом, -

Мовить жінці біс, -

Думав в пеклі спека

Та катівні скрізь.

 

Думав тут волають,

Кинуті в окріп,

Грішні, хто до раю

Дотягти не зміг.

 

Булькає живиця –

Грішники мовчать,

Посмішки на лицях

Бісових дівчат.

 

Мужики завзято

Линуть до чортиць,

Думають засватати

Кращу з молодиць.

 

Біси йдуть завзято

З пекла в божий рай,

Бісів янголята

Зґвалтували вкрай.

 

Днем цигарки смокчуть

Пиво з пляшок п’ють,

А ночами квокчуть,

З бісами живуть.

 

Кличе біса в хату

Жінка, та на стіл

Нічого подати –

Нишпорки пусті.

Не дають зарплати,

З хати геть женуть,

Ті чорти пихаті,

Що в раю живуть.

 

Біс посидів мовчки.

- Вибачай, - сказав,

- Мати зуби вовчі

Та ловити гав.

 

Будуть на вечерю

Хліб та ковбаса,

Розірву я черево

Пихи до паса.

 

Як воно гуділо,

Пекло, як гуло,

Прихопив біс діло

Під своє крило.

 

Із живиці вийшло

Юрмище вояк,

Охопив колишніх

Спадкоємців жах.

 

Що награбували

Разом віддали,

Бо вояк навали

Вчасно прибули.

 

В пеклі біс у влади,

Сполох у раю,

Бог чортам порадив

Орати ріллю.

 

Працювати біса

Треба ще навчити,

Довели до кризи

Богові наймити.