На добрий спомин друзям

Кочеткова Людмила Вікторівна народилася в травні 1942 року в Узбекистані, де мати була в евакуації. З 1944 року росла на Україні, в селі Ольгопіль Вінницької області. В 1960 році після закінчення Білгород-Дністровського рибопромислового технікуму – на  Далекім Сході. До 1965 року працювала рибоводом на Курильскому риборозводному заводі. З 1965 року проживає у Владивостоку, працювала в промисловій розвідці і науково-дослідницькому флоті. Заочно закінчила Далекосхідний універ-ситет. Іхтіолог, приймала участь в  науково-дослідних експедиціях як в південних, так і в північних морях.  Зараз пенсіонерка. В товаристві української культури з 1992 року. Член хору «Горлиця».

Українською мовою писала тільки листи. Останнім часом стала складати поздоровлення з ювілеями.

 

Ткаченко Т. В. (Голова Центру української культури  Анатолія Криля «ГОРЛИЦЯ».

 На час її ювілею чоловік потрапив у лікарню)

В цей неспокійний ювілей

Дозволь тобі сказати:

Візьми тепло наших сердець

Тривогу подолати.

Бажаємо, щоб твій Сергій

Біль переніс достойно,

Щоб знову поруч  з нами був,

Знов усміхався скромно.

Щоб він по швидше очуняв,

Щоби міцнів скоріше,

А ювілей цей – не останній,

Відзначимо пізніше… (Через 5-10-15 років)

                         ____________________________________________________________________

         Світальському Василю Івановичу -80!

Людина дуже складної долі, з переслідуваннями і репресіями. Активний діяч товариства української культури і організації українських націоналістів,  в Раду якої входив. Веде  фото-відео – історію товариства, Центру української культури і українських колективів.

В такий достойний ювілей

Дозвольте Вас вітати,

Вам зичити добра, здоров’я,

Достатку вашій хаті!

Ви – наш архів і наша пам’ять,

Як з Україною зв’язок.

І не даєте нам забути

Про кровний наш обов’язок.

Щоб не посміли забувати

Ми до своїх останніх днів,

Свою далеку Україну,

Як материнський ніжний спів…

Ми Вам за це сердечно вдячні,

Багато маємо бажань:

Щоб ювілеї зустрічали

Ви ще не раз, не два, не п’ять…

Нехай Вас зажди обіймає

Така турбота і любов,

Щоб ювілеї зустрічали

Багато раз – ще знов і знов.

___________________________________________________________________

                        Лозикову  Олександру Олександровичу -70

Часто буває у Владивостоку, знайомить українську громаду нашого міста з новими числами українського журналу. У день свого ювілею (нам це дуже приємно) був разом з нами, у центрі української культури Владивостоку, Будинку культури  залізничників, де ми вітали шановного Василя Івановича і Олександра Олександровича з ювілеями – вони, наші славні земляки – народилися в один день  з різницею у десять років.  Оскільки він також був ювіляром, частина поздоровлень була адресована О. О. Лозикову. Це – одне із них:

Вам нині вдруге 35!

Дозвольте щиро побажать -

Щоб літ своїх не рахували,

А 35 – і відчували!

Щоб справи всі складались вдало,

Щоб «Хвиля» довго вирувала,

Щоб повсякденно повелось:

Що заплановано – збулось!

Щоб Муза вас не покидала:

Побільше творчих Вам натхнень!

Ми всі бажаємо Вам щастя -

На  кожен час, і кожен день!

___________________________________________________________

                    Двориній О. В., моїй землячці

Коло 40 років на Далекому Сході. Голова профспілки  медичних працівників м. Уссурійська, декілька днів на тиждень веде прийом як дитячий стоматолог.

А пам’ятаєш наш Ольгопіль,

В долині всохлої ріки?

І як в молодших класах школи

Юрбою йшли на буряки,

(Щоб довгоносиків збирати,

Та пісню весело співати!)

Чи запашну весняну днину,

Коли акації цвітуть,

Мов з усієї України

Там бджоли лагідно гудуть…

Давно ми на далекім Сході,

Вже прізвища у нас російські,

Та часом серце затріпоче,

Як чуєш мову українську…

Ту мову нашого дитинства,

Що інколи лунає тут…

І нагадається Ольгопіль,

Коли акації цвітуть…