АСФАЛЬТ 1. Спека не можна дихать Давить горло асфальт Все те ж стареньке лихо Охрим мій альт І я загубив упевненість Я загубив грунт Оі'иагазиннв свою зверненість І попрохав фініків фунт. 19. Ш. 1934. Київ 2 "...про білі ночі, про рожевий сутінок... " *** ...про білі ночі, про рожевий сутінок, про колихання сіроморя в туманах, про кайтихший гуркіт, про найтихший стогін, хвилі, душа, нові пісні на старій віоліні, найтихший плюск, найтихіший гомін, шепіт у молодокущах. і хвилі, і душа, метелик білий, метелик синій.
...ах, Стрункодівчина. Русодівчина. Руходів-чина. Теплодівчина в ажурній сукні, тонкостанна, гнучкостанна, в рожевих сутінках, серед сірих берез.
...про білі ночі... про рожесутінок.
3. "Женщино ти здивована..." Женщино ти здивована Ти не відчула що то за прязні Ти не знаєш шо то було обмірковано То було нарочито так одверто й ясно
Женшино ти мені подобаєшся Лише тридні я майже закоханий А ти такою неприступною робишся Ти образилась і я для тебе непроханий
Женшино я не можу заснути сам Позавчора були разом в опері А вчора я нив вино з проститутками І плигало моє серце в скаженім пурпурі
І скоро скінчиться лише тиждень нам бачиться ї завше я нещасливий і завше ви женщини Твій образ з образою в моїм серці значиться 1 я геряюсь де подітись мені сьогодні в вечері.
Із циклу "Зок" хп Знак перше-останньої зустрічі Для елегантної Катерини, На спомин про вагон співучий Обезстрадненій балерині. –
Синій знак гострий зоставив я У вас лише заголених колін, Коли звала безмріина Ставія І мучав вагонний сплін.
Із циклу "Біла студія"
* * * Мені щось тоскно серце тисне Моєї мами колисанка Така стара і ніжна висне І буде виснуть до світанку І буде виснуть до світанку. І буде виснуть до світанку Співучим спогадом нависне Тиха і ніжна серце тисне Моєї мами колисанка Моєї мами колисанка. 21. VII. 1916. Владивосток
*** Не кидай у мене подушкою З п’яних очей Я тобі скажу на вушко Про мармур твоїх плечей
Емма мені не подобається Сьогодні не з нею я Ах що зі мною робиться Ле-лю-ля.
*** Образ твій у куті найтихшому, В ногах твоїх аромат. Подай життя застигшому, Перса Св. Агаті.
Прагнення чуда серце освітлене Опромінь бажанням кризи. Зійде бог у тіло нривітлене, Як з тебе спадуть ризи.
Із циклу "Гімн св. Терезі", 1918. Кабанці
*** Очі міцно, міцно стиснуті 1 заломлені губи. Вохкі коліна і біллю роздвинуті В час солодкої згуби. Не було початку - не буде краю. Таємність ковдри. В цю хвилину почувається Тільки кров.
із никлу "Біла студія
Перста твої Мої: Я їх цілував. Ноги твої Мої. Я їх пестив. Між твоїх стеген Мох. Тіло твоє Моє. Воно тремтіло. Ти -Моя: Ти віддалась.
Із циклу "Зок"
Пестила мене Шепотіла: Гарно. Шепотіла в ухо: Мій. Гладила й шепотіла: Скажи. А після говорила: Ти - чужий. Прощались - Цілувала, цілувала. Я гніваюсь: Ти знала Що я не забуду тебе.
Із никлу 'Зок"
Потяг пролинув. її вже нема. Зникли очі й веселий рот.
Залишилась в уяві всмішка німа. Осиротів мій Ьіос-поіея.
*** У неї помер чоловік Через два місяці буде весна Вона мені віддалась По вашому це так? Ах чоловік помер місяць назад З туги вона піддалась мені А весна буде без мене Розумієте? Я обіцяв весною прибути По-вашому вона буде ждать? А я по від'їзді на другий день З туги за нею спав із іншою І властиво не знаю чи повернусь А чоловік помер А вона сама ї весна Перса її - як пісок дюн 1 погляд як Індія.
*** Я люблю обличчя зміненість І ще щось, що в тобі Я люблю твоїх губ рубіненіеть І ще щось, що в тобі. Я люблю твоїх стеген принадність І ще щось, що в тобі. Я люблю тіла твого принадність І те, чим відрізняєшся б юрбі.
*** Я осріблю Нараз... зобачив змію. Сховай на колінах! Сумно блакитністю зім Серце закрий од стін. Вночі я тобі розповім Про м'яість твоїх колін.
*** Сьогодні перше число мая перше мая веселий день молодої весни. Всі сквери й парки залюднені вдень а ввечері відчиняться сади. Я чую вибухи фейєрверків і звідкіеь плинуть мідяні звуки. Але я сиджу дома нікуди не піду сьогодні сьогодні перше число мая веселий день молодої весни молодої весни.
*** Жінка що віддається не часто І таїть у собі стриманості красу - Ніби собі самому - каже - що своє кохання Я зобі - в тобі несу - І чому тільки мені - не знаю я - ї дивуюсь - і не розумію - й не вірю їй - І її життя - і своє з плямами - Печально й мовчки змірюю - І навіщо мені - ще одна ї навіщо болюча - мені - рана І хочеться шоб це була остання І хочеться щоб вона була остання...
■
*** Я люблю безстидні рухи І свободу почувань Як оголюються руки І тремтить звабливо стан Лиш останній ступить крок Поцілуйний випить трунок Щоб відчути холод зубок Персів сонячний пісок завмерти в лютих звивах гамах грішних диких мук У владних тіла переливах Щоб забуть про Божий стук.
ІНТЕРФЕРЕНЦІЯ
Кохання, кохання — Що за штукенція? Молекул, атомів прочування, Одухотворена інтерференція.
Заздрість, заздрість — Що за оказія? Ніч, убивча безпорадність, Глуха, жорстока Азія.
Обоє — вмісці. Щасливі — вмісці! Цілують ноги! Що за вакханалія при розкладаючім місяці? Психопатологія! і 6. IV. 1917. Владивосток
Авіатор
Люблю мідяні звуки оркестри Зачуваю здалека Сурми ревуть Кларнети розмовляють Юрма шумує Задерши капелюха За пілотом стежить На панн дивлюсь Уст Усміхи струять весело Усміхи очей хвилюють Гомін Сміхострумки Душа в сонячних струнах Опій і кров Клекоче пестить м'яко Юрма Юрма Гомінка Безжурна Щасливим бути як юрма Немає ні до чого діла Мєртвопетлює авіатор в хмарах.
Ажурна сукня
Я клаптик побачив спідньої сукні Ажурної сукні під рухами ніг Ніжки як витонч струмні і струнні І в струнних акордах край них я приліг
Мені подобається коли ти проходиш І повні проміння рухання колін Ти поглядом палиш і рухами твориш І оживлюєш ласкою холодність стін
Я бачу крізь струни побіжність усмішки Прозорість панчохів і ставленість ніг Як близько як близько омріяні ніжки Я в струнних аккордах край ніжок приліг.
Альбатроси
Чи бачив хто, як сліпнуть думи І серце розпадається, надвоє розколене? І коли вирисується воно зі стуми — Це ж жах, коли побачить, що воно — оголене.
Чи чув хто, ик мріють роси Про життя вічне, ранком, як червоніє схід? Над гатором безшумлять крилаті альбатроси І над душею — привиди страхіть.
Заспокоює електрика — Так ясно забутись., довірившить електричному богові. Більше галасів, стуку, більше гаму, дзвону, крику — Дайте людей сюди, дайте реву, стогону, реготу, дайте ворога!.. 28. II. 1917. Владивосток
Аналогія
Туман над морем зіллявся з хвилею Зіллявся з хмарою шо угорі І в плесках стогонах млою застиглою Алегрить в скелю — скоріш скоріш
Безмежні плюскоти бентежні зміни Розпуки гомін і жах без краю А що для мене ці скелі стіни? Дивніши зміни в душі я маю
Туман над морем зіллявся з хмарою Зіллявся з хвилею що стугонить І в стисках-стогонах встає примарою Червоний жах встає — горить горить. 24. V. 1915. Владивосток Аскольд
Цілий день в піднесенім настрої В штучних рухах на блідім обличчю Цілий день хтось плакав що не має зброї Не докличусь На Аскольд хочу вічно-далекий вічно-самотний Слухати зойки на диких щовбах ...В штучних рухах на блідім обличчю... Чекай на мене — я покличу... ...Аскольд... Аскольд... Аскольд... Тане Тане в тумані Самотний острів. |
Архив номеров (№1 - 9) > № 9 >