Добрий день, пане Олександре! У 30-му номері Вами опубліковано мої вірші:за що Вам дуже ВЕЛИКЕ ДЯКУЮ. Ви писали наче, що авторський примірник журналу мені надішлете, та поки я нічого не отримував. А ще сказали, що можна продовжувати слати Вам вірші. Ось щось із останнього, що могло б підійти у контекст Вашого потрібного світу журналу. Чекаю відповідь. Успіхів Вам!!!
Мої вірші:
ГОРИ КАРПАТИ...
Гори Карпати... Навстіж легені, Блиск і дзюрчання джерел. Яструб крислатий Кола у небі Водить пером своїх крил.
Гори Карпати - Вічно зелені В хвої смерек і ялиць... Ехо трембіти... Повняться жмені Сонцем налитих суниць.
Гори Карпати... Стисло у грудях: Зрубів пні гріють "гадюк". Звикла мовчати Людяність в людях - Сходить усе їм із рук. Гори Карпати - Мур і безсилля, Рай України й тавро. Горя і втрати вариться зілля, Щоб отруїти добро.
Гори Карпати, Чом не зі сходу Ви поросли? А проте, Звідти чекати Можна погоди? Ліс там уже не росте...
БОЛИТЬ...
Молода держава - жінка. Двадцять два! Особистості роздвоєнням страждає. Східно-Західна артерія Дніпра Лівий з правим береги за ледь єднає.
Щемний біль від бензопил хребтом Карпат... Рак легень від браку кисню, в чорноземах - Народить допомагає хімікат, В серці шрам ятрить історія-екзема.
А душа туманом сивим у піснях, В гаслах-вигуках все сповнених надії: Зі словами із синцями на вустах, В молитвах за наше рідне й нероздільне.
ПОЕТІВ, ПИСЬМЕННИКІВ ГРУПА ЗІЙШЛА НА ГОВЕРЛУ…
Поетів, письменників група зійшла на Говерлу У світлий, святковий для всіх Незалежності День. Зібравши юрбу під знаменом вкраїнського гербу, Читали там твори й співали вкраїнських пісень. Найвища вершина Карпат заховалася в хмару. То ж Слово вкраїнське лунало, немов би з небес, І кожного постать огорнута шлейфом туману, Виразною стала - торкнулося Сонце словес.
Холодними краплями паморозь сива, як мати - По лицях і скронях: то сльози Вкраїни душі. Ми силою слова зуміли усіх обійняти! ...І там, на вершині Говерли - ростуть спориші.
КУПИТИ ТАТКОВУ ЛЮБОВ...
Увечері прийшов з роботи тато. Не встиг як слід переступити ще й поріг, В чеканнях син маленький кинувся до ніг З питанням про його у день зарплату.
"- Чого тобі?! Відстань! Я злий, голодний З роботи, втомлений і тільки-но прийшов! Ну сотню гривень в день! Тобі із того що?!" Упав додолу погляд татком жадний
Й промовили вуста маленькі "- Тату, Позич, будь ласка, мені гривень двадцять п"ять?" ...А оченятонька надією горять. "- Які ще гроші?! Марш в свою кімнату!"
Похнюплений пішов маленький спати. Загризла совість батька, стало йому жаль: Почав шукати в просьбі сина він мораль. І з гаманцем подався до кімнати.
"- Ти спиш, синочку? Ось, візьми. І.., вибач." "- Не сплю," - несміло взявши гроші, відповів. Доклав купюри з-під подушки й погляд звів До татка, ледве стримуючи розпач.
"- Ти ж маєш гроші!" - батько вскипів знову. "- Тут разом сотня, тату. Знаєш, я б хотів... Не цілий день, хоча б годинку почуттів Твоїх купити, татку, твоє слово."
...ХОЧУ ТЕЛЕВІЗОРОМ Я СТАТИ...
Учителька втомилася зі школи... З роботи чоловік також прийшов. Побачивши в дружини сльози болю, Сахнувся: - Мила, трапилося що?!
Долів з очей котились сльози в жінки: - Сьогодні в класі заданий був твір На тему "Ким я стану..." - на сторінку... Я плачу... На ось... - й простягла папір.
З серйозністю в обличчі став читати: "Сьогодні, Боже, прошу в Тебе те, Що хочу ТЕЛЕВІЗОРОМ я стати, Бо вдома телевізор - це святе.
Так само хочу мати своє місце, Приковане увагою батьків. Почутим і побаченим, корисним, Як телевізор, - із усіх боків..."
У чоловіка руки затремтіли: - Це просто жах! Ну що ж це за батьки?! Вуста тремтячі жінки відповіли: - Це, милий, сина нашого рядки...
ЄДИНИЙ СИН...
Єдиний син - це вся її утіха, Розрада у житті, її любов. Виховує сама без чоловіка: Покинув їх, в чужу сім"ю пішов.
Ростить свого синочка бідна мати, На ринку заробляє кровний гріш. Готова всю себе йому віддати Аби від інших він зростав не гірш.
І хлопчик виростав усім на славу - Здоровим, повноцінним, а вона Незрячою була на око праве І саме в цім була її вина...
Соромився син матері своєї, Мовляв - "Сміються з мене друзі всі! Ти, мамо, з одноокістю своєю, до мене не приходь у школу, ні!"
Скорилась бідолашна просьбі сина: - "Гаразд, не буду, синку, не хвилюйсь..." А у самої серце, мов жарина, У ту хвилину запекло. "Ні, я не злюсь..." -
Подумала. - "Кровиночко єдина, Усе зроблю на краще щоб жилось, Віддам останню з себе я свитину - Не глузував би тільки з тебе хтось..."
Навчитись не зумів він цінувати Турботи найріднішої в житті: Син матір став ще більше зневажати І, зрікшись - залишив на самоті.
Тужило серце матері за сином. Донесли люди - наче одруживсь... Дізнавшись, що і в нього є дитина, Подумала: "...Побачу ще колись?"
І зважилась... Розвідавши адресу, На поспіх у що було зодяглась, Надії вплівши в сиво-русу косу - Із острахом до сина подалась.
Зустрів з порога зрілий син і тато Все тим же зневажаючим слівцем: - "Знайомити з сім"єю я не стану! Дитину ще злякаєш оком цим!
Вертайсь туди звідкіль сюди прибула! Адресу хто дав, як мене знайшла?!" - "Та я ж... Та я..." - Побачила й зітхнула, Що син живий-здоровий і пішла.
Ішли роки, минали дні і ночі. Син був проїздом в рідному селі. Сусідку стрів: - "...На вік зімкнулись очі... Три роки мати вже лежить в землі.
А тут, ось, на, візьми, вона просила: Коли бува навідаєшся ти..." - Листа вручила матері до сина. Він прочитав й закляк, не міг іти.
"...Коли ти був маленьким, любий сину, Ти сильно травмував свою голівку: Потрапив під колеса ти машини... ...Я віддала тобі свою рогівку..."
БАРБІ
Малесенька принцеса в мами й тата Все мріє про принцесине життя. Сім"я ж бо живе скромно, не багато. Але до татка більші почуття: З роботи забирає із садочка, До тьоті однієї поверта... " - Халатик в неї, мамо, у сердечка, А хата, мамо, хата - ОТАКА! Поглянь-но, як вона мене заплела? Ти так не вмієш! Ще цю ляльку, ось, Не було БАРБІ, цю мені купила... Я бачила, а може так здалось, Як тьотя Валя татка цілувала..." " - Ну годі! Спи! Вже треба спати!" Хтось, Хтось мав сказати, доця - розказала... Порозмовлять з тим татком довелось. Розмова закінчилася скандалом: Валіза, речі, як завжди бува. Ридала жінка й дівчинка ридала. Ужалили ще дужч доньки слова: " - Навіщо ти прогнала мого татка?! Тебе не люблю! Ти погана, зла!" Розлучення... Сім"ї порвалась нитка. Зростала донька й злість у ній росла. На вихідні вона у тьоті Валі: Свою кімнатку має, свій куток. А справжня мама з розпачу у барі: Слабкий характер! Чарка! Біль! Ковток... Одного дня сказала донька мамі: " - Від тебе йду, я буду жити там: Сьогодні з татком йду до мами Валі. Я маю все там, навіть свій фонтан!" Розлуку жінка ледве пережила: Щеміло серце, рвалася душа. І градуси вливалися у жили - Слабкий характер завжди спокушав. ...А нині свято - в доньки іменини! "Хоч подзвоню, як прийду - проженуть". ...З вітанням про народження дитини Дзвінок від матері... А трубки не беруть. Лиш іноді та й те все у зневазі Дитина маму ранила слівцем. Давно засохли квіти ті у вазі, В День матері даровані мигцем. Літа злітали, мати все старіла. Життям студентським донька зажила. Своє кохання справжнє там зустріла. Забулася і трубку узяла. " - Ріднесенька, дитинко, як ти, де ти?!.." " - Не мама ти! Не донька тобі я! Алкогол?ічка, миєш туалети!.. Забуть цей номер і моє ім"я!" Почуте її хлопця шокувало. Історію правдиву зажадав. ...І наче щось у серці обірвалось; Відкрив їй очі і пораду дав: " - Постав тепер себе на її місце? Це ж рідна мати, звісно ж їй болить! Покинув батько - місяць і ти, сонце... З собою на одинці важко жить." Розплакалась й до матінки, мов вихор, З пробаченнями кинутись до ніг Помчалась в дім дитинства, а там - лихо... Переступила материн поріг. ...Ще встигла теплу руку потримати. До другої руки, а там... " - Спасибі!..." - Вуста холодні стала цілувати. В руці лежала лялька - лялька БАРБІ.
АБО Ж...
Лишається дивитися крізь сльози Або ж...____________________ У звичному в житті сюжеті прози, Як бомж: Десь осторонь в безглуздості свідомій. Воно ж Не винне та позбавлене гармоній Усе ж. У шибках у чеканнях щосуботи: "- Ну де ж?.. Сьогодні ж вихідний, нема роботи!.." Прийдеш... І батьківське потрібне щире слово Знайдеш, Зі щік сльозу розлуки полинову Змахнеш. Присядеш. Очі в очі - такі самі!.. Авжеж.
...ВІН ЗЛЯКАВСЬ...
Так сталося, Що стала не потрібна Йому ні ти, ані твоя любов. Дізналася... Сказала: "- Я - вагітна...", А він же відкупитись був готов.
Задумалась... Та побоялась Бога! Спливали у терпіннях місяці. Ледь стрималась... А він забув дорогу, Вже іншої стискав долонь в руці. Пронизливо Тиснуло в серці. Билось Під ним маленьке серденько - стук-стук. Принизливо На тебе всі дивились. ...Діждалась перших материнських мук.
Малесенькі Ті рученята й ніжки І очка, наче ґудзички... Всміхнувсь! "- Ріднесенький, Не бійся, самотужки Ми впораємось... Татко? Він - злякавсь..."
Пояснення Йому й собі давала. Одного дня ваш татко об"явивсь З осмисленням: "- Прости..." Та ти прогнала: "- Йди геть сказала й більше не вертайсь!"
А він усе ж Навідувавсь. Дарунки І іграшки приносив. Батько все ж... "- Ти купиш все, Не купиш лиш стосунків Тих, що були колись, не повернеш."
І ось уже Синочку третій рочок Зозуля накувала навесні. Вже їсть драже І скоро йде в садочок. Прийшов... Ти замість, щоб сказати "НІ!" -
Дозволила Із ним піти гуляти І поглядом провела крізь вікно. Розгублена... Звідкіль могла ти знати... Сів за кермо він, випивши вино.
Його тоді Ти бачила востаннє Живим: додому мчали... ДТП! У тій біді - Три смерті, три прощання. Син - мертвий, батько ж десь живе й тепер.
ЗЛИДЕННЕ БАГАТСТВО
З метою в сина виховати гордість За свій заможній статус у житті, Подався батько з ним туди, де бідність, Куди дістатись можна на човні.
Пливуть вони і мовчки споглядають. І бідності відкрився горизонт: Електроструму люди ті не знають, І не тримали у руках банкнот.
Немає там басейнів із джакузі. Єдиний став. Поміж дерев й кущів Умовні стіни - їх домівки в лузі Без вікон, без дверей, замків, ключів.
Собачі зграї, кішок не злічити Довкола зубожілих тих людей. Працюють важко на землі, щоб жити!.. Ромашки й маки замість орхідей...
Вздовж берега бідняцького пропливши, Спитав у сина батько: "- Як тобі?..." І відповів син, голову схиливши, І вразив батька відповіддю: "- Ні!
Вони не бідні, навпаки - багаті! Ти тільки глянь-но скільки в них собак?! У нас лише один та й той у хаті! А скільки кішок жвавих?! В нас - ледак.
Що з того, що басейн на півподвір'я? У цих людей ріка он - без кінця! Їм світить безліч зір із надвечір'я, В нас ліхтарі й краса не видна ця.
Довкола двору муром огорожа, А тут у них - суцільний горизонт. І їжа в них своя, на їжу схожа! Тут чистий простір, в нас - євроремонт.
Їх будить промінь сонця, нас - будильник; За зоопарк ми платимо свій гріш, А тут природи дикий заповідник; Наш захист - стіни, в них же - світ без меж.
Про цих людей дізнався я багато: Вони багаті іншим, хоч і в злиднях. Я дякую тобі, мій любий тату, За те, що показав, які ми бідні".
Як завше пунктуальна... Дзвінок в двері. "- Учителька моя прийшла! Ура! Ходімте, розповім я Вам про берег, Свободи чистий берег... Дітвора
Там теж мабуть, як я, піде до школи? Ви теж їх там учитимете, так? Ну правда ж правда?... Я ще так ніколи Не сперечався з татком! Він ніяк Не може зрозуміти, що їм також Навчатися потрібно, як мені! Він каже - "вони бідні" та хіба це ж Завадить їм освіту дати? "- Ні..." -
Відповідала вчителька, зітхавши, "- Їх вчить саме життя. Та вірю я, Що зміниться усе у них на краще: Їх спосіб жити... Доброта твоя -
Це більше, ніж заслуга за старання Мої у цьому домі. Прийде час - Там буде школа і процес навчання. Потрібно в них повірить й дати шанс.
Давай-но раз у нас така розмова, На дану тему буде тобі твір: "Змінити бідність є у мене змога. У власні сили вірю й ти повір".
На диханні одному став писати. Учителька пішла та й він побіг Із другом-псом своїм м"яча ганяти. Ступив з роботи батько на поріг.
Війнуло вітром із кімнати сина І синів твір упав йому до ніг. Читати став: "...Мені би татка силу, Я тим би бідним людям допоміг:
Дав кожному б роботу, а їх дітям - Там школу збудував би, вчились щоб... От виросту й збудую міні-сity, Зроблю той берег райським я кутком..."
Розчулений, натхненний твором тато, Ідею цю собі взяв за зразок... Для бідних став будинок будувати, А поряд школу там і дит-садок.
Маленьке місто стало виростати!.. Гордився сином татко-депутат. ...Там вчителька пішла вчителювати. ...Син виріс й нині - ЧЕСНИЙ адвокат.
|