***

Вмирають друзі, важчає хода.

Старі, вони бувало обридали

Розмовами, останній вереда

Безсоромно закляк на перевалі.

 

Здавалося б - оплачені борги.

Ніхто не дзвонив, не кахикав в трубку.

До телефону простягаю руку,

Бажаю подзвонити, та куди?

 

Я іще вчора східцями збігав,

В книжковий магазин, до лісу кликав

Товариша, і він не ловив гав,

Веселі нісенітниці базікав.

 

Та грець би з ним, базікай, коли все

На світі обридає, я не проти

Послухати неписане есе

Про значущість останньої роботи.

 

Есе про примхи побуту, про те

Як діти стариків опереджають

В дорозі на цвинтар, як зневажають

Онуки молодецтво золоте.

 

Я діткам і онукам не суддя,

В їх побут особливо не ввіходжу.

Так жити, як вони, я вже не можу,

А жалити, як ґедзь, не до пуття.

 

А друг був ґедзем, він не розумів,

Пристрасть дітей до спадщини, до мита.

Він вчив їх жити, як в юнацтві жив,

Хай мізерно, убого та сердито.

 

За мито вмерти, тож яка ганьба,

Він сина не зумів порозуміти.

Не міг спокійно бачити, як діти

Сварились обіч батькова кубла.

 

Не витримало серце вантажу,

Бо сам себе в усьому звинуватив.

А я живу, а я іще живу,

Я бідний, мене нізащо вбивати.

 

 

 

***

Кістки ламайте, не чапайте душу.

Ні богу ні дияволу її

Я не віддам. Я з нею жити мушу.

Мої в ній лиха, радощі мої.

 

Ви хто такі? Прихильники ідеї

Оманливій якої не знайти.

Кістки ламайте, а душі моєї

Не зломите, міцні її форти.

 

В обійми бога біжите від праці,

Гундосите облудні молитви

Під дахом тютюнових корпорацій,

Як бог ваш, забиваючись в кути.

 

 

***

Я струменів, тепер я хилитаюся,

Бовтаюсь, як тополя на вітру.

Я так натхненно жив, я так старався,

Чіплявся за невідому мету.

Жадав я неба, попелом зостався.

 

 

***

Свята Росія? Боже упаси

Від святості у крові по коліна.

Ми змушені ім'я твоє нести,

Осміяна народами руїна.

 

Ти смокчеш надра матері-Землі,

Вони твої натхнення і надія.

Що не бовтун у тебе то месія,

А ми усі невільники твої.

 

Сміятися? А з чого? Що глуха,

Пихата, у роботі нетямуща?

А далі що, а далі ніч довга,

Й жахливий крик: "Рятуйте наші душі!"

 

 

***

У пеклі мешкав, що мені ваш рай.

До раю треба буде ще звикати,

Ще й як звикати, богові загати

Тут, на землі, мені обридли вкрай.

 

Таке посланці бога на землі

Утворювали пекло, стільки крові

Ім'ям святої божої любові

Пролито, що не пролито вві злі.

 

Я звик до пекла. Бісу не моливсь.

Не пиха він, не ласий на пошану.

Перед людьми, як бог, не загордивсь,

Як бог, життя не ставить у догану.

Бог - рабовласник, пересічний він,

Як всі вожді, та інші урядовці…

А бісові до серця щирі хлопці,

Бо біс, як не мудруйте, божий син.

 

Розумний син. Не пиха він, не кат.

Таким був бог поки не з'їхав з глузду,

Поки мозками думав, а не гузном,

Синів не допустивши до посад.

 

Єврейською легендою народ

Спотворений, впадає на коліна,

Агонізує в безумі країна,

На символ смерті молячись з нагод.