*** Місяць-човник засинає На раменах у верби Шепіт Мавки ще лунає Про закоханність в степи.
Зірка сяйна десь у лузі Струмінь променю гойда, В балті, наче як у музі Килим ночі вже спада.
*** Вклоняюсь вербовій криниці Хрещеній стежинці в зірках, Ще можу напитись водиці В козацьких степах, що в байках.
*** Піснями карпатських ночей Цимбали коханій заграли. А посмішка юних очей, Мов зірка на небі зростала.
*** Краю рідний, до тебе верну Квітом серпня рожевих троянд, І долонню тебе пригорну В серці сивім, від чужих порад. Краю рідний, в слов'янській красі Ти купаєшся в барвах роси І берези ласкаєш свої У блакитті казкової мли.
Краю рідний, до тебе верну, Вітром русих солодких вишень, І проміння в джерелах торкну, І послухаю давніх пісень.
Краю рідний, до тебе прильну, Як в дитинстві тебе обійму, І вустами своїми ввійду Я до тебе, як тільки верну.
*** О схили Місхору в блакитті, Серпанком пісенним сповиті, А літо вже казку в повітрі Шепоче у вересня миті.
І хвиля південна із ночі Останнюю зірку гойдає, Русалка - ці карії очі, Місхор вже тебе зустрічає.
***
*** І храми полинуть до світла, Коли я прокинусь далеко Від неньки Вкраїни, самітно, Під клекіт вранішній лелеки.
А спогади в серці мажором Порадують вельми миттєво За землю з Софійським собором, Що квітнем співає вишнево.
*** Прокинься, Тарасе, від сну, Зійди до народу на мить. Порадь, як відвести ганьбу На ближчі хоч пару століть?
*** Не дейнека й шульга у житті. Я по персті крокую з Камплички, Мов по ретязі, сольно в бутті. І приходжу здавна до каплички.
*** Навіки лишили в розлуках Серця і зорі з кунштів, Немов у турецьких тортурах Козацькую волю хто звів.
*** На руїнах століть і в раменах віків Ми будуємо бані слов'янських церков, Щоб могутній і файний Вкраїни засів Вже ніколи не бачив крицевих оков.
*** Живу у килимах степів, Казково розкутих здавна Розмаєм з князівських віків І подихом волі сповна.
Нічний шлях
Гуляє місяць по діброві, Таночок водять зірочки, І сниться мила чумакові, І хата, рідні діточки. А віз чумацький все мандрує Степами вільними на Дон, І пісня ллється, мов торує, Шлях кволий, схований в полин. *** Розтуманені віком степи Ще кохають чебрець і полин, Надихають наснагу мені, Розкрутивши поезії млин.
*** А зело, мов загара, - Гички ретязь крокує, Як по царині хмара, Де бусол вже вирує.
*** Філіжанку тобі піднесу, Мов би кетяг з черкаських галузок. Там струмочок купає в бузку Всю красу вербових мотузок.
*** Ще здійметься на згарищі євшан Шляхетної надії дикуна І матиме багато він пошан, Немов ліки старого віщуна.
*** Обрати у друзі людину - Як ростити на персті калину, То поглянути треба у вічі, А калину доглянути двічі. Українська пісня
Де ж ти, пісне, блукаєш вкраїнська, Де ж ти корені діла свої? І ще й мова, неначе російська, Вже панує яскраво в тобі.
А Батурин невже ти забула? Потурнаком в Московії стала, На галерах Гірея заснула І Підкову в Польщі не шукала.
Під Хотином з султаном ти билась, А під Крутами впала безхисно. І серденько у мене забилось, Що невже ти пропала безвісно.
Шидловськії зорі
Шидловськії зорі Шепочуть мені Рол бпаи на Торі У росах в імлі.
Про килим на луках І співи троянд, Про дзумкіт у лузах І гомін краян.
Про верби Ганівки І вітер степів, Про ганок домівки І поля засів.
Про ясу у хорі І подих стерні Шидловськії зорі Шепочуть мені.
Я родом з Ганівки
Я родом з Ганівки Із селища верб, Де лози й барвінки Співають про степ.
Де казка з дитинства Мандрує вночі, Джерельця з намиста Дзюрчать у корчі.
Кампличка розлога - Історії світ, Святиня від Бога Вже кілька століть.
Там чути сопілки Серпневий вертеп. Я родом з Ганівки, Із селища верб.
Я шукаю людину
Серед долі барханів, Царства злоби та гніву, По обличчях зухвалих Я шукаю людину. Бо втомився душею Від хурделиць кривавих, І серденько спокою Вже не баче, у ранах.
Де не гляну я в очі, Всі чужі і далекі, Наче темні узлісся, Криють землю без межі.
Я шукаю людину Серед кулі земної І в добро все ж я вірю, І, здається, знайду.
*** Розсипана поезія з віками По хвилях стародавнього Сіргіса, А човен із сузір'я за роками Збирає серенади гір і лісу.
Село Свободне на Донеччині
Випускникам Свободнянської середньої школи 1970-го року присвячую
Розлоге й квітуче у вербах Вкраїнське Свободне село, Де школа і юність у веснах Минули, мов річне зело. На зустріч з тобою крокую, Святиня дитячих подій, А в згадках я чомусь мандрую У рік сімдесятий мерщій.
Там дзвоник школярський спадає Крізь роки на думку мою І серце бентежить, мов грає, І пісню співає свою.
Про килим в серпанках вранішній І герці хлопчачі, ще ті, І вечір у школі тодішній, Часи, що були золоті.
У вирій злетіли, мов птиці, Літа молодії в житті, А юність, як крапля з криниці, Солодить ще душу в бутті.
У садочку
У неділю надвечір'Ї, У садочку за струмком, Це не писано в повір'ї, Кум з кумою украдьком У коханні визнаватись Заходились заразом. - Ой, ти люба, - залицятись Розпочав той куманьок. - Я позвав, щоб покохатись Нам сьогодні хоч разок. І дружину до столиці Відрядив ще у четвер. - Я погоджуся з тобою, - Прошептала враз кума, - Чоловік із перепою, У сараї, де свиня, Вже закритий щойно мною, Що чекаєш, мов хлопча? І до блузки вже сміливо Потяглася залюбки, Оглянулася квапливо, Чи немає навкруги Оченяток тих блудливих, Щоб не скликати біди. А тим часом затріщало Щось в сусідському бузку І хвилину не вщухало, Що в куми аж у мозку Все схололо і пристало, Мов ковтнула білину. То сусідський кіт кицюню Вже виводив із бузка І щось нявкнув їй за клуню, Мов ходімо завидна, Спокійніше нам там буде, Хай отямиться кума. А кума почервоніла, І постава в ній гнучка Аж зненацька скам*яніла, Мов лисичка від Вовка Відсахнулася від кума, Показавши п'ястука. І квапливо розійшлися Кум з кумою із садка, Щоб плітки про них не йшлися, І ніхто щоб із села Коханини їх не бачив, Крім кицюні і кота.
|
Чернобыль был взорван, чтобы развалить СССР и оторвать Украину от России > Роман БОЙЧУК > Олександр ЛОЗИКОВ >